Відсутність підпису інспектора на акті податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: наслідки відсутності підписів посадових осіб контролюючого органу у Акті перевірки

Відповідно до положень п. 77.9 ст.77 ПК України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (окрім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписують посадові особи контролюючого органу та платники податків або їх законні представники (за наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а якщо такі порушення відсутні, то складається довідка.

Згідно з п. 2 розд. ІІ «Основні вимоги до оформлення документальних перевірок» Порядку № 727, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Відповідно до п. 2 розд. V «Підписання акта (довідки) документальної перевірки, порядок його (її) реєстрації та зберігання» вищезазначеного Порядку, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення встановленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у п. 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок.

Відповідно до абз. 7 п. 6 «Рекомендації щодо оформлення розділу IV «Висновок» акта (довідки) перевірки» Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДФС від 01.06.2017 року № 396, після підписів посадових осіб контролюючого органу, які здійснювали перевірку, вчиняється запис, що первинні документи, використані під час проведення перевірки, є достовірними, надані в повному обсязі, немає додаткових (інших) документів, які свідчать про діяльність платника податків (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевірявся.

(!!!) З огляду на зазначені приписи Податкового кодексу України, наказ Міністерств фінансів України, наказ ДФС України, акт перевірки має бути підписаний посадовими особами (у множині) контролюючого органу.

Водночас, випадки, в яких контролюючі органи приймають або не приймають податкові повідомлення-рішення, якщо акт перевірки не був підписаний одним з перевіряючих, зокрема, у разі відсутності з поважних причин на момент оформлення та підписання акта перевірки, неможливості підписання (хвороба) або ухилення від підписання, не регламентовано чинним законодавством України.

Разом з тим, положеннями п.2 розд. І Порядку № 727 визначено, що акт документальної перевірки - це службовий документ, а отже він повинен відповідати і загальним вимогам до оформлення організаційно-розпорядчих документів, одним із видів яких він є.

Зокрема, відповідно до положень Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 (далі - ДСТУ 4163-2003) цей стандарт поширюється на  організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій) (п.1.1).

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів (п.1.2).

Відповідно до п 4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Згідно з положеннями п.5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов`язки, або її заступник. У цьому випадку обов`язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов`язків", "Заступник".

Аналогічні за змістом положення щодо підписання посадовими особами організаційно-розпорядчих документів містяться в п.10 гл.7 розд. ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року №1000/5 (далі - Правила №1000/5).

Водночас, згідно з п.5 гл.10 розд.ІІ цих Правил якщо за зміст документа відповідають кілька осіб, то проставляються два або більше підписів. При цьому підписи посадових осіб розміщуються один під одним відповідно до підпорядкованості осіб.

Положеннями п.2 розд.І Правил №1000/5 визначено, що службовий документ - це офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити (абз. 30).

Реквізит службового документа - обов`язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили (абз. 28).

Відповідно до положень пп. 4.1.7 п.4.1 Національного стандарту України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2004, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 року № 97 (далі - ДСТУ 2732:2004), підпис (службового документа) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Згідно з п.3.12 ДСТУ 2732:2004 юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

З аналізу наведених положень вбачається, що акт перевірки, як службовий документ, повинен мати такий обов`язковий реквізит як підписи посадових осіб, відповідальних за його зміст, з наявністю якого законодавець пов`язує набуття цим документом юридичної сили. Відсутність на акті перевірки хоча б одного підпису посадової особи, яка проводила перевірку та відповідальна за його зміст, свідчить про те, що такий акт перевірки є неналежно оформленим, не набуває юридичної сили і відповідно не може бути законною підставою для прийняття контролюючим органом податкових-повідомлень рішень про нарахування платнику податків грошових зобов`язань.

Отже, наведені вище приписи Податкового кодексу України, наказу Міністерств фінансів України, наказу ДФС України можна розуміти таким чином, що такий акт перевірки має бути підписаний тими посадовими особами контролюючого органу, які вказані у направленні на проведення такої перевірки, наказі про призначення податкової перевірки (копія якого має бути додана до направлення), що мають бути підписані відповідним керівником (його заступником або уповноваженою особою) податкового органу та скріплені його печаткою, щоб такий акт перевірки відповідав вказаним вимогам чинного законодавства України.

