Визначення належного відповідача за позовом про визнання права власності на
будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване
14 липня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 3/5025/1379/12 (924/681/21) (ЄДРСРУ № 105233954)
досліджував питання щодо Визначення належного відповідача за позовом про
визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не
зареєстроване.
У силу статті 41 Конституції України та
статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод 1950 року кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю
власності та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є
непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Захист права власності врегульований
главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього
Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не
визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа,
який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права
власності на підставі зазначеної норми Кодексу, слід враховувати,
що за змістом вказаної норми права судове
рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача
право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо
відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Верховний суд вказує, що передбачений
статтею 392 Цивільного кодексу України спосіб захисту має на меті підтвердження
наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права
внаслідок ухвалення судового рішення.
Тобто саме лише посилання на
відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є
достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без
надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх
вірогідності та взаємозв`язку, суд може встановити факт виникнення на законних
підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на
момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також
відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд
неодноразово (зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від
19.05.2020 у справі №916/1608/18) звертав
увагу на те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права
власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як
права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і
порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Позивачем у такому позові може бути
суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином
реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів
з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
При цьому відповідно до частини 5
статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки можуть виникати
з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України
передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376
(самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з
інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (зокрема, постанова
Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17).
ВАЖЛИВО: Отже, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа,
яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не
намагається ним стати через пред`явлення позову).
При цьому відповідно до положень статті
328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний
механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності
на певні об`єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен
встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений
законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає
це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в
постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18
дійшла висновку, що передбачене статтею 392 Цивільного кодексу України правило
за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник
втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли
наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право
власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право
власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але
лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.
Також Велика Палата Верховного Суду
зауважила, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта
нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника
землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі
не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може
здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому
державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і
реєстрацією обмеження права власника землі.
Зокрема, землі, які належать на праві
власності територіальним громадам є комунальною власністю (ст. 83 Земельного
кодексу України). За змістом статей 1, 6, 10 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні", територіальна громада села, селища, міста
(тобто жителі, об`єднані постійним проживанням у межах відповідної
адміністративно-територіальної одиниці) є первинним суб`єктом місцевого
самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Водночас представляють
відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах
функції і повноваження місцевого самоврядування сільські, селищні, міські ради
як органи місцевого самоврядування.
ВИСНОВОК: Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право
на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на
якій така будівля, споруда розташована. Якщо ж позивач
пред`явив позов до неналежного відповідача, то згідно з усталеною практикою Верховного
Суду в позові про визнання права власності слід відмовити.
Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справі при оскарженні рішення реєстратора»
#належний_відповідач, #визнання_право_власності,
#власник_землі, #власник_будівлі, #споруди, #земельна_ділянка, #оскарження_рішення_реєстратора,
#право_власності, #нерухомість, #приватний_нотаріус, #оскарження_рішення_нотаріуса,
#судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов
