Невиконання банком – банкрутом розпорядження про перерахування коштів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору з підстав невиконання банком – «банкрутом» письмового розпорядження клієнта про перерахування коштів.

14.12.2016 р. Верховним судом України зроблений правовий висновок у справі № 6-2735цс16 у відповідності до якого «невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди»  підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд вказав, що у відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

ВАЖЛИВО: У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. 

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

ВИСНОВОК: Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року, від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16 (правовий висновок про те, що спір, який виник між фізичною особою та Фондом із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди (зокрема, кредитного або депозитного договору), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства) та 9 листопада 2016 року (правовий висновок про те, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів).

Тобто, якщо фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання – банку або невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку (майнове право), то це не характерно для адміністративного суду.

 З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду.

Однак, у справі де мають місце інші відносини, які саме стосуються включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом і у даному випадку уповноважена особа Фонду, формуючи відповідний реєстр та передаючи його до Фонду, виконує процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу, яка відшкодовуватиметься незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна) за рахунок наявних у державного органу - Фонду коштів.

ВАЖЛИВО: У даному випадку у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

За таких обставин, даний спір щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

P.s. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону N 4452-VI передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Статтею 29 Закону N 4452-VI встановлено, що Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду.

Згідно з абзацом другим статті 52 Закону N 4452-VI вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.

Пунктом 7 статті 52 Закону N 4452-VI передбачено, що майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду.

Таким чином, Законом N 4452-VI створені умови для позбавлення конституційного права громадян України володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що суперечить статті 41 Конституції України.

  

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, перерахування коштів, розпорядження клієнта, підсудність, вклад, вимоги, акцепт, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Підсудність судових спорів на стадії ліквідації банку: судова практика

Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи виконується правовий висновок Верховного Суду України від 16.02.2016 року по справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16  суть якого зводиться до того, що спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства?

Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16  на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Більше того, згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ВАЖЛИВО: Разом з цим адміністративна юрисдикція судів знайшла спосіб відступлення від вищевказаної правової позиції спираючись на ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та п. 2 ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до яких, суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Найчастіше суди зазначають, що необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість ліквідація банку, здійснюється на підставі Постанови Правління Національного банку України в рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів"  адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі № 992/11/14-14 від 25.07.2014.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства (Окружний адміністративний суд м. Києва 21 вересня 2016 року № 826/13124/16, № 61527651).

Не важко буде спрогнозувати  позицію апеляційної інстанції опираючись на Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 р.  справа № 826/23754/15 (№ 61868079), якою було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» про закриття провадження в цій адміністративній справі.

Обґрунтування серед іншого, наступне. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

ВАЖЛИВО: Разом з цим, частиною 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дійсно встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Тому суд звертає увагу на те, що в адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон є спеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України (статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Більше того, відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

В свою чергу, згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Враховуючи викладене, Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

ВИСНОВОК: Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, в силу положень статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Аналогічні позиції апеляційних інстанцій містяться у справах: Київський апеляційний адміністративний суд справи  №   826/5998/16 від 13 липня 2016 року (№ 58952831), справа № 826/3358/16 від 06 вересня 2016 року (№  61193421);  Одеський апеляційний адміністративний суд від 12 липня 2016 р. справа № 815/1999/16;  Вінницький апеляційний адміністративний суд справи №  802/274/16-а від 11 серпня 2016 року (№ 59784017), справа №  822/748/16  від 17 серпня 2016 року (№  59849657).     

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, фонд гарантування вкладів, банкрот, банкрутство банку, ликвидация, Національний банк, нацбанк, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, акцепт,  вклад, требования, подсудность споров, підсудність справ, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов   

                                     

Юрисдикційна підсудність справ за участю Фонду гарантування вкладів

Адвокат Морозов (судебная защита)

Практичне застосування адміністративними судами Постанови Верховного суду України щодо виключної (господарської) підсудності судових справ за участю ФГВФС.

  

З першу необхідно вказати, що кредиторами банку є як юридичні, так і  фізичні особи, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

У випадку прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку, про що Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі – «Фонд») повідомляє шляхом розміщення на сайті Фонду та опублікування в газеті «Голос України» або «Урядовий кур’єр» відповідного оголошення, вкладники, вклади яких не гарантуються Фондом, вклади яких перевищують 200 тисяч гривень, та інші кредитори неплатоспроможного банку мають право протягом 30 днів з дня опублікування Фондом зазначеного оголошення пред’явити свої кредиторські вимоги.

Кредиторські вимоги заявляються шляхом направлення письмової заяви із наданням копій відповідних документів до Фонду або уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, за адресою вказаною в оголошенні.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку Фонд визначає суми заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;  складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами.

Акце́пт (лат. acceptus — прийнятий) — згода на оплату або гарантування оплати документів.

ВАЖЛИВО: Вимоги, які не були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.

Також вважаються погашеними вимоги, якщо майна банку недостатньо для їх задоволення.

Таким чином Фонд наділений правом відхиляти вимоги кредиторів в разі їх не підтвердження фактичними даними та не включати їх до реєстру грошових вимог кредиторів.

В цьому випадку, єдиним дієвим механізмом захисту порушених та / або оспорюваних прав кредитора є звернення до суду.

Однак після 16 лютого 2016 р. дуже гостро постає питання щодо юрисдикційної підсудності такого виду спору.

Так, в своїй Постанові Верховний суд України у складі Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України по справі № 826/2043/15 (провадження № 21-4846а15) зробили висновок: «Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»            передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».

