Страхова подія - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правове обґрунтування відповідальності управителя будинку та алгоритм дій потерпілого при настанні страхового випадку - падіння снігу з даху житлового будинку на Автомобіль

04 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8002/20 (ЄДРСРУ № 107111864) досліджував питання щодо відшкодування суми шкоди, завданої потерпілому падінням снігу на його застрахований Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Суть справи: Спірні правовідносини виникли у зв`язку із виплатою Страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування суми шкоди, завданої останньому падінням снігу на його Автомобіль з даху багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

За змістом статей 512, 514 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки; в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду. викладеної в постанові від 04.07.2018 у справі №   755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Отже спірні правовідносини засновані на суброгації - переході до Страховика права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні, в яких для правильного вирішення питання щодо стягнення суми завданої шкоди у порядку суброгації, за правилами статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК   України, істотним є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Суд звертається до нормативного регулювання правил виникнення та розподілу обов`язків з утримання багатоквартирного будинку, зокрема обов`язку з прибирання снігу з даху будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ, об`єднання).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, до якого, відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", належать і горища, дах тощо

В статті 4 цього Закону ("Мета створення об`єднання та його статус") зазначено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

При цьому основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Серед основних обов`язків ОСББ законодавець визначає забезпечення виконання вимог статуту об`єднання (стаття 18 вказаного Закону).

Порядок та правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку врегульовані статтею 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", згідно з якою для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право:

- задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення;

- визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори;

- виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Правила забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку також визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 1 якого уточнено, що

- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Положення статті 5 Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначаючи житлово-комунальні послуги, розмежовують житлові послуги та комунальні послуги, де:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, що включає:

- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

В пункті 1 частини четвертої статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в якій наведені права і обов`язки виконавців комунальних послуг та управителів) зазначено, що управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

При цьому під утриманням житлового фонду (згідно з пунктом 1.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76) передбачається виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд", зареєстрованим у Мін`юсті України 21.08.2004 за N 1046/9645 (із змінами).

Відповідно до пункту 1.1.8.6 вказаного переліку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій передбачає скидання з дахів та покрівель снігу та льоду.

За змістом наведених норм та положень, якщо ОСББ самостійно здійснює управління об`єктом - житловим багатоквартирним будинком (за правилами статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку") він є управителем цього багатоквартирного будинку у розумінні як цієї статті Закону, так і статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв`язку із чим саме у ОСББ як управителя цього житлового об`єкту виникає обов`язок з утримання цього будинку, включаючи забезпечення та виконання всіх передбачених законом функцій та обов`язків, що є змістом та виникають з такого утримання.

Виняток з цього правила становить передача функцій з управління, а відповідно і утримання цього будинку, відповідному управителю, з укладенням з ним договору на управління будинком; або коли всі або окремі функції, що складають зміст та випливають з утримання будинку, були передані ОСББ іншій особі - виконавцю, - також згідно з укладеним з цим виконавцем договором. В останньому випадку ОСББ стає колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг у розумінні статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №917/19/18).

ВИСНОВОК: Відповідальною особою за шкоду, завдану Автомобілю потерпілого, а відповідно і за вимогами Страховика у спірних правовідносинах є ОСББ, як управитель відповідного багатоповерхового будинку, який самостійно здійснював управління відповідного об`єктом, зокрема в період настання страхового випадку у спірних правовідносинах, що є предметом його діяльності та обов`язком згідно зі статутом (предметом діяльності Об`єднання є управління, утримання, збереження і використання спільного майна Об`єднання, пункт 4.8).

Виходячи з викладено, для отримання страхового відшкодування обов’язком потерпілого є:

• Наявність страхового полісу та настання страхової події;
• Фіксування (фото-, відео фіксація) настання страхової події з прив’язкою до місцевості – факту падіння снігу з даху житлового будинку на припаркований Автомобіль, що призвело до його пошкодження:

а) звернення до правоохоронних органів для фіксації події та порушення кримінальної справи за статті 194 КК України…, а в подальшому отримання відмови у внесенні відомостей щодо вказаного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (для додаткової доказової бази);

б) звернення до страховика з метою фіксування страхової події, проведення оцінки шкоди та відшкодування вартості пошкодженого майна;

3) Суброгація у зобов’язанні (після отримання страхового відшкодування),  тобто зміна осіб (потерпілого на страховика) у вже наявному зобов`язанні та подальші регресні стягнення страховика з винуватої особи (управителя будинку).

 

Матеріал по темі: «На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?»

 

 

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, управитель, осбб, падіння снігу, крига, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Визначення відповідача у справі про визнання права власності на не зареєстровану будівлю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення належного відповідача за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване

14 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 3/5025/1379/12 (924/681/21) (ЄДРСРУ № 105233954) досліджував питання щодо Визначення належного відповідача за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване.

У силу статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі   зазначеної норми Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Верховний суд вказує, що передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України спосіб захисту має на меті підтвердження наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права внаслідок ухвалення судового рішення.

Тобто саме лише посилання на відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, суд може встановити факт виникнення на законних підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

При цьому відповідно до частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (зокрема, постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).

ВАЖЛИВО: Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

При цьому відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 дійшла висновку, що передбачене статтею 392 Цивільного кодексу України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Зокрема, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю (ст. 83 Земельного кодексу України). За змістом статей 1, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальна громада села, селища, міста (тобто жителі, об`єднані постійним проживанням у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці) є первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Водночас представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування сільські, селищні, міські ради як органи місцевого самоврядування.

ВИСНОВОК: Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Якщо ж позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, то згідно з усталеною практикою Верховного Суду в позові про визнання права власності слід відмовити.

 

Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справі при оскарженні рішення реєстратора»

 

#належний_відповідач, #визнання_право_власності, #власник_землі, #власник_будівлі, #споруди, #земельна_ділянка, #оскарження_рішення_реєстратора, #право_власності, #нерухомість, #приватний_нотаріус, #оскарження_рішення_нотаріуса, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

Відділ примусового виконання рішень не може бути відповідачем у справі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відділ примусового виконання рішень не є належним відповідачем у справі при оскарженні дій / бездіяльності державної виконавчої служби.

11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 303/3418/17, адміністративне провадження №К/9901/47922/18 (ЄДРСРУ № 82315800#) досліджував питання щодо належності/неналежності відділу примусового виконання рішень бути відповідачем у справі при оскарженні дій державної виконавчої служби.

Суд вказав, що приписами статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічне положення передбачено ч. 1 ст. 74 Закону 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною третьою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Аналогічні положення знайшли своє відображення також в чинній редакції КАС України (частина третя статті 287) 

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 24.03.1998 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі - Закон № 202/98-ВР) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Статтею 6 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1)    Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Наказом Міністерства юстиції від 20.04.2016 № 1183/5 затверджено Типове положення  про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

ВИСНОВОК: З наведених приписів законодавства випливає, що належними відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідні органи державної виконавчої служби, а саме: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

Таким чином, структурні підрозділи органів державної виконавчої служби, зокрема, відділи примусового виконання рішень, не є органами державної виконавчої служби у розумінні Закону, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у справах.

Належним відповідачем у даному спорі є орган державної виконавчої служби -Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у відповідній області.

Окрім цього, відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, за умови неможливості його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом до належного відповідача. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 13.06.2018 (справа №303/3416/17), від 10.07.2018 (справа №336/4525/17), від 12.12.2018р. по справі №336/2057/17, від 10.04.2019 по справі № 815/5133/16 та 11.06. 2019 року у справі № 303/3418/17.

P.s. ч. 3 ст. 48 КАС України вказує, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Аналіз наведеної статті КАС України дає підстави для висновку, що заміна неналежного відповідача, або залучення до справи співвідповідача може проводитися виключно судом першої інстанції. Аналогічне право закріплене й  у ст. 51 ЦПК України та 48 ГПК України.

Матеріал по темі: «Юрисдикційна підсудність щодо оскарження дій виконавчої служби»

Теги: виконавча служба, належний відповідач, оскарження дій ВДВС, бездіяльність виконавця, закінчення, виконавче провадження, виконання рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

На автомобіль з даху будинку впала глиба снігу – суб’єкт відповідальності?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність власника нерухомого майна з даху якого, на застрахований  автомобіль, впала глиба снігу.

  

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/19/18 (ЄДРСРУ № 78807902) досліджував питання щодо відповідальності власника нерухомого майна з даху якого на застрахований  автомобіль впала глиба снігу…

Суть справи: Позовні вимоги мотивовано недотриманням відповідачем обов'язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна, позаяк з даху такого майна на застрахований позивачем автомобіль впала глиба снігу, що визнано страховим випадком, і у зв'язку із наведеним відповідач має відшкодувати позивачу за свій рахунок суму виплаченого страхового відшкодування.

Суд вказує, що відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з пунктом 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005, та пунктом 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10.08.2004, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Окрім того, за приписами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17 (ЄДРСРУ № 74160404).

При цьому за положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Настання страхового випадку в наслідок падіння із даху будівлі глиби снігу вбачається із матеріалів національної поліції.

З огляду на викладене та враховуючи обставини, що склались між сторонами даного спору, визнати обґрунтованими висновки судів про те, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача та, як наслідок, наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та сумою коштів, стягнення якої є предметом даного позову, не можна.

При цьому судами не встановлено, що автомобіль знаходився на такій відстані від будівлі Готелю, що унеможливлює падіння снігу саме з цієї будівлі на нього.

Зазначене залишилось поза межами судового дослідження, позаяк суди не звернули уваги на те, що за змістом частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Подібні висновки викладені Касаційним цивільним судом при розгляді справи №461/9006/15-ц (провадження №61-2335св18, ЄДРСРУ №72819476) у постанові від 21.02.2018.

Окремо необхідно вказати, що висновок про безпідставність стягнення збитків, нарахованих позивачем за результатами пошкодження автомобіля припаркованого в пішохідній зоні дійшов Вищий господарський суд України при розгляді справи № 910/30090/15, разом з тим ВССУ у справі № 6-15405св15 (ЄДРСРУ № 52523367) вказав, що у результаті невиконання приписів по очищенню даху будівлі від льоду, що є винною протиправною бездіяльністю відповідача, спричинена майнова шкода позивачу, отже є причино – наслідковий зв'язок.

Матеріал по темі: «Притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди»

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування майнової шкоди є деліктною відповідальністю, а тому причино-наслідковий зв'язок є необхідною умовою для її відшкодування.

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 920/31/18 (ЄДРСРУ № 78807905) досліджував питання відшкодування майнової шкоди.

Суд вказує, що відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.  

(!!!) Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав;   шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 березня 1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначив, що "розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що ... шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини".

Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17 (ЄДРСРУ № 74160404).

Окремо необхідно звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 грудня 2018 року по справі № 910/22630/17 (ЄДРСРУ № 78750101) та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року по справі № 761/7165/15, провадження № 61-4305св18 (ЄДРСРУ № 78472011) суть яких зводиться до того, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, яка була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики щодо питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, а саме визначення суб'єкта, який повинен бути відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його службовою або посадовою особою та формулювання резолютивної частини судових рішень у таких справах.

За результатами розгляду справи №910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

ВАЖЛИВО: Отже, відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади (дії якого, за позовними вимогами, призвели до завдання шкоди позивачу), Державна казначейська служба України (орган, який відповідно до закону здійснює повернення коштів з бюджету).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ 03.08.2011 №845 (у редакції Постанови КМУ 30.01.2013 №845, далі - Порядку) - казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п'яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

Матеріал по темі: «Відшкодування матеріальної шкоди завданою судовою владою»

Теги: відшкодування матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами державної влади, підсудність, судова практика, майнова відповідальність, Адвокат Морозов

Відшкодування матеріальної шкоди завданою судовою владою

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовна заява про відшкодування завданої суддею матеріальної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належним відповідачем є Держава.

10 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справи № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17, ЄДРСРУ № 71498435) при досліджені питання щодо відшкодуванням завданої суддею матеріальної шкоди фактично підтвердив раніше сформовану правову позицію висловлену Верховним судом України.                                                                                                                 

Такий висновок суду відповідає положенням ст. ст. 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, наданим судом у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам ст. ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у п. 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

ВИСНОВОК: За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року № 6-3139цс16.

Більше того, згідно з п. 5.1. Європейської хартії про закон «Про статус суддів» прийнятої Радою Європи 10  липня 1998  р. у випадку невиконання суддею одного із своїх обов'язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половина складу якого обрані судді.

В свою чергу п.  5.2 Хартії вказує, що відшкодування збитків за шкоду, заподіяної неправомірно в результаті рішення або поведінки судді при виконанні ним його посадових обов’язків, гарантується державою.

Між тим, в Законі може бути передбачено право держави вимагати від судді в судовому порядку відшкодування таких витрат, але не більше встановлених розмірів, у випадку грубого порушення правил, які регулюють виконання суддівських обов’язків.

Теги: відшкодування завданою суддею матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами судової влади, підсудність, судова практика, позов на суддю, відповідальність судді, Адвокат Морозов