Акт податкової перевірки за відсутності на ньому підписів окремих посадових осіб, які зазначені у вступній частині акту як такі, що проводили перевірку платника податків, є неналежно оформленим, а тому не може вважатись законною підставою для прийняття оскаржуваних у справі податкових повідомлень-рішень, прийнятих на його основі.

ВИСНОВОК: Отже, підписання Акту перевірки посадовими особами контролюючого органу є основною умовою дійсності такого акту, а відсутність підпису посадової особи контролюючого органу у Акті перевірки, робить такий акт нечинним, а тому останній не може слугувати підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень щодо нарахування платнику податків податкових зобов`язань.

Аналогічні правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі № 826/14101/16 та від 03 грудня 2019 року по справі № 1440/1965/18, від 05.03.2020 року у справі №826/16217/17

 

P.s. Однак, згідно Постанови Верховного суду від 19.06.2020 по справі № 140/388/19 (ЄДРСРУ № 90242392) вбачається наступне «...за встановлених обставин та доводів касаційної скарги судова палата приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначеної, зокрема у Постанові Верховного суду від 03.12.2019 по справі № 1440/1965/18 (ЄДРСРУ № 86103091) та вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.

Відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки».

При цьому, є Окрема думка по вказаній справі:

«Обов`язок посадових осіб, що проводили перевірку, підписати складений за її результатами акт прямо і недвозначно встановлений низкою законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів: абзацами 1, 2 пункту 86.1, абзацом 1 пункту 86.3, абзацом 1 пункту 86.4 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пунктом 2 Розділу, пунктом 2 Розділу V Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 та зареєстрованого Міністерством юстиції 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), абзацом 7 пункту 6 Розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДФС України від 01.06.2017 № 396 з наступними змінами і доповненнями (далі - Методичні рекомендації).

Так, за узагальненим змістом приписів пункту 86.1 статті 86 ПК України,  акт перевірки - документ, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Акт, складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який теж зобов`язаний його підписати. Аналогічні вимоги закріплені у кожній з переліку наведених вище норм.

Жодних виключень з числа підписантів з боку контролюючого органу законодавчі приписи не передбачають, отже, цей законодавчо встановлений обов`язок стосується (поширюється на) кожного з посадових осіб, що брали участь у перевірці, без винятку.

Многократність повторів цієї імперативної вимоги закону та ступінь деталізації у нормативних документах процедурних аспектів (задля забезпечення достовірності даних, відображених в акті перевірки, щодо кожного з виявлених порушень, усі інструкції з процедури перевірки виписані покроково, з великою кількістю рекомендацій, прикладів, узагальнень і згенерованих зразків) свідчить про усвідомлення державою важливості суворого регламентування суб`єктами нормотворення й неухильного дотримання суб`єктами контролю процедурних гарантій під час виконання державою фіскальної функції, з огляду на значимість права, яке охороняється законом.

Наслідків непідписання акта будь-ким із перевіряючих, на відміну від наслідків непідписання акта перевірки посадовими особами платника податків, норми Податкового кодексу дійсно не визначають, але не тому, що жодних наслідків така відсутність підпису не тягне, а тому, що законодавець не міг навіть припустити існування акта як юридично значимого документа без підпису відповідальних за його складання та зміст осіб.

Попри те, узагальнені наслідки таких дефектів письмових документів при їх використанні як доказів в суді передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, за приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом…