Отже, дві колегії найвищої судової ланки України висловилися, що ВСІ судові спори на стадії банкрутства Банка повинні розглядатися в межах господарського судопровадження і лише відповідним господарським судом.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Але аналізуючи реєстр судових рішень вбачаються «протиріччя»…, наприклад Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 р. справа № 815/1999/16 та Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р. справа № 810/5747/15 скасовані ухвали суду першої інстанції, якими закрито провадження у справі про включення до реєстру вкладників, на підставі саме Постанови ВСУ від 16 лютого 2016 р. по справі  № 826/2043/15 та передані справи на новий розгляд.

В даних справах спір стосується оскарження фізичною особою, яка є вкладником, дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення до переліку владників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом.

Такі спірні правовідносини регулюються розділом V "Гарантії Фонду та відшкодування за вкладами" Закону № 4452-VI.

Згідно з ч. 1 статті 26 зазначеного Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суди апеляційної інстанції  також звернули увагу на те,  що спір про включення до реєстру вкладників, який має місце у даних справах не стосується процедури ліквідації банку, правовідносини, що виникли у даній справі є відмінними від тих, які мають місце у справі, за якою Верховний Суд України прийняв згадане рішення, а тому посилання на нього суду першої інстанції є необґрунтованим.

Так, розглядаючи вимоги, що стосуються включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, які мали місце у згаданій справі, яку розглянув Верховний Суд України, суд має встановити наявність відповідного боргу банку перед позивачем як підстави для включення відповідної суми до певної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів.

 Тобто фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання - банку, що не характерно для адміністративного суду. Подальше відшкодування цих коштів відбуватиметься за рахунок реалізації майна банку-боржника.

 З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду.

Однак, у справі де мають місце інші відносини, які саме стосуються включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом і у даному випадку уповноважена особа Фонду, формуючи відповідний реєстр та передаючи його до Фонду, виконує процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу, яка відшкодовуватиметься незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна) за рахунок наявних у державного органу - Фонду коштів. У даному випадку у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

За таких обставин, даний спір щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ВИСНОВОК:

1.      Адміністративна юрисдикція та підсудність:

а) спори щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу саме Фондом;

б) майнові вимоги фізичних осіб не до банку-боржника, що ліквідується, а до Держави в особі Фонду.

2.      Господарська юрисдикція та підсудність:

а) спори щодо включення до певної черги реєстру акцептованих (визнаних) або перевірка майнових вимог кредиторів;

б) майнові вимоги не до Держави, в особі Фонду, а саме до банку  і за рахунок реалізації майна останнього.

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, акцепт,  вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Доцільність в зупиненні судових справ з Фондом гарантування вкладів

Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи потрібно зупиняти судові провадження з Фондом гарантування вкладів до моменту визначеності конституційності Закону України № 4452-VI  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»?

  

Порядок ліквідації банків визначається Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  та  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

Процедура ліквідації банку здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі – «Фонд») після прийняття рішення Національним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Під час судових слухань обґрунтування будь-якої правової позиції вкладника банку щодо протиправності дій Уповноваженої особи Фонду та зобов'язання останньої вчинити певні дії, засноване переважно на положеннях Закону України № 4452-VI  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі – «Закон»).

При цьому, стверджуючи про правомірність своїх дій, Відповідач - Фонд посилається на приписи цього ж Закону.

Однак, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2015 року у справі № 826/9693/13-а прийнято рішення про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В свою чергу, постановою Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 року № 13 оформлено рішення Верховного Суду України про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.

Станом на 20.07.2016 р. на офіційному сайті Конституційного суду України у розділі «На розгляді у Конституційному суді України» за № 21 йде звернення Верховного Суду України «Щодо відповідності (конституційності) Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України».

Поточний результат: ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; ухвалою КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Судом з 26.04.2016 р.

Зі змісту процесуального законодавства України вбачається, що право на звернення до Верховного Суду України в суду з'являється у випадку виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Тобто, факт звернення Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду України, а останнім до Конституційного Суду України свідчить про наявність сумніву у суду щодо відповідності закону Конституції України.

Конституційний Суд України в пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України закріплено, що закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.

При цьому згідно ч. 3 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Приписи статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначають, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 70 вказаного Закону передбачено, що у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.

Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України.

Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в цілому або окремих його норм, останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.

У випадку визнання неконституційними певних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки і структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесення змін до чинного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Виходячи із зазначеного, за результатами розгляду конституційного подання щодо Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, в залежності від рішення Конституційного Суду може змінитися.

Вказане вище свідчить про істотність результатів розгляду судом конституційної юрисдикції подання Верховного Суду України для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справах, щодо суспільних відносин в рамках Закону України № 4452-VI  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, в переважній більшості суди задовільнять клопотання Уповноваженої особи Фонди та зупиняють провадження у судовій справі…

ІНШЕ ПИТАННЯ: ЧИ ПІЙДЕ ЦЕ НА КОРИСТЬ ВКЛАДНИКА, ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ СВОЇ ІНВЕСТИЦІЇ?

Щодо конституційності Закону України № 4452-VI  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Підставою для такого звернення Вищий адміністративний суд України визначив, зокрема, те, що попри встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мету - захист прав і законних інтересів вкладників банку, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону), його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку в нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів, допускає застосування різних підходів в зобов'язальних відносинах з кредиторами та позичальниками банку.

Правове обґрунтування звернення.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону N 4452-VI передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Статтею 29 Закону N 4452-VI встановлено, що Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду.

Згідно з абзацом другим статті 52 Закону N 4452-VI вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.

Пунктом 7 статті 52 Закону N 4452-VI передбачено, що майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду.

Таким чином, Законом N 4452-VI створені умови для позбавлення конституційного права громадян України володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що суперечить статті 41 Конституції України.

Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов