Верховний суд: демонтаж
можливо виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд
27
січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/12531/17, адміністративне провадження № К/9901/59543/18 (ЄДРСРУ №
94458290) досліджував питання щодо демонтажу тимчасових споруд за рішенням
департаменту з благоустрою.
Відповідно
до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Статтею
30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік
власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських,
селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового,
торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку,
зокрема, до таких належить організація благоустрою населених пунктів, залучення
на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних
ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а
також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів,
організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць
відпочинку громадян.
Частиною
першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено,
що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється
сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Таким
чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями
міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері
благоустрою населених пунктів.
З
огляду на вказане спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у
сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів
благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку
адміністративного судочинства.
Аналогічний
правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від
25.06.2019 у справі №914/1092/18.
Згідно
з положеннями статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»
благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту,
розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних,
організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату,
санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території
населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та
охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для
життєдіяльності людини довкілля.
Відповідно
до частин першої-третьої статті 34 Закону України «Про благоустрій
населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту -
нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території
населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою
території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються
відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та
затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо
відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про
затвердження Правил, застосовуються Типові правила. Орган місцевого
самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.
Правила включають: порядок здійснення благоустрою та
утримання територій об`єктів благоустрою; вимоги до впорядкування територій
підприємств, установ, організацій; вимоги до утримання зелених насаджень на
об`єктах благоустрою - територіях загального користування; вимоги до утримання
будівель і споруд інженерного захисту території; вимоги до санітарного очищення
території; розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій
території у числовому значенні; порядок розміщення малих архітектурних форм;
порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;
інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
Правила
не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання
будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а
також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами,
видавати зазначені документи.
Таким
чином, передуванням демонтажу тимчасових споруд є винесення припису, а винесення припису є результатом
проведеної перевірки, в якому власнику пропонується надати в певний строк
проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або усунути
порушення шляхом демонтажу тимчасової споруди власними силами,
в разі відсутності відповідних дозвільних документів.
Аналогійний
висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №826/11229/17, від 24.09.2019 у справі №826/22540/15, від 19.12.2019 у справі №826/15164/17, від 29.01.2020 у справі №826/7888/17, від 05.08.2020 у справі №826/10330/17.
За
визначенням частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання
містобудівної діяльності» тимчасова
споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи
іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова
споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних
вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель
і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова
споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення
для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних
метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Відповідно
до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі
виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою
усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав
та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою,
посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає
особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень
вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм,
державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання
припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги,
встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю
подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію
витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Згідно
з частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обмежень» у державному реєстрі прав реєструються речові
права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна,
розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення
та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові
будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та
нежитлові приміщення.
(!!!) Також відповідно до приписів статті 181
Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1
Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень» встановлюється
комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна.
Окрім
цього, слід вказати, що для розміщення тимчасової споруди за наявності
відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не
відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з
документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання,
які є власниками земельної ділянки.
Таку
правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.06.2018 у справі № 905/1552/16.
Таким
чином, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх
знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема,
виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без
улаштування заглибленого фундаменту тощо.
ВИСНОВОК: Верховний суд зауважує, що здійснювати
відповідний демонтаж можливо виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових
споруд у розумінні Правил благоустрою.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року
у справі №826/14088/15, від 28 лютого 2019
року у справі № 826/11229/17 (ЄДРСРУ №
80197908).
Матеріал по темі: «Правові підстави та порядок встановлення або демонтажу тимчасової споруди (кіоск)»
Немає коментарів:
Дописати коментар