…Не переказуючи змісту усіх наведених науковцями доводів і аргументів, акцентуємо лише на деяких з них, що не були висвітлені вище. Так, встановлена правова процедура, на думку вчених, повинна забезпечувати справедливе ставлення до особи, її дотримання входить у легітимні очікування цієї особи, яка діє добросовісно, що є елементом правової визначеності у відносинах між нею й державою. Законодавство встановлює окреме спеціальне детальне нормативно-правове регулювання оформлення результатів податкових перевірок, яке повинно забезпечувати достовірність та достатність отриманої в результаті перевірки інформації для подальшого прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень - спираючись на задокументовані відповідними посадовими особами контролюючих органів фактичні дані. Елементами цього є й аспект персоналізації відповідальності посадових осіб контролюючих органів, які проводять перевірку, у зв`язку з чим законом встановлені особливі вимоги щодо мінімального складу кількості посадових осіб при проведенні окремих видів перевірок, обов`язкової документальної та персональної ідентифікації таких осіб під час процедури допуску до перевірки (ст. 81 ПК України), складанні, підписанні акта перевірки та їхньої участі у розгляді заперечень на акт й підготовці висновків за наслідками такого розгляду. Контрольні заходи здійснюються через фактичну активну поведінку кожного з перевіряючих, а результати такої діяльності фіксуються ними в описовій частині акта, - отже, потенційно володіють ознаками самостійних предметів оскарження для захисту прав платників від випадків недобросовісної реалізації службової компетенції. Керівник контролюючого органу, не будучи безпосереднім учасником контрольного заходу, теж за законом несе відповідальність за ухвалені ним рішення, а тому повинен мати можливість пересвідчитися у правомірності результатів діяльності підлеглих, і лише належно оформлений документ є такою формальною гарантією. У випадку неможливості підписання акта перевірки з поважних причин (хвороба, смерть тощо) контролюючим органом повинні бути призначені нові посадові особи , які долучатимуться до контрольних заходів (такого роду висновок випливає з офіційного повідомлення, розміщеного на сайті ДФС України «щодо організації документальних перевірок», що підтверджує сталу адміністративну практику самого контролюючого органу в подібних випадках. Отже, у правовому полі відсутні будь-які положення, які б обумовлювали юридичну силу акта перевірки, який не було підписано хоча б одним із перевіряючих. Підсумовуючи наведені правові положення та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, вчені дійшли консолідованого висновку, що дотримання встановленої правової процедури з боку контрольно-наглядових органів є складовою декларованих ними ж принципів належного урядування, верховенства права й законності та важливим запобіжником (гарантією недопущення) зловживань з боку таких органів…».

Таким чином фактично, відсутність підпису посадової особи податкового органу в акті перевірки не може бути самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, але при цьому є доказом порушення порядку оформлення матеріалів перевірки.

 

Матеріал по темі: «Відсутність підпису посадової особи контролюючого органу в Акті перевірки»

Теги: підпис інспектора, акт перевірки, подпись налогового інспектора, акт проверки, отсутствие підписи, реквизиты акта проверки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доцільність ПОВТОРНОГО судового оскарження рішення податкового органу

 

Youtube видео: "ПОВТОРНЫЙ иск при обжаловании налогового решения"

Верховний суд дослідив питання узгодженості податкового зобов’язання (боргу) при ПОВТОРНОМУ судовому оскарженні

15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/6836/18, адміністративне провадження №К/9901/2114/20 (ЄДРСРУ № 96281271) досліджував питання щодо узгодженості податкового зобов’язання (боргу) при ПОВТОРНОМУ судовому оскарженні.

Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 60.1 статті 60 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: 60.1.1. сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; 60.1.2. контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу; 60.1.3. контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; 60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; 60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 ПК України).

Згідно з частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 325 КАС України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Із закінченням процедури судового оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання набуває статусу узгодженого і в подальшому не може трансформуватися у неузгоджене внаслідок повторного його оскарження в судовому порядку.

Аналогічний підхід щодо вирішення питання узгодженості грошових зобов`язань у разі використання платником податків права на повторне оскарження рішення контролюючого органу до суду з інших підстав висловлено Верховним Судом у постановах від 8 червня 2018 року (справа №813/4060/16), від 23 квітня 2020 року (справа №807/372/15), від 3 листопада 2020 року (справа № 823/734/17, ЄДРСРУ №92601939 ).

ВИСНОВОК: З вищевикладеного вбачається, що  «узгоджене податкове зобов’язання» (зокрема після проведення повної процедури адміністративного / судового оскарження) не може трансформуватися у неузгоджене з підстав повторного судового оскарження… за умови якщо: 1) платник податків не заперечує узгодженості податкового боргу; 2) підстави позову є аналогічними з первісними; 3) не прослідковується причино – наслідковий та письмово - доказовий зв'язок між діями податкового органу та платником податків по оскарженню податкового повідомлення  рішення та незгоди з узгодженістю останнім…

Таким чином, за наявністю в сукупності вищевикладених фактів є всі підстави стверджувати про неузгодженість податкового зобов’язання (боргу) до моменту завершення всіх судових процедур, в силу прямої вказівки на це в нормах Податкового кодексу України.

 

P.s. Пунктом 60.1 статті 60 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, зокрема якщо: 60.1.4. рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; 60.1.5. рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 ПК України).

