Відповідальність судді за прийняття «незаконного рішення суду»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Індивідуальна кримінальна відповідальність судді за прийняття «незаконного рішення суду» з яким не погоджується учасник судового процесу

15 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/24617/20, провадження № 61-10922св21 (ЄДРСРУ № 101064354) досліджував питання щодо індивідуальної відповідальності судді за прийняття «незаконного рішення суду» з яким не погоджується учасник судового процесу.

По – перше: За частиною четвертою статті 126 Основного Закону України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді стосовно незалежності судової влади, схваленій на 82-му пленарному засіданні, яке відбулось 12-13 березня 2010 року, встановлюючи межі "функційного імунітету суддів", визначила його як імунітет від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання своїх функційних обов'язків судді, за винятком умисних злочинів, зокрема отримання хабаря (пункт 61).

Отже, суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Серед підстав зобов`язання відшкодування матеріальної шкоди відповідно до вимог статті 1174 ЦК України, є наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є незаконними.

Згідно з частиною п`ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У той же час частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Такі підстави, зокрема визначені у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

(!!!) Для перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у ЦПК України передбачено процедуру апеляційного, а у деяких випадках касаційного перегляду. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Отже, положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу.

В законодавчому полі України існує Стаття 375 Кримінального кодексу України  «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»…

Однак, 11 червня 2020 року Велика палата Конституційного Суду України в рамках справи № 1-305/2019(7162/19) визнала такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 375 Кримінального кодексу України.

Отже, стаття 375 Кримінального кодексу України, визнана неконституційною, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

ВИСНОВОК № 1: Намагання оспорити акти і дії (бездіяльність) суддів шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність, а отже єдиною можливістю скасувати незаконне/протиправне рішення це оскарження його за підсудністю.

 

По – друге: У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зроблено висновок, що «Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя, зокрема внаслідок несвоєчасного виконання процесуального обов`язку з вручення судового рішення.

ВИСНОВОК № 2: Таким чином, індивідуальна кримінальна відповідальність судді за прийняття неправосудного рішення  фактично виключається…, але є можливість поскаржитися до Вищої ради правосуддя.

«Зразкидисциплінарної скарги та заяв щодо несумісності»

Теги: ответственность судьи, відповідальність судді, незаконне рішення, протиправне, індивідуальна відповідальність, вища рада правосуддя, ВРП, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування матеріальної шкоди завданою судовою владою

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовна заява про відшкодування завданої суддею матеріальної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належним відповідачем є Держава.

10 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справи № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17, ЄДРСРУ № 71498435) при досліджені питання щодо відшкодуванням завданої суддею матеріальної шкоди фактично підтвердив раніше сформовану правову позицію висловлену Верховним судом України.                                                                                                                 

Такий висновок суду відповідає положенням ст. ст. 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, наданим судом у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам ст. ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у п. 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

ВИСНОВОК: За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року № 6-3139цс16.

Більше того, згідно з п. 5.1. Європейської хартії про закон «Про статус суддів» прийнятої Радою Європи 10  липня 1998  р. у випадку невиконання суддею одного із своїх обов'язків, чітко визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету або органу, принаймні половина складу якого обрані судді.

В свою чергу п.  5.2 Хартії вказує, що відшкодування збитків за шкоду, заподіяної неправомірно в результаті рішення або поведінки судді при виконанні ним його посадових обов’язків, гарантується державою.

Між тим, в Законі може бути передбачено право держави вимагати від судді в судовому порядку відшкодування таких витрат, але не більше встановлених розмірів, у випадку грубого порушення правил, які регулюють виконання суддівських обов’язків.

Теги: відшкодування завданою суддею матеріальної шкоди, належний відповідач, шкода завдана органами судової влади, підсудність, судова практика, позов на суддю, відповідальність судді, Адвокат Морозов

Відповідальність за постановлення незаконного судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

01.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3139цс16 досліджував питання належного відповідача (судді/суду або держави)  у спорах щодо відповідальності за постановлення незаконного та неправосудного судового рішення.

Однак з початку необхідно наголосити, що ч. 1 ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

У п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 наголошується, що відповідно до ч.5 ст.124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

В свою чергу неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ВАЖЛИВО: Виключне право   перевірки   законності   та  обґрунтованості судових  рішень  має  відповідний  суд  згідно   з   процесуальним законодавством.  Оскарження  у  будь-який  спосіб  судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення  справи  поза передбаченим   процесуальним   законом   порядком   у   справі  не допускається,  і суди повинні відмовляти у  прийнятті  позовів  та заяв з таким предметом.

Органи, які    вирішують    питання     про     дисциплінарну відповідальність  та  відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати  законність  судового рішення.

Предметом дослідження у вищевказаній справі була заява позивача до відповідного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді у зв’язку з постановленням незаконної ухвали, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

ВСУ вказав, що згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в зазначеній вище редакції судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

ВАЖЛИВО: Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини  Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004).

До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

ВИСНОВОК: За таких обставин, вбачається, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Стосовно суддів та постановлення ними неправосудних рішень, то підстави для їх відповідальності передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 375 Кримінального кодексу України.

Теги: незаконне судове рішення, постановлення неправосудного судового рішення, відповідальність судді, дисциплінарна відповідальність, кримінальна відповідальність, скарга на суддю, судова практика, Адвокат Морозов