Стягненню боргу в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту

Адвокат Морозов (судовий захист)

Момент виконання судового рішення по стягненню боргу в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту. 

Оскільки рішенням суду борг стягнуто в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України на час вирішення спору, а законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (гривневий еквівалент), то виконавче провадження підлягає закінченню за умови оплати  боржником заборгованості саме у національній валюті. (Постанови Верховного суду України від 13.09.2017 р. у справі № 6-1445цс17 та 28.09.2016 р. у справі № 6-2159цс16).

Матеріал по темі: «Штрафні санкції та  стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті» 

Теги: стягненню боргу в доларах США, державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, судове рішення, валюта зобов’язання,  судебная практика, Адвокат Морозов

Споживачі при подачі скарги НЕ звільняються від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд України змінює позицію та вказує, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції… 

06.09.2017 р. Верховний суд України в рамках  справи № 6-185цс17 досліджував питання щодо  неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме звільнення споживачів від сплати судового збору при поданні апеляційних та касаційних скарг на рішення що стосуються порушення прав останніх.

Перед усім необхідно вказати на інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 09.08.2017р. № 93-1517/0/4-17 "Щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" коротка суть якого полягає в наступному: «…норма статті 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору», «при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів"», «…Крім того, судам також слід враховувати, що відповідно до абзацу другого пункту 6 ППВССУ N 10 застосування передбаченої статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підстави для звільнення від сплати судового збору не обмежується розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки статтею 13 ЦПК споживачу гарантується апеляційне та касаційне оскарження судового рішення (рішень), прийнятого за результатами розгляду його позову.

Між тим в рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 від 28 листопада 2013 року, яке є остаточним та обов'язковим до виконання на території України, також зазначено, що перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання позову, визначено у статті 5 Закону України «Про судовий збір» і цей перелік є вичерпним.

Оскільки спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.

Аналогічна думка висловлена Верховним Судом України в ухвалах від 16.01.2016 року (справа № 6-3084ц15), від 29.01.2016 року (справа № 6-209ц16), від 03.02.2016 року (справа № 6-228ц16), від 09.02.2016 року (справа № 6-36ц16), від 01.03.2016 року (справа № 6-484ц16).

Виходячи з того, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, відсутні правові підстави для звільнення позивачів-споживачів від сплати судового збору за подання відповідної позовної заяви.

Однак повертаючись до зазначеної справи суд вказав, що відповідно до статті 1 Закон України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674-VI) судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статей 79, пункту п’ятого статті 119, частини другої статті  297, частини другої статті 328, абзацу третього частини першої статті 358 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов’язаних з розглядом судової справ, які несуть сторони в судах усіх рівнів, зокрема при розгляді позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги чи заяви про перегляд судових рішень (Верховний Суд України).

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом № 3674-VI (стаття друга цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду - це процесуальний обов’язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону (ЦПК України) та Закону № 3674-VI. При цьому процесуальна норма частини другої статті 79 ЦПК України є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону № 3674-VI.

Об’єкти сплати судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI.

Такими об’єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга, заява про перегляд судового рішення тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється ( частина друга статті третьої цього Закону) 

Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону України «Про судовий збір» установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору так само залежать від характеристики об’єкта справляння – позовна заява,  скарга чи інша заява (в деяких випадках – у поєднанні з характеристикою суб’єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір». При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої статті 5 цього Закону.

Пункт сьомий статті п’ятої Закону № 3674-VI у первісній редакції передбачав звільнення від сплати судового збору споживачів за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Разом з тим від часу прийняття Закону України «Про судовий збір» до нього неодноразово вносилися зміни.

Найпомітніші зміни відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484-VIII).

Законом № 484-VIII суттєво підвищено ставки судового збору, а також одночасно значно скорочено перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору (відповідно викладено в новій редакції  і статті 4, 5 Закону України «Про судовий збір)».

Так, Законом № 484-VIII стаття п’ята викладена у новій редакції, відповідно до якої особи, які зазначені у цій статті звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях відповідно до зазначеного у ній переліку.

За змістом цієї норми Закону з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, такі особи як споживачі виключені.

Зазначений перелік є вичерпним щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Разом з тим зміни в чинній редакції частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав не внесено а тому після набрання чинності Закону № 484-VIII спостерігається збіг темпоральної (часової) та змістовної (сутнісної) колізій правових норм одного й того ж рівня.

