Законодавчі обмеження щодо визнання право власності на об`єкт незавершеного
будівництва
28 лютого 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 466/6895/19,
провадження № 61-15844св21 (ЄДРСРУ № 109273544) досліджував питання щодо
законодавчих обмежень щодо визнання право власності на об`єкт незавершеного
будівництва.
Відповідно до
статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права
власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у
разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Згідно зі
статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не
заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим
правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття
права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК
України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена)
особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа,
яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є
власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові
будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва
(створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого
майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до
експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону
підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної
реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником
матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва
(створення майна).
У частині
четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має
право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Нормативно
регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке
здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних,
екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної
ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли
власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові
наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до
частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше
нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або
будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без
відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно
затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу
спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України,
особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не
набуває права власності на нього.
Частинами
третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності
на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою,
яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй
відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в
установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу
власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право
власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує
права інших осіб.
(!!!) У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним
інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і
правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого
самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила
(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
За загальними
правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі
його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК
України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права
власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те,
що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу,
рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору
про право.
Вирішуючи
справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання
права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані
встановити усі обставини справи, зокрема:
- чи є позивач власником (користувачем) земельної
ділянки;
- чи звертався він до компетентного державного
органу про прийняття забудови до експлуатації;
- чи є законною відмова у такому прийнятті;
- чи є порушення будівельних норм та істотних
правил.
На підставі
частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання
права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не
надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у
встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або
надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її
цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням
архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил
згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у
разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу
(частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до
статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування
та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в
установленому законодавством порядку.
При вирішенні
позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд
має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у
забудовника лише за наявності документів, які надають право
виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону
України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених
законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,
37 цього Закону).
Прийняття в
експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів
проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або
користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України
«Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною
восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності»
передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих
в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма
закріплена пунктом 12 Порядку № 461.
Відповідно до
пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III
категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі
будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного
архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність
об`єкта до експлуатації.
Відповідно до
19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням
установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає
її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були
подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк,
передбачений для її реєстрації.
Після усунення
недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним
особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного
контролю для реєстрації декларації.
Рішення про
реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду
(без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.
Втім поняття
«об`єкт незавершеного будівництва» (частина 3 статті 331 ЦК України) та
«самочинно збудований об`єкт» (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний
правовий статус та відмінне законодавче регулювання.
Чинне
законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права
власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду.
У той же час
об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику
будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права
власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу
такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену
річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в
розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє
забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести
його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити
державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно (15
лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 235/5915/20-ц,
провадження № 61-19448св21 (ЄДРСРУ № 109363923).
ВИСНОВОК: Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не
прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу
України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Аналогічні
висновки, викладені у постанові Верховного суду від 25 серпня 2020 року у
справі № 760/21223/17-ц.
Матеріал по
темі: «Знесення самочинного будівництва є
крайньою мірою»
Теги: самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно,
визнання право власності, знесення, знесення самочинного будівництва,
перебудова, снос, снос майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