Матеріал по темі: «Податкові спори: нарахування пені на безнадійний податковий борг»

Теги: ППР, НУР, податкове повідомлення рішення, налоговое уведомление решение, акт проверки, обжалование долга, повторное судебное обжалование, повторній иск, судебная практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Реальність господарських операцій та/або нікчемність правочинів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання правочинів нікчемними та/або встановлення реальності господарських операцій у податкових спорах.

02 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-3925/12/2170, адміністративне провадження №К/9901/3257/18 (ЄДРСРУ № 80867725) досліджував питання правомірності встановлення актом податкової перевірки нікчемності правочину.

Правочин, який вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним.

Право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція висловлена 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ № 2а-9880/12/1370 (ЄДРСРУ 71692581),  №  2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71834563), № 826/3446/13-а  (ЄДРСРУ 71829617), № 2а-11097/12/2070  (ЄДРСРУ 71829442), № 2а-6341/12/2070  (ЄДРСРУ 71829249).

Отже, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку.

20 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 805/10886/13-а, адміністративне провадження №К/9901/1424/18 (ЄДРСРУ № 72863889)  викладено правову позицію, яка зводиться до наступного.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.   Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року по справі № 813/2230/13-а, адміністративне провадження №К/9901/28484/18 (ЄДРСРУ № 78325837) та 11 грудня 2018 року по справі  №810/4274/16, адміністративне провадження №К/9901/41566/18 (ЄДРСРУ № 78468199).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про відсутність укладених трудових договорів між контрагентом та фактичним виконавцем робіт/ послуг, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в рамках справи № 805/2030/16-а,адміністративне провадження №К/9901/28918/18 (ЄДРСРУ № 78771679), від 21 грудня 2018 року по справі № 826/5774/17, адміністративне провадження №К/9901/63719/18 (ЄДРСРУ № 78771564), від 20 грудня 2018 року по справі №826/9632/16, адміністративне провадження №К/9901/32828/18 (ЄДРСРУ № 78716371), від 20 грудня 2018 року по справі №826/20081/16, адміністративне провадження №К/9901/42306/18 (ЄДРСРУ № 78716040), від 20 грудня 2018 року по справі №815/4992/16, адміністративне провадження №К/9901/41342/18, від 20 грудня 2018 року по справі № 820/2946/18, адміністративне провадження №К/9901/64596/18 (ЄДРСРУ № 78771722) та від 20 грудня 2018 року по справі № 818/770/17, адміністративне провадження №К/9901/38096/18 (ЄДРСРУ № 78771434)).

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (Постанова КАС ВС від 19 лютого 2019 року по справі № П/811/217/17, адміністративне провадження №К/9901/38084/18, ЄДРСРУ № 79956733).

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Постанова КАС ВС від 9 березня 2019 року по справі № 810/302/15, адміністративне провадження №К/9901/19359/18 (ЄДРСРУ № 80580348).

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Однак суд константує, що контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

ВИСНОВОК: Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Таким чином, обов’язок доведення фактичних обставин та правомірності господарських операцій між контрагентами покладається на кожну із сторін судового процесу.

Теги: нікчемний правочин, фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы, акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Договір не є первинним обліковим документом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд підтвердив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку та не підтверджує фактичного виконання його умов та руху коштів .

19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 809/1718/15, адміністративне провадження №К/9901/19199/18 (ЄДРСРУ № 80580345) підтвердив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 р. № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Більше того, відносно первинних бухгалтерських документів висловився Верховний суд України і в рішенні від 19 квітня 2016 року у справі  № 21-4985а15   вказавши, що господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу, а сам договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Вказаної позиції дотримується і Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі № 813/1766/17, адміністративне провадження №К/9901/3360/17 (ЄДРСРУ № 72486685).

ВИСНОВОК: Таким чином, право на формування податкового кредиту виникає у підприємства в разі фактичного здійснення господарських операцій, підтвердження первинними документами здійснення таких операцій та наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Теги: договір, первинні документи, податкові накладні, підтвердження господарської операції, підтвердження первинними документами, податкові спори, оскарження ППР, нур, акт проверки, судова практика, Адвокат Морозов

Податкова перевірка за ініціативою платника податків: доцільність проведення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості проведення податкової перевірки за ініціативою платника податків з питань перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь останнього.

10 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 816/142/16, адміністративне провадження №К/9901/27381/18 (ЄДРСРУ № 78425893) досліджував питання можливості та доцільності проведення податкової перевірки за ініціативою платника податків з питань перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь останнього.

