Адвокат Морозов (судовий захист)
Розмір ставок оподаткування та вид
відповідальності платника податку за неузгоджену «зміну» цільового призначення
земельної ділянки - з «обслуговування жилого будинку, господарських
будівель і споруд» на «комерційна діяльність».
Фабула справи: Платник податку є власником 1/3 земельної ділянки, цільове призначення
(використання) - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських
будівель і споруд, однак на вказаній земельній ділянці розміщено станцію
технічного обслуговування по ремонту титанових дисків машин (СТО), тобто де-юре
змінено цільове призначення, а отже на думку фіскального органу й оподаткування
земельної ділянки повинно відбуватися у розмірах та за ставками що встановленні
для оподаткування земель комерційного призначення.
Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про
те, що вказана земельна ділянка використовується платником податку для
комерційної діяльності є підставою для збільшення останньому грошових
зобов'язань із земельного податку.
Разом з тим, 13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 2а-17741/11/2670 (ЄДРСРУ № 63661587) не
знайшла підстав для перегляду рішень судів касаційної інстанції (ВАСУ - ЄДРСРУ
№ 55073474) щодо оподаткування земельної ділянки із цільовим призначенням - для
будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у
разі «фактичній» зміні її статусу, вказуючи на наступне.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого
погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: податковим органом не було
доведено використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням у
порядку, визначеному законодавством, з урахуванням того, що використання
земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне застосування іншого виду
відповідальності, передбаченої Земельним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в
Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або
орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри
податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються
до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних
ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та
інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний
податок.
Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час
виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом плати за землю є
земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або
користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю
(платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і
землекористувач, у тому числі орендар.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції,
чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування
земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за
земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, -
договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про плату за землю» (в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування
громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки
державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби,
які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про
внесення платежу.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується
контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за
своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе
відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового
зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим
Законом.
ВАЖЛИВО: Враховуючи
вищевикладене, неправильне визначення податковим органом суми податкового
зобов'язання із земельного податку в податковому повідомлення не може бути
підставою для донарахування такого податку в майбутньому.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до частин 1, 3 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції,
чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи
іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового
призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх
відведення.
Згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час
виникнення спірних правовідносин) порушення порядку встановлення та зміни
цільового призначення земель є підставою для притягнення до відповідальності
відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку
встановлення та зміни цільового призначення земель.
ВИСНОВОК: З
огляду на викладене, колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх
інстанцій, що порушення платником земельного
податку порядку встановлення чи зміни цільового призначення земель не є
підставою для визначення суми податкового зобов'язання, а передбачає інші
правові наслідки, визначені Земельним кодексом України, з урахуванням того, що податкове
зобов'язання із земельного податку повинного розраховуватися за даними
державного земельного кадастру та виходячи з цільового призначення земельної
ділянки, яке закріплено в державному актів на право власності на земельну ділянку.
P.s. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування
нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття
власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та
обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не
передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.
Тобто з
набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала,
не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється
від обов’язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежитлового приміщення не означає, що механічно
(автоматично) разом із майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за
земельну ділянку, на якій воно розташоване. (Постанова
ВСУ від 24.11.2015 року по справі № 826/14703/13-а (№ в ЄДРСРУ 54688775).
P.s.s. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на
будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до
набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони
розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього
землекористувача.
Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, що
продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких
розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її
сплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельну
ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна
змінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом. (Постанова ВСУ від 08.06.2016 року по справі № 21-804а16).
Теги: ставки оподаткування, відповідальність платника податку, зміна цільового
призначення земельної ділянки, оподаткування землі, земельний податок, суб’єкта
господарювання, фізична особа, право користування, право власності, судова
практика, Адвокат Морозов
