Умови та порядок стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови та порядок відповідальності боржника при невиконанні основного зобов’язання шляхом стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних 

02 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 903/602/24, провадження № 12-19гс25 (ЄДРСРУ № 128845028) досліджувала питання щодо умов та порядку стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних. 

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. 

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. 

Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18. 

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. 

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23). 

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18). 

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. 

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. 

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. 

ВИСНОВОК: Право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Індексація грошового зобов`язання за неповний місяць»

 

 

Повторний продаж забудовником квартири (майнових прав) третій особі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування об’єкту інвестування (квартири) від третьої особи (добросовісного набувача) на користь якої забудовником повторно відчуженні майнові права

25 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 553/1091/19, провадження № 61-5086св25 (ЄДРСРУ № 128485260) досліджував питання щодо повторного продажу забудовником квартири (майнових прав) третій особі.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з частиною шостою статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

(!) Майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20 (провадження № 61-7682св21), від 01 лютого 2023 року у справі № 569/6009/19 (провадження № 61-3803св22).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 923/447/15.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Водночас, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Оскільки слід вважати, що у  інвестора виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то він має право на його витребування. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21)

ВИСНОВОК: Якщо спірна квартира (майнові пава на яку набув позивач за укладеним договором) перейшла у власності третьої особи, то ефективним способом захисту буде саме витребування спірного майна у добросовісного набувача з урахуванням положень статті 388 ЦК України.

Позивач також не позбавлений можливості відновити свої права шляхом стягнення з забудовника грошових коштів, які були сплачені ним на виконання інвестиційного договору та завданих збитків у зв`язку із неналежним виконанням договірних зобов`язань.

  

 

 

Матеріал по темі: «Витребування нерухомого майна, яке вибуло з володіння власника на підставі скасованого рішення суду»

 

 

 

Теги: право власності, нерухоме майно, скасування судового рішення, витребування майна, добросовісний набувач, позовна давність, строк давності, власник майна, сторона правочину, віндикаційний позов, статті 388 ЦК України, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Оплата житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: звільнення від оплати житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях 

19 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/17630/24, адміністративне провадження № К/990/42705/24 (ЄДРСРУ № 127443909) досліджував питання щодо оплата житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях. 

Нормативно-правові акти, яким врегульовані взаємовідносини постачальника послуг та споживача, не містять приписів, які б регулювали питання нарахування плати та стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, під час дії воєнного стану, зокрема з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. 

05.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №206, яка набрала чинності 06.03.2022. 

В первинній редакції Постанови №206, пунктом 1 було установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: 

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; 

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. 

При цьому пункт 2 Постанови №206 передбачав, що постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022. 

Надалі постановою КМУ №390 від 21.04.2023 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206" (далі - Постанова №390) пункт 1 Постанови №206 був доповнений новим абзацом такого змісту: 

«нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24  лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.». 

Також постанова КМУ №206 була доповнена пунктом 1-1 такого змісту: 

"1-1. Дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.". 

Постанова №390 набрала чинності 27.04.2023. 

При цьому, пункт 2 Постанови №206 в частині застосування цієї постанови з 24.02.2022 змін не зазнав. 

Верховний Суд вважає помилковими доводи про те, що оскільки Постанова № 1405 набрала чинності 30.12.2023, то й зміни, що вносяться до Постанови № 206 підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли саме з моменту набрання її чинності (з опублікуванням в газеті Урядовий кур`єр 30.12.2023). 

Тобто Кабінет Міністрів України, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", з 30.12.2023 встановив тимчасову, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, заборону, нараховувати плату за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій та тимчасову, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, заборону на стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24.02.2022 за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території. 

Отже, встановлена 30.12.2022 тимчасова, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні, заборона нараховувати плату за житлово-комунальні послуги стосується виключно тимчасово окупованих територій з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій. 

При цьому, вказана тимчасова заборона передбачена Постановою №206, а не Постановою №1405. 