Так, Закон № 484-VIII є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття п’ята цього закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення статті 5 цього Закону в новій редакції згідно із Законом № 484-VIII споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

При цьому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав

З метою подолання такої змішаної колізії, на думку Верховного суду України , слід виходити з такого.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством і встановлює певні особливості судового захисту прав споживачів, однією з яких є звільнення споживачів  від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.  У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень статті п’ятої Закону № 3674-VI, оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб’єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії ( об’єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. У цьому Законі не йдеться про звільнення споживачів від оплати судового збору загалом за подання до суду будь-якої інстанції  будь-якого з об’єктів справляння судового збору.

Разом з тим застосовувати частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов’язково слід у системному зв’язку з нормами статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, тобто враховуючи характеристику об’єкта справляння судового збору та з урахуванням правил врегулювання темпоральної колізії, зокрема правила відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше.

Як уже зазначалося вище, статті  3 і 4 Закону № 3674-VI визначають, що об’єктом справляння судового збору є процесуальний документ – позовна заява, інша заява, апеляційна, касаційна скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України тощо. Розмір ставки судового збору так само залежить передусім від об’єкта справляння судового збору.

(!!!) Аналізуючи норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у її системному зв’язку з положеннями статей 1 – 6 Закону № 3674-VI, зокрема статті п’ятої зазначеного закону в редакції Закону № 484-VIII, слід дійти до висновку, що споживач, право якого порушене і який у зв’язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, та має обов’язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України.

Споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об’єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної, касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, то  у таких випадках він зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі ставки, визначеної відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір».

ВИСНОВОК: Підсумовуючи вказане, вбачаються реальні зміни у риториці Верховного суду України, адже спочатку останній наполягав, що споживач не звільняється від сплати судового збору, оскільки підлягає застосуванню спеціальний закон - Закон України «Про судовий збір» на всіх стадіях судового провадження, але зараз навпаки вказує, що тільки суд першої інстанції має право застосовувати пільги передбачені частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином…

…очікуємо «наступного покращення» !!!

теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, споживачі судовий збір, судова практика, Адвокат Морозов

Правова можливість відключення від мереж централізованого теплопостачання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість відключення від мереж централізованого теплопостачання нежитлового приміщення, яке розташоване у багатоповерховому житловому будинку з централізованою системою опалення. 

Наближається зима…а отже у багатьох споживачів виникає питання правової можливості відключення від мереж централізованого теплопостачання нежитлового приміщення (квартири), яке розташоване у багатоповерховому житловому будинку з централізованою системою опалення.

22 серпня 2017 р. в рамках справи № 922/964/17  Харківський апеляційний господарський суд досліджуючи питання відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого теплопостачання зазначив наступне.

Порядок та умови відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання передбачені Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, з урахуванням змін, що внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1268, та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, з урахуванням змін, що внесені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

(!!!) Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

У відповідності до пункту 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 пункту 3 Правил № 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку (п. 2.1 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 року № 169 «Про затвердження Змін до Наказу Мінбуду України від 22.11.2005 року № 4).

ВАЖЛИВО: Отже, власник нежитлового приміщення не має права самовільно здійснювати відключення від мереж централізованого опалення  і гарячого водопостачання.

При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (п. 2.2 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 року № 169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 року № 4).

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої   води при відмові споживачів від централізованого   теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005  року № 4 (надалі Порядок) установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

ВАЖЛИВО: власник нежитлового приміщення не має права самовільно здійснювати відключення від мереж централізованого опалення  і гарячого водопостачання, а самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-1706 цс15 від 11.11.2015  року.

Окремо суд зазначає, що процедура відключення від систем централізованого опалення, встановлена Порядком № 4, містить в собі імперативні норми, тобто норми, що не допускають будь-яких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків тих чи інших суб'єктів, зокрема, ним:

- встановлена процедура відключення від мереж централізованого опалення цілого будинку (а не окремого приміщення), а саме, шляхом написання заяви про надання дозволу на відключення до Міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО;

- визначені суб'єкти звернення та суб'єкти, уповноважені давати дозволи на відключення від мереж централізованого опалення, яким є Міжвідомча комісія з розгляду питань відключення від мереж ЦО;

- передбачені документи,  які оформлюються при проведенні відключення від мереж централізованого опалення, а саме: протокол Комісії, яким оформлюється прийняте нею рішення, акт про відключення від систем централізованого опалення.

Згідно вимог п. 2.1, п.п. 2.2.1, 2.2.2 п. 2.2 Порядку, затвердженого наказом № 4, споживач звертається в Комісію для отримання дозволу і саме Комісія приймає рішення щодо надання дозволу на відключення від мереж ЦО чи про відмову у його наданні. При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП.

