Стягнення аліментів у розмірі не нижче мінімально гарантованого

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавством передбачений механізм, який забезпечує виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень

17 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 158/1638/18, провадження № 61-7692св19 (ЄДРСРУ № 89872445) досліджував питання щодо механізму виплати аліментів у розмірі не нижче мінімально гарантованого.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження.

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, з 1 січня 2020 р. мінімальний гарантований розмір аліментів становитиме (в твердій грошовій сумі):

- для дітей віком до 6 років - 889,5 грн.;

- для дітей віком від 6 до 18 років - 1109 грн.

В свою чергу, ч. 5 ст. 183 СК України вказує, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, а саме з 1 січня 2020 р.:

• для дітей віком до 6 років - 17 790 грн.;

• для дітей віком від 6 до 18 років - 22 180 грн.

Згідно з статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Окрім цього, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості (27 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 128/373/18, провадження № 61-43813св18, ЄДРСРУ № 89732769).

22 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 335/3166/14-ц, провадження № 61-15901св19 (ЄДРСРУ № 88909519) наголосив, що  виконавець повинен стягувати з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Отже, вимоги скарги про визнання дії державного виконавця з обрахунку заборгованості за періодичними платежами по аліментним зобов`язанням боржника у виконавчому провадженні протиправними та зобов`язання державного виконавця здійснити розрахунок існуючої заборгованості за періодичними платежами по аліментним зобов`язанням боржника у виконавчому провадженні у відповідності до приписів закону є правомірними та підлягає задоволенню.

Аналогічні висновки в частині правомірності зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14 (провадження № 12-34гс19).

ВИСНОВОК:  Таким чином, питання щодо отримання аліментів у розмірі не меншому ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку повинно вирішуватись у виконавчому провадженні шляхом звернення до відповідного виконавчого органу, а у випадку відмови – шляхом подання скарги на бездіяльність державного виконавця щодо перерахунку заборгованості по аліментах.

P.s. Формула Великої Палати Верховного Суду щодо визначенні розміру пені за прострочення сплати аліментів: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 % (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81573936 )

Матеріал по темі: «Стягнення аліментів на повнолітню дитину що продовжує навчання»

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, судова практика, пеня аліменти, Адвокат Морозов

Правила розподілу грошових коштів отриманих від платника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Отримувач коштів, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу

17 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/2319/17 (ЄДРСРУ №88842957) досліджував питання щодо розподілу грошових коштів отриманих від платника.

Загальні засади функціонування платіжних систем  і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначаються Законом України "Про платіжні системи  та переказ коштів в Україні".

Пунктом 32.3 ст. 32 Закону  України "Про платіжні системи  та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених  пунктом 22.6  статті 22 цього Закону.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією  про безготівкові розрахунки в Україні  в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного Банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція).

Згідно з п. 1.3 Інструкції, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу здійснюється за таким видом розрахункового  документу , як    платіжне доручення.

Згідно з п.1.30 ст. 1 Закону  України "Про платіжні системи  та переказ коштів в Україні" та п. 1.4 Інструкції, платіжним дорученням є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та п.3.7 Інструкції, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в  додатку 3  до Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в  додатку 9  до Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

(!!!) Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

У пункті 2.9 Інструкції зазначено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі  (п.2.29 Інструкції).

Відповідно до ч. 1 статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. 

Тобто, вищезазначена стаття передбачає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

ВАЖЛИВО: Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 534 ЦК України викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/19.

Однак в пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічну правову позицію викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №   904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.12.2019 у справі № 911/2630/19 зауважив, що у випадку коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

ВИСНОВОК: Отримувач коштів, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу, окрім випадку коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Матеріал по темі: «Правила виконання грошового зобов`язання стосовно розподілу грошових коштів»

Теги: розподіл грошових коштів, господарське зобов’язання, алгоритм зарахування коштів, призначення платежу, платіжне доручення, заборгованість, періодичні платежі, судова практика, Адвокат Морозов

Верховний суд: правило розрахунку неустойки (пені) по аліментам за рішенням суду.

Адвокат Морозов Евгений (судебная защита)

Законом передбачено право стягнення пені за не виплату аліментів призначених за рішенням суду, але як правильно розрахувати неустойку (пеню) - висловився Верховний суд України.

01.06.2016 р. Верховний суд, розглядаючи справу № 6-535цс16 зайняв правову позицію висловлену ще минулого року, а саме в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року в справі № 6-94цс15.

Зокрема судом зазначено, що статтею 180 СК України встановлено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За правовою природою аліментні зобов’язання – це періодичні платежі, які боржник зобов’язаний сплачувати щомісячно. Несвоєчасна сплата аліментів передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені).

Важливо: Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов’язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов’язання окремо.

Отже, ураховуючи правову природу пені як дієвого стимулу належного виконання обов’язку та виходячи з розуміння аліментів як періодичних платежів, які виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов’язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення зі сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.

Правило (!!!) неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).