Постанова №1405 є лише нормативним актом, яким вносяться зміни до нормативного акту (Постанови №206), яким тимчасово врегульовані правовідносини, які стосуються нарахування та стягнення плати за житлово-комунальні послуги на виключно тимчасово окупованих територіях з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій. 

Верховний Суд наголошує, що пунктом 2 Постанови №206 чітко встановлено, що така підлягає застосуванню з 24.02.2022. 

Отже, Постанова №206 стосується суспільних відносин, які виникли після набрання нею чинності та тривають на дату набрання нею чинності, зокрема і змін, які внесені Постановою №1405. 

За наведених обставин, Верховний Суд зазначає, що Постанова №206, в редакції Постанови №1405, має пряму дію у часі, оскільки її норми поширюються на суспільні відносини, які виникли після набрання нею чинності, а також суспільні відносини, які виникли до набрання нею чинності, але які не були врегульовані враховуючи особливості правового статусу воєнного стану, та продовжують існувати на момент набрання нею чинності. 

Такими суспільними відносинами є споживання житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях, зокрема з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій. 

При цьому, застосування тимчасової заборони на нарахування оплати та її стягнення на тимчасово окупованих територіях, зокрема з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, починаючи не з 24.02.2022, а з 30.12.2023, має дискримінаційний підхід, оскільки території, які були окуповані з 24.02.2022 та з 30.12.2023, мають однаковий статус, воєнний стан введений на всій території України з 24.02.2022 та продовжений, як станом на 30.12.2023, так і на час прийняття оскарженого припису та розгляду справи судом. 

Наведене узгоджується із тим, що пунктом 2 Постанови №206 встановлено, що Постанова застосовується саме з 24.02.2024. 

Верховний Суд зауважує, що як Постанова №206, так і Постанова №1405 обумовлені необхідністю вжиття заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України, та містять норми, якими, на час дії воєнного стану, врегулюванні, зокрема, питання нарахування плати та стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу (житлово-комунальні послуги), зокрема з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих територій. 

При цьому, абзац 4 пункту 1 Постанови №206 в редакції Постанови №1405, яка діє з 30.12.2023, є чітким, зрозумілим та не підлягає множинному тлумаченню: "Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.". 

ВИСНОВОК: Заборона нарахування плати за житлово-комунальні послуги та стягнення заборгованості за ці послуги, відповідно до абзац 4 пункту 1 Постанови №206 (в редакції Постанови №1405) є чинною з 30.12.2023. 

Але така заборона стосується тимчасово окупованих територій; періоду окупації - з дати початку по дату завершення тимчасової окупації; включення таких територій до переліку тимчасово окупованих територій України; стосується заборгованості утвореної після 24.02.2022 за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.

 

 

 

Матеріал по темі: «Уряд скасував заборону на нарахування та стягнення штрафів за несвоєчасну оплату ЖКХ»

 

 

 

#житлово_комунальні_послуги, #жкх, #підвищення_цін, #примусове_стягнення, #скасування_мораторію, #постанова_уряду, #1405,  #КМУ, #Кабінет_Міністрів_України, #Адвокат_Морозов

 

Реєстрація зміни бенефіціарного власника до якого застосовані санкції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Державна реєстрація зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з особи, щодо якої застосовані санкції у вигляді блокування активів, на іншу 

14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/14459/24, адміністративне провадження № К/990/34074/24 (ЄДРСРУ № 127342797) досліджував питання щодо державної реєстрації зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з особи, щодо якої застосовані санкції у вигляді блокування активів, на іншу

Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 5-1 Закону № 361-IX юридичні особи зобов`язані подавати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або про його відсутність та структуру власності для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Юридичні особи зобов`язані підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи в актуальному стані, повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують зазначені зміни, у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Повідомлення про зміну інформації про кінцевого бенефіціарного власника та/або структуру власності юридичної особи подається у паперовій або електронній формі.