Отже, процедура відключення від мереж централізованого опалення не передбачає лише наявність технічної можливості у споживача, а має бути підтверджена також і шляхом отриманням у встановленому законом порядку відповідного дозволу та відповідної технічної документації.

ВИСНОВОК: законодавчо закріплено, що відключенню від мереж централізованого опалення підлягають лише окремі житлові будинки, а відключення окремих приміщені житлового будинку чинним законодавством не передбачено, однак все ж таки вимоги споживачів на встановлення індивідуального опалювального приладу та відключення від мереж централізованого опалення в приміщенні є законними.

Будемо сподіватися, що законодавчо будуть закріплені відповідні зміни, які при наявності дозволу міжвідомчих комісій з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання при виконкомі відповідної ради та відповідної технічної документації, дозволять споживачам на власний розсуд обирати спосіб опалення свого помешкання.

P.s. Правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Конституцією України, Житловим Кодексом, Законом України „Про житлово-комунальні послуги, Законом України „Про теплопостачання, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно преамбули Закону України „Про житлово-комунальні послуги №1875-ІV від 24.06.2004 року цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки.

Згідно п. 6 ст. 26 Закону України „Про житлово-комунальні послуги у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.

Згідно ст.24 Закону України „Про теплопостачання № 2633-ІV від 02.06.2005 року споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Згідно п.24 Постанови Кабінету Міністрів України „ Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення №630 від 21.07.2005 року, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме Закон України „Про житлово-комунальні послуги та Закон України „Про теплопостачання, а не Наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України „Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, тому вимоги споживачів на встановлення індивідуального опалювального приладу та відключення від мереж централізованого опалення в квартирі є законними (Постанова Дружківського міського суду Донецької області від 13.09.2017 р. у справі № 229/2615/17).

  

P.s.s. Відповідаючи на питання: «Чи необхідно буде платити за тепло, якщо не укладати договір з теплопостачальною організацією?» необхідно акцентувати увагу на ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 13.09.2017 ру справі № 644/9615/16-ц,м провадження № 22-ц/790/4289/17, яка вказує, що відповідно до статті 24 закону України «Про теплопостачання» саме споживачі цих послуг зобов’язані укласти договір, який є типовим договором приєднання.

Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У даному випадку підлягає до застосуванню відповідно до ст. 360-7 ЦПК України правова позиція, яка викладена у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12: свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною. У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов’язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно о пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Саме таку правову позицію, яка підлягає до застосуванню в цій справі з огляду на аналогічний зміст спору, було висловлено у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2951цс15 за позовом Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

Відповідно до правової позиції стосовно змісту п.п. 25, 26, 20. п. 3 Правил, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1706 цс15 за позовом КП «Стрийтеплоенерго» про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення: самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. Підведення централізованого опалення до стояка в межах нежитлових приміщень, які належать відповідачу свідчать про виконання послуг позивачем, а відповідач при не оформленні у встановленому порядку відключення від централізованої мережі, незалежно від фактичного споживання цієї послуги, зобов’язаний відшкодувати завдані внаслідок цього позивачу збитки у розмірі неоплаченої вартості споживання цих послуг.

Теги: централізоване опалення, індивідуальне опалення, відключення від тепломережі, відключення від мереж централізованого опалення, автономне опалення, теплопостачання, споживач, оплата послуг за тепло, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення поруки внаслідок збільшення відповідальності поручителя

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 

13.09.2017 р. Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в рамках справи № 5-1539цс17 досліджували обставини на підстави яких припиняється порука, зокрема у даній справі акцент робився на  зміні зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Суд вказав, що згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим  заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

ВАЖЛИВО: До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: 1) підвищення суми кредиту або розміру процентів, пені, штрафів, тощо; 2) відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; 3) установлення (збільшення розміру) неустойки; 4) встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; 5) включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів, тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11, від 10.10.2012 № 6-112цс12).

Разом з тим установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати 1) додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

В той же час, за своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13, згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Необхідно також зазначити, що умови договору поруки про його дію «до повного припинення зобов’язань боржника» не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).

Більше того, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-272цс16 від 29.06.2016 р. зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:

1)  протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

3) протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд України розглядаючи справу № 6-125цс14 зробив важливий висновок: «…пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову».

  

Теги: порука, поручительство, забезпечення зобов’язань, припинення поруки, збільшення відповідальності поручителя, зміни до кредитного договору, кредитор, боржник, судова практика, Адвокат Морозов