Стягнення судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість стягнення судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому за умови підтвердження розміру таких витрат належними доказами

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частин 3, 4 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України   щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у   КАС України   з 15 грудня 2017 року,  однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки належить сплатити.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати випливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «... хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine), п. 97)».

З огляду на наведене висновок суду про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, через відсутність доказів оплати вказаних послуг, не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

ВИСНОВОК: Норми процесуального закону передбачають можливість стягнення не тільки судових витрат, які вже фактично понесені стороною, а й судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому за умови підтвердження розміру таких витрат належними доказами, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц та від 16.04.2020 по справі №727/4597/19.