Юридичні особи, які порушили вимоги цієї частини у зв`язку з неотриманням відповіді на запит інформації, необхідної для подання юридичною особою для внесення або актуалізації в Єдиному реєстрі інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, звільняються від відповідальності за таке порушення.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 9 Закону № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»): прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства (підданства), а в разі, якщо кінцевий бенефіціарний власник-іноземець є громадянином (підданим) декількох країн, - усі країни його громадянства (підданства), серія (за наявності) та номер документа (документів), що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство), зокрема, але не виключно, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу).

У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про зазначення у структурі власності юридичної особи обґрунтованої причини його відсутності.

У разі зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи державна реєстрація змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи проводиться протягом 30 робочих днів з дня виникнення таких змін.

У випадках, встановлених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», до Єдиного державного реєстру вноситься відмітка про можливу недостовірність інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності юридичної особи.

(!!!) Тобто зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, зареєстрованої на території України, має бути відображена в Єдиному державному реєстрі, зокрема й у випадку, якщо такий кінцевий бенефіціарний власник має опосередкований вплив на таку особу через іноземну юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №755-IV державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у результаті нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є відчуження (передання) частки засновника (учасника) у статутному капіталі, проводиться нотаріусом, який вчинив відповідну нотаріальну дію, відразу після її вчинення.

Отже, оскільки для визнання на території України документа іноземної держави, зокрема яка є учасницею Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, передбачена формальна процедура апостилювання, тобто підтвердження справжності документа, але не його законності, відповідно саме під час проведення державної реєстрації на підставі цього документа має перевірятися його відповідність Конституції та законам України.

Крім того, згідно з ч.ч. 1,2.5 ст. 10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

(!) Вимоги цієї статті не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

З аналізу вищенаведених положень слідує, що якщо угода з відчуження активів проводилася за законодавством іноземної держави, вона набуде юридичної сили в Україні тільки після внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру. Це означає, що вносячи інформацію про зміну кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи до Єдиного державного реєстру на підставі документа іноземної держави про відчуження активів, Україна офіційно визнає цей юридичний факт, навіть попри існуюче рішення РНБО про застосування санкцій до попереднього кінцевого бенефіціарного власника, що впливає на подальші правомочності третіх осіб щодо активів юридичної особи (які заблоковані).

Водночас якщо державний реєстратор відмовить у внесенні змін про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної особи на іншу, будь-які дії, спрямовані на зміну контролю над активами юридичної особи, будуть унеможливлені в Україні, а також можуть бути оскаржені як юридично нечинні на території інших держав. Якщо зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи не відображена в Єдиному державному реєстрі, відповідні державні органи, банківські установи та інші уповноважені суб`єкти будуть продовжувати реалізацію санкційних обмежень щодо блокування активів попереднього власника.

ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про зміну кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної особи на іншу є офіційним визнанням в Україні відповідного факту та впливає на правомочності щодо заблокованих активів, то, враховуючи мету застосування санкцій, державний реєстратор повинен відмовити у проведенні такої реєстрації, попри те, що факт відчуження акцій (частки) такої юридичної особи засвідчений документом іноземної держави. Якщо новий кінцевий бенефіціарний власник юридичної особи вже зареєстрований за законодавством іноземної держави, це не означає автоматичного визнання цього факту в Україні.

 

P.s. 22.07.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» № 3103-IX від 03.05.2023, яким було внесено зміни в ч. 2 ст. 6 Закону №755-IV, а саме доповнено пунктом 3-4 ч. 2 ст. 6 Закону, яким введено додаткову перевірку державним реєстратором застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», а саме: державний реєстратор перевіряє наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації.

 

 

 

Матеріал по темі: «Відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України»

 

 

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи до якого застосовані санкції у вигляді блокування активів шляхом відчуження часток (акцій) юридичних осіб, вчинених поза межами України

14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/14459/24, адміністративне провадження № К/990/34074/24 (ЄДРСРУ № 127342797) досліджував питання щодо зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи шляхом відчуження часток (акцій) юридичних осіб вчинених поза межами України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1644-VII блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Отже, акції, як різновид цінних паперів, згідно з наведеними нормами ЦК України визнаються річчю та підпадають під визначення майна за ЦК України.