Родзинкою цього рішення є те, що рішенням господарського суду в іншій справі була встановлена фактична реальність спірної господарської операції, яка  в рамках податкової перевірки визнана безтоварною…однак, так як спірні ППР були безрезультатно оскаржені платником податків в судовому порядку (рішення суду в адміністративній справі набрало законної сили), то незважаючи на явну протиправність рішення фіскального органу Верховний суд вважає «податкове зобов’язання» узгодженим і, у зв’язку із пропуском процесуальних строків, відмовив платнику у праві останнього щодо перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків !!!

Відповідно до підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків.

У відповідності до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно із абзацом четвертим підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів тощо та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Підстави для проведення документальної перевірки визначені у підпунктах 78.1.1 - 78.1.19 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

(!!!) Згідно з абзацом першим пункту 78.2 статті 78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Між тим, у відповідності до абзацу другого пункту 78.1 статті 78 ПК України контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу (у цих нормах визначено підстави для проведення документальної перевірки), у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

ВАЖЛИВО: Отже, положення абзацу другого пункту 78.1 статті 78 ПК України щодо заборони проводити документальні позапланові перевірки у разі якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків, стосуються тільки перевірок, що призначаються з підстав, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

На перевірки, що проводяться за зверненням платника податків, не поширюються обмеження у підставах, визначених у всіх підпунктах пункту 78.1 статті 78 ПК України.

З урахуванням наведеного, а також положень пункту 78.4 статті 78 ПК України, за заявою платника податків керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про проведення перевірки такого платника.

Водночас у ПК України відсутня норма щодо обов'язку контролюючого органу проводити перевірки за заявою (скаргою) платника податків та строків для прийняття рішення про призначення такої перевірки.

Суд касаційної інстанції зазначає, що необхідність проведення документальної позапланової перевірки за заявою платника податків визначається з урахуванням наявності обставин для її проведена. У разі виявлення передбачених у нормах ПК України обставин, за яких документальна перевірка за зверненням платника податків не може бути проведена, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може відмовити платнику податків у проведенні такої перевірки.

За змістом  підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з абзацом 4 пункту 56.18 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, з фактом узгодження платником податків грошового зобов'язання виникає обов'язок такого платника сплатити зазначене грошове зобов'язання у встановлений ПК України строк.

В даній справі контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивачки з питань взаємовідносин з ПП з тих самих питань і за той самий період, за який позивачка просила провести позапланову перевірку за своєю заявою. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення про визначення позивачці грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Позивачка оскаржила зазначене податкове повідомлення-рішення до суду.

Рішення суду про відмову позивачці в задоволенні позову щодо грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем набрало законної сили, отже зазначене грошове зобов'язання є узгодженим, а у позивачки виник безумовний обов'язок сплатити його до бюджету.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129, частини першої статті 129-1  Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Зважаючи на викладене, у контролюючого органу відсутні правові підстави не брати до уваги факт узгодження грошового зобов'язання платником податків, судове рішення, яке набрало законної сили, з огляду на обставини, на які посилається платник податків в обґрунтування своєї заяви до контролюючого органу про проведення позапланової перевірки, та, з цією метою призначати проведення позапланової документальної перевірки з питань та за період, які вже перевірялись.

Отже, відмова контролюючого органу в проведенні перевірки відомостей та фактів, що, на думку позивачки, можуть свідчить на її користь в частині здійснення господарських операцій з контрагентом  є обґрунтованою.

ВИСНОВОК: Розуміючи, що права платника податків звужені процесуальним Законом, необхідно використовувати всі важелі впливу («творчий підхід», процесуальна диверсія») при оскарженні спірних рішень фіскального органу, навіть штучно створюючи «господарські та цивільні процеси з контрагентами»  з метою доведення реального характеру господарської операції і навіть шляхом зупинення провадження у адміністративній справі до моменту розгляду пов’язаних судових проваджень, адже до моменту прийняття апеляційною інстанцією судового рішення у адміністративній справі податкове зобов’язання вважається не узгодженим !!!

Матеріал по темі: «Про «нікчемність» правочинів та «фіктивність» контрагентів у податкових спорах»

Теги: нікчемний правочин, фіктивний контрагент, податкові перевірки, налоговые споры, налоговые органы, акт проверки, налоговое уведомление решение, обжалование проверки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов