Адвокат Морозов Евгений Александрович:
«Законы пишутся для обыкновенных
людей, поэтому они должны основываться на обыкновенных правилах
здравого смысла» - Томас Джефферсон.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України одним
із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного і
касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.
Аналогічні норми
містяться в статті 14 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а також
в процесуальних кодексах України, зокрема: ЦПК України - ст. 13 «Забезпечення апеляційного і касаційного
оскарження судових рішень»; КАС України - пп. 6 п. 1 ст. 7 «Принципи адміністративного судочинства»;
КПК України - статті 393 «Право на
оскарження»; ГПК України - статті 91 і
107.
Необхідно також
вказати і на положення міжнародних актів,
зокрема:
- відповідно до п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права 1966 р. кожен, кого засуджено за будь-який
злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищестоящою
судовою інстанцією згідно з законом. Акцентую увагу саме право про «перегляд»
рішення суду у кримінальному провадженні, а не його «оскарження».
- відповідно до ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про
захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого суд визнав винним у
вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вищою судовою
інстанцією винесеного йому вироку або призначеної міри покарання.
Таким чином, мова йде ні про те, що діючим законодавством
кожній особі гарантовано право оскарження судових рішень, а йдеться про той
ФАКТ, що Держава забезпечує і гарантує громадянину саме право на перегляд судового
рішення.
На мій погляд,
поняття «перегляд судового рішення» суттєво відрізняється від «оскарження»,
оскільки перше включає в себе весь спектр процесуальних засобів та важелів,
яким наділений заявник, а оскарження полягає лише в вираженні незгоди з тим чи
іншим рішенням, що оскаржується, о отже поняття «перегляд судового
рішення» є значно ширшим ніж «оскарження судового рішення» в розумінні
процесуального законодавства.
Стосовно забезпечення цим правом дуже влучно висловився
Верховний суд України у своїй постанові від 03 березня 2016 року.
Суд зазначив: поняття «забезпечення права» за своїм
змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі,
бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм
його реалізації. Забезпечення права
на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового
рішення, так і обов’язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи
касацію.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу
юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється
Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову
позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя,
згідно з якою кожному гарантується захист прав і
свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає,
що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються
перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;
відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно
до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі
статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної
частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7
пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Право на оскарження
судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою
конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами
судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових
інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення
суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті
129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному
порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів
людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної
частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою
в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком
встановленої законом заборони на таке оскарження.
Відповідно до вищезазначеного, Верховний суд України
чітко констатував, що кожному
гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності
суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим
Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що
стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку,
передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у
судовому розгляді.
З огляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини», яка передбачає, що суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, необхідно вказати і на правові позиції Європейського суду з прав
людини стосовно доступу до правосуддя та права перегляду судових рішень.
Так, у низці
рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що
стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може
бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті
права.
У справі “Скорик
проти України” Європейський суд з прав людини нагадав, що “відповідно до п. 1
ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному
правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи,
які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні
гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості
провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у
відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у
них”.
Стосовно пропущення строку на касаційне
оскарження, необхідно наголосити на рішенні Суду у справі Mushta v. Ukraine (2010
р.), в якому внаслідок затримки з надісланням копії рішення апеляційної
інстанції, скаржниця пропустила строк на касаційне оскарження і він не був
поновлений Верховним судом України за клопотанням заявниці.
Європейський суд знайшов порушення у
тому, що застосування відповідних процесуальних обмежень не було чітким та
передбачуваним у конкретній ситуації заявниці. Зокрема, Суд зауважив, що ні
заявниця, ані її представник не були присутні при винесенні рішення апеляційним
судом і тому цей суд мав надіслати їм копію цього рішення протягом п’ятиденного
строку. Оскільки вони чекали на копію рішення, яку попросили одразу, коли
дізнались про нього, закінчення строку мало бути відкладеним відповідно. Також, Суд взяв до уваги, що у цій ситуації
заявниця і її представник діяли швидко та відповідно до ситуації, що строк був
пропущений не з їх вини, що вони обґрунтували клопотання про поновлення строку
і що касаційну скаргу було подано в межах загального річного обмеження.
Наостанок необхідно наголосити на зауваженнях
Європейського суду стосовно того, що скарга може бути прийнята до розгляду тільки
після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту —
відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести
місяців від дати прийняття остаточного рішення, проте заявник не зобов’язаний вдаватися до засобів правового
захисту, які є невідповідними чи неефективними (Akdivar and Others
v. Turkey) ).
З цього випливає, що використання таких засобів правового захисту позначиться
на ухваленні «остаточного рішення» і, відповідно, на визначенні початкової дати
шестимісячного строку («Кучеренко проти України»).
Якщо я почав словами Т. Джефферсона, то закінчити хочу
словами Теодора Рузвельта:
«Не повышай
голоса, но держи наготове большую дубинку, и ты далеко пойдешь» - Т.Рузвельт.