У п.1 ч. 2 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» від 10.11.2015 №772-VIII (далі- Закон №772-VIII) зазначено, що активи - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Згідно з ч.2 ст 18 Закону України «Про депозитарну систему України» від 06.07.2012 №5178-VI депозитарними активами для депозитарної установи є цінні папери, зараховані Центральним депозитарієм та/або Національним банком України та/або іноземною фінансовою установою на рахунок (рахунки) у цінних паперах такої депозитарної установи.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» від 23.02.2006 № 3480-IV акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Отже, застосування санкції у вигляді блокування активів передбачає обмеження права особи користуватись належним їй майном, включаючи акції, що в контексті змісту права власності, визначеного у ст. 317 ЦК України, означає заборону користування та розпорядження майном (акціями) та корпоративними правами.

У п. 31 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-IX (далі - Закон № 361-IX) зазначено, що кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

-          для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

-          для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

-          для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

(!) Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права;

Деталізація порядку визначення кінцевого бенефіціарного власника визначається у Методології №1011.

Отже, вирішальною ознакою кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи. При цьому, виходячи зі змісту поняття «акція», наведеного у законодавстві України, зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи може здійснюватися, зокрема, шляхом відчуження попереднім бенефіціарним власником акцій іншій особі, внаслідок чого здійснюється зміна фізичної особи, яка здійснює вирішальний прямий чи опосередкований вплив на діяльність юридичної особи.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1644-VII санкції застосовуються з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Виходячи із зазначеної мети, завданням блокування активів є не покарання суб`єкта, до якого санкції застосовані, а недопущення нанесення ним шкоди національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальної цілісності України. Блокування можливості розпорядження активом у вигляді акцій запобігає зміні власника, зокрема, й кінцевого бенефіціарного власника відповідної юридичної особи чи перерозподілу кількості голосів в управлінні такою юридичною особою.

(!!!) Відчуження фізичною особою, до якої застосовано санкції у формі блокування активів, акцій, часток в статутному капіталі є обходом санкції, у тому числі, якщо внаслідок такого відчуження відбувається зміна кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи з підсанкційної на іншу фізичну особу, тобто здійснюється перехід до останньої частки у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Відчуження акцій (частки) іноземної юридичної особи підсанкційною особою відповідно до законодавства іноземної держави теж має ознаки обходу санкції.

Закон № 1644-VII не обмежує дію санкцій лише активами, що знаходяться в Україні, відповідні обмеження можуть поширюватися і на активи за кордоном, якщо: 1) вони знаходяться у власності підсанкційної особи; 2) існує механізм примусового виконання санкцій через міжнародне співробітництво.

При цьому в Україні реалізація застосованих санкцій покладається на всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інших суб`єктів у межах наданих їм повноважень.

Стосовно ситуації, коли активи підсанкційної особи знаходяться на території іноземної держави, Україна має діяти на підставі міжнародних домовленостей, зокрема у силу вимог ст. 9 Конституції України та ст. 2 Закону №1644-VII (відповідно до якої міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також норми та принципи міжнародного права є правовою основою застосування санкцій) Україна може звертатися до іноземних держав з проханням про визнання українських санкцій та забезпечувати відповідне блокування активів.

ВИСНОВОК:  Отже, санкції, застосовані до особи на підставі Закону № 1644-VII, мають екстериторіальний характер, тобто не обмежуються дією лише території України.

Якщо особа, щодо якої застосовані санкції, оформлює відчуження активів в іншій державі, то це не скасовує санкції, накладеної Україною.

Блокування активів поширюється на будь-яке майно (активи), що перебуває у власності підсанкційної особи або щодо якого така особа має інше речове право, яке передбачає можливість прямого чи опосередкованого розпорядження відповідним майном, незалежно від місця знаходження цих активів.

 

 

Матеріал по темі: «Можливість оскарження ухвал Вищого антикорупційного суду у справі про застосування санкцій»

 

 

Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов