Недотримання принципу
індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів
27
квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/18253/14, адміністративне провадження № К/9901/16689/20 (ЄДРСРУ №
96544326), від 27 квітня 2021 року у справі №
813/7763/14, адміністративне провадження № К/9901/26021/20 (ЄДРСРУ №
96544313), від 23 квітня 2021 року у справі №826/17805/14,
адміністративне провадження №К/9901/2027/21, К/9901/3181/21 (ЄДРСРУ № 96498242),
від 22 квітня 2021 року у справі № 826/17788/14,
адміністративне провадження № К/9901/11348/20 (ЄДРСРУ № 96464032) та ін.
досліджував питання щодо недотримання принципу індивідуальної вини при
проведенні люстраційних заходів.
Правові
та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та
утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в
Україні визначені Законом № 1682-VII.
За
визначенням частини першої, другої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація)
- це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона
окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі -
посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого
самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
Очищення
влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні
державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю
здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади
Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або
протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права
на захист.
Відповідно
до частини тертої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років із дня набрання
чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація),
не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та
восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений
цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно
до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади
(люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури
України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління
державної охорони України, Національного банку України.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені
статтею 3 Закону № 1682-VII.
Згідно
з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена
частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали
сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року
по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального
(регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику,
податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі.
Стаття
5 Закону України «Про очищення влади» передбачає проведення перевірки наявності
заборон за цим законом.
Відповідно
до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом
керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або
ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона,
зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених
частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових
справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу
(органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб,
відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня
отримання таких документів.
Положеннями
частини чотирнадцятої статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що звільнення таких
осіб проводиться за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного
висновку.
Закон
№ 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через
право» (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету
Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два
висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13
грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2)
Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015
року
у
м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня
2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
У
пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що
європейські стандарти в галузі люстрації, загалом, випливають з трьох джерел:
1)
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8
і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2)
прецедентного права національних конституційних судів;
3)
Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
-
«Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів»
№1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
-
«Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем»
№1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь,
яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та
подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі
верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
У
проміжному Висновку № 788/2014 Венеційська комісія констатувала, крім іншого,
що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які
відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які
обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення
прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті
думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо
їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про
це» (пункт 62).
Системний
аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною
третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону
№ 1682-VII дає підстави для висновку, що заборони,
встановлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу
закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного
(індивідуально-правового) акта.
Також
із аналізу цих норм слідує, що встановлення для осіб заборони обіймати певні
посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах
пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в
період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених статтею
3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями
(бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони
України або протиправному порушенню прав і свобод людини.
Питання
конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4
частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та
пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII
на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої
статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
На
розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває
справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13
частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади»,
47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої,
третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту
2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду
України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини
третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої
статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону,
Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
(!!!) На момент розгляду Верховним Судом цієї
касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду
вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Водночас,
Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 висловив правовий висновок про те, що
люстрація, як законодавче
обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної
відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з
цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей
58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання
принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень,
зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності,
встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти
необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані
гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані
з настанням юридичної відповідальності осіб.
Із
цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 31 січня 2019 року у справі №
800/186/17.
Крім
іншого, у справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів.
Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій
за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як
відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління
тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади.
Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв
владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень
тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики
часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).
Як
підсумок, у справі № 800/186/17 Верховний Суд підтвердив, що застосовані люстраційним законодавством
заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є
санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у
відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до
відповідальності відповідних посадових осіб.
Верховний
Суд визнав ці висновки застосовними і у справі №
817/3431/14, за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати
ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, у якій сформулював правову позицію
про те, що самого лише
факту перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого
цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон,
визначених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VІІ.
Також
у вказаному судовому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування
доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому
наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному
(пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, як на загальновизнаному
міжнародному стандарті.
ВИСНОВОК: Заходи такої суворості як звільнення з
посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до
державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах
державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної
поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ
національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і
свобод людини.
Аналогічна
правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2020
року в справі №805/1265/15-а, від 09 грудня
2020 року в справі №826/18134/14, від 11
березня 2021 року в справі №808/7862/14.
Немає коментарів:
Дописати коментар