Проведення обшуку без ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Допустимість обшуку поєднаного з проникненням в житло чи інше володіння особи без ухвали слідчого судді

20 листопада 2023 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 359/10291/19, провадження № 51-3346км22 (ЄДРСРУ № 115308724) досліджував питання щодо проведення обшуку без ухвали слідчого судді.

У ст. 30 Конституції України зазначено: «У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку».

Відповідно до вимог ст. 234 ч. 2 КПК України обшук проводиться відповідно до ухвали слідчого судді, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Тобто, законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст.234 та ч. 2 ст. 237 КПК України, 01 листопада 2018 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 536/1048/16-к, провадження № 51- 4088км18 (ЄДРСРУ № 77684989) дійшов висновку, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

У тексті КПК України ст. 233, яка регулює питання проникнення до житла чи іншого володіння особи, розташована одразу ст. 234, яка визначає порядок проведення обшуку. Це обумовлено взаємозв`язком цих процедур, оскільки проведення обшуку житла чи іншого володіння особи завжди поєднано з проникненням до них.

Примітка: У постанові Верховного Суду від 11.04.2019 року у справі №647/276/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №569/1111/16-к від 18 квітня 2018 року вказано, що проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому.

Крім того, ч. 3 ст. 233 КПК України (у редакції, чинній на час проведення обшуку) передбачала: "Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу."

Останнє речення цієї норми, яке вказує на наслідки відмови прокурора погодити клопотання слідчого про обшук або відмови слідчого судді в задоволенні клопотання про обшук (визнання недопустимими доказів, встановлених "внаслідок такого обшуку") явно указує на те, що на час погодження клопотання про обшук прокурором та його розгляд слідчим суддею мають відбутись як проникнення в житло чи інше володіння, так і обшук (інакше законодавець не визначав би названих наслідків).

Саме таке тлумачення відповідає усталеній судовій практиці, яка послідовною та передбачуваною.

По-друге, ключовим аспектом при оцінці допустимості обшуку, поєднаного з проникненням в житло чи інше володіння особи без ухвали слідчого судді, є перевірка наявності добровільної згоди власника або володільця на таке проникнення.

Це витікає зі змісту ч. 1 ст.233 КПК України, яка визначає, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, «інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє», або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Верховний Суд вже вказував, що законодавчі гарантії щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи спрямовані на реалізацію захисту прав особи від зловживань правоохоронних органів, які здійснюють проникнення. Разом з цим вказані гарантії забезпечують насамперед дотримання прав саме володільця/користувача вказаним житлом чи майном, а не третіх осіб, які до вказаного житла чи майна не мають ніякого відношення (постанова від 18 липня 2022 року у справі № 698/937/13-к).

По-третє, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачає можливість для слідчого, прокурора проникнути в житло до постановлення ухвали слідчого судді у "лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення". У подальшому слідчий суддя при розгляді клопотання про проведення цього обшуку має перевірити "крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді".

Наприклад, обґрунтування невідкладності проведення обшуку в постанові слідчого обумовлено метою унеможливлення знищення доказів, фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, збереження усієї доказової бази - не відноситься до переліку невідкладних підстав.

Такий висновок узгоджується з попередньою практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 462/3127/22 (ЄДРСРУ № 114726887 ).

Законність проведення огляду житла без рішення суду до початку досудового розслідування була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема, у справі «Мастепан проти Російської Федерації» (Mastepan v. Russia), скарга № 3708/03. ЄСПЛ зазначив, що проведення у ході огляду місця події огляду житла є втручанням у право на повагу до житла. Вказане право є дотриманим у випадку його здійснення «згідно із законом» (що має основу у національному законодавстві України), відповідно до мети, визначеної пунктом 2 статті 8 Конвенції, та якщо воно є «необхідним у демократичному суспільстві». ЄСПЛ наголосив, що метою втручання у право на повагу до житла у даній справі були огляд місця події, виявлення слідів злочину та інших речових доказів, що могли мати значення для розслідування кримінальної справи. Таке втручання, безсумнівно, здійснювалося з метою «запобігання злочинам», а тому відповідає цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

ВИСНОВОК: Отже, передбачені ч. 3 ст. 233 КПК України підстави невідкладного проникнення в житло без ухвали слідчого судді: 1) пов`язані із врятуванням життя людей та майна; 2) з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення або 3) добровільною згодою власника помешкання повинні бути зазначені в подальшій ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук цього приміщення, а якщо вони не перелічені та не досліджені – обшук визнається таким, що проведений незаконно, що тягне визнання недопустимими виявлені під час нього докази, а також похідні докази - відповідні висновки експертиз.

 

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість участі захисника під час обшуку житла»

Неконкретність вимог податкового органу для розблокування податкових накладних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Абстрактність (неконкретність) вимог податкового органу про надання документів для  розблокування податкових накладних не відповідає вимогам діючого законодавства

18 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/5989/20, касаційне провадження № К/990/20/22 (ЄДРСРУ № 116396966) досліджував питання щодо неконкретності вимог податкового органу для  розблокування податкових накладних.

У постанові Верховного Суду від 07.12.2022 по справі №500/2237/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинними нормативно-правовими актами визначено вичерпний перелік підстав, які можуть слугувати підставою для прийняття рішення про відмову у реєстрації податкових накладних.

При цьому, як підтверджується змістом пункту 5 Порядку N 520, передбачений цим пунктом перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, не є вичерпним.

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій контролюючого органу.

Суб`єкти владних повноважень, ухвалюючи рішення, якими, зокрема, обмежується права платника податків, повинні уникати надмірного формалізму. Обсяг документів, які надаються платниками податку на додану вартість з метою усунення сумнівів у контролюючих органів щодо легальності відповідної операції за наслідками якої складено податкову накладну, яку подано для реєстрації якої в ЄРПН і, хоч і є визначеним у Порядку N 520, проте завжди є унікальним та залежить від організації господарських взаємовідносин між суб`єктами господарювання, змісту договірних відносин між такими, а також особливостями законодавчого врегулювання діяльності тієї чи іншої сфери бізнесу. Саме за результатами детального дослідження змісту документів (в тому числі договору), наданих на підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній, можливим є формування висновків щодо можливості чи неможливості реєстрації є ЄРПН податкової накладної, реєстрація якої була зупинена згідно із відповідною квитанцією.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2022 по справі №500/2237/20 підтвердив правовий висновок Верховного суду викладений у постанові від 03.11.2021 у справі №360/2460/20, що аналіз положень Порядку №520 свідчить про те, що можливість надання платником податків переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення податковим органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків з зазначенням необхідності надання документів за переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не довільно, на власний розсуд.

У разі зупинення реєстрації податкової накладної контролюючий орган має витребувати від платника документи на спростування наявних у органу ДПС сумнівів, пов`язаних з легальністю діяльності юридичної особи, вказавши які саме аспекти належить висвітити платнику податків у своїх поясненнях.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові у справі №380/2365/21 від 27 січня 2022 року.

Крім того, за відсутності чіткої вимоги щодо документів, які контролюючий орган вважав необхідними для реєстрації податкової накладної, в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної на платника не може бути перекладена відповідальність у вигляді відмови в реєстрації податкової накладної (як несприятливий наслідок для позивача через обмеження його в правах платника ПДВ, зокрема в праві на збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування ПДВ).

Вирішення питання щодо правомірності рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування безпосередньо пов`язане з питанням щодо правомірності зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, як передумови прийняття зазначеного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові у справі №520/15348/2020 від 27 липня 2022 року.

Отже, якщо реєстрація податкових накладних платника податків була зупинена з пропозицією надання додаткових документів без визначення його переліку, це неможливо вважати мотивованою вимогою контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 16.04.2019 касаційне провадження №К/9901/4895/19 (справа № 826/10649/17), від 28.10.2019 касаційне провадження №К/9901/23858/19 (справа № 640/983/19). Вказана позиція зазначена та підтримана в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №640/1131/19, від 30.01.2020 року у справі №300/148/19.

ВИСНОВОК: З огляду на неконкретність вимоги контролюючого органу про надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування не відповідають критерію обґрунтованості.

 

 

Матеріал по темі: «Штраф за не реєстрацію податкової накладної, якщо вона зупинена органом ДПС»

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

 

Складові правничої допомоги адвоката які підлягають компенсації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Складові правничої допомоги адвоката, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги, підлягають компенсації нарівні з іншими витратами

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №904/1711/22, від 01.11.2023 у справі №910/12597/22, від 06.12.2023 у справі №905/493/22.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або ж погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Примітка: При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. 

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21, від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, від 21.11.2023 у справі №  910/3658/23  висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта (06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №   905/493/22 (ЄДРСРУ № 115710608).

Отже, фактично участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

ВИСНОВОК: Участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а 1) підготовку адвоката до цього засідання, 2) витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його 3) очікування та 4) безпосередню участь у судовому засіданні.

 

 

Матеріал по темі: «Присудження судових витрат до моменту прийняття остаточного судового рішення»

 

 

Теги: судові витрати, правнича допомога адвоката, компенсація витрат, очікування судового засідання, витрачений час на дорогу, підготовка адвоката, гонорар успіху, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу, а також та процедура стягнення/списання

16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/10305/17, адміністративне провадження № К/9901/50661/18 (ЄДРСРУ № 116336309) досліджував питання щодо різниці податкового боргу від безнадійного податкового боргу, а також та процедури стягнення/списання.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже невиконання платником податку обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Згідно з підпунктом 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до підпункту 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють функції, зокрема, щодо відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.

За змістом підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.

Правила списання безнадійного податкового боргу врегульовані статтею 101 ПК України, у відповідності до пункту 101.1 якої списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

(!!!) У пункті 101.2 вказаної статті наведено перелік ознак, що дозволяють відрізнити податковий борг від безнадійного податкового боргу.

Так, під терміном «безнадійний» розуміється, окрім іншого, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3).

Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 101.5 статті 101 ПК України).

Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2022 року № 220 затверджено «Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків».

Визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюється територіальними органами ДПС на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Списання податкового боргу відбувається на підставі рішення, прийнятого керівником територіального органу ДПС за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу. Рішення про списання оформляється на бланку за формою згідно з додатком до Порядку № 220.

Зміст наведених норм свідчить про те, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

При цьому звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Вказана правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №813/4430/16, від 16 вересня 2022 року у справі №160/10941/19, від 15 червня 2023 року у справі №380/393/21.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що строки давності та їх застосування передбачені статтею 102 ПК України.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним.

У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК України).

При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

(!) У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення «безнадійного» у розумінні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом), тому у разі його стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, строк його стягнення може встановлюватись тільки до повного погашення заборгованості або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК України.

Слід також враховувати, що у відповідності з пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. 

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3).

Згідно із пунктом 129.4 статті 129 ПК пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

(!!!) Отже, підставою для нарахування пені у випадку, визначеному пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК, є несплата платником податків суми узгодженого грошового зобов`язання у встановлені ПК строки.

В той же час, при сплаті зобов`язання до вказаного дня, нарахування пені не може бути розпочато у зв`язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов`язання як обов`язкової умови для початку нарахування пені.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі №822/2591/17; від 19.02.2019р. у справі №825/999/17 та підтримана 05 березня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/1079/17-а, адміністративне провадження № К/9901/42318/18; № К/9901/42316/18 (ЄДРСРУ № 95365849).

ВИСНОВОК: Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно, однак якщо  контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення «безнадійного» .

 

 

Матеріал по темі: «Послідовність погашення  податкового боргу: кошти, а потім – майно»

 

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Результат камеральної перевірки при розбіжностях між даними ЄРПН і у податкової декларації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН

16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/2547/22, адміністративне провадження №К/990/14594/23 (ЄДРСРУ № 116336355) досліджував питання щодо результату камеральної перевірки при  розбіжностях між даними ЄРПН і даними у податкової декларації.

Якщо систематизувати висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки, вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій (відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК зі змінами, внесеними Законами №2628-VІІІ та №129-ІХ).

Тобто, якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань.

Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Як встановлено у цій справі, підставою для збільшення позивачеві грошових зобов`язань став висновок контролюючого органу, що дані ЄРПН не відповідають даним, зазначеним у податковій декларації. Тобто, висновок контролюючого органу хоча і ґрунтується виключно на даних інформаційних систем, однак, не є достатнім для висновку саме про заниження позивачем податкових зобов`язань, зокрема, у відповідному звітному періоді, оскільки для такого висновку необхідною є перевірка обставин та змісту відповідних господарських операцій.

(!!!) Безпосередньо у пункті 201.10 статті 201 ПК України міститься пряма норма про те, що виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

На переконання Верховного суду, така вимога податкового законодавства ґрунтується на тому, що виникнення обов`язку зі сплати податкових зобов`язань пов`язане саме із фактом виникнення бази оподаткування відповідним податком, зокрема, вчинення платником податків оподатковуваної операції.

Саме такий підхід і викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 804/2535/16 (пункт 13 постанови) - Закон встановлює обов`язок продавця при здійсненні операцій з постачання товарів, у день виникнення податкових зобов`язань, скласти, зареєструвати в ЄРПН та надати покупцю податкову накладну. Разом з тим, у разі відсутності факту реєстрації платником податку (продавцем товарів) податкових накладних у ЄРПН, у продавця наявний обов`язок включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 200/12345/18-а виклав висновок про те, що за нормами чинного законодавства, саме на дату виникнення податкових зобов`язань складається податкова накладна, яка має бути зареєстрована в ЄРПН, натомість, законодавством не передбачено підстав для реєстрації податкової накладної, якщо податкові зобов`язання не виникали, відповідно, не визначено й наслідків такої реєстрації. Висновок, що внаслідок реєстрації податкової накладної у платника податків виникли податкові зобов`язання і, відповідно, обов`язок з їх сплати, суперечить засадам встановлених податків і зборів, визначених статтею 7 ПК України.

Отже, саме факт здійснення оподатковуваної операції є підставою для виникнення податкових зобов`язань, суми податку за якими в обов`язковому порядку мають бути задекларовані в податковій декларації і сплачені протягом встановленого законодавством строку. Підставою для висновку про заниження платником податків податкових зобов`язань з ПДВ може слугувати виявлений контролюючим органом факт здійснення платником податків оподатковуваної операції, за наслідками якої не задекларовані і не сплачені податкові зобов`язання в повному розмірі.

Відповідно контролюючий орган, виявивши розбіжність між даними ЄРПН і даними, які зазначені у податковій декларації, повинен був перевірити, чи виникли у спірному періоді у позивача податкові зобов`язання, тобто, чи вчинялися ним оподатковувані операції у спірний період, що є можливим під час проведення документальної перевірки, оскільки передбачає здійснення аналізу первинних документів.

ВИСНОВОК: Відповідно, контролюючий орган не має правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН.

 

 

Матеріал по темі: «Подання уточнюючих розрахунків до податкової звітності після камеральної перевірки»

 

 

 

 

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Належне вручення судового рішення суб`єкту владних повноважень в автоматичному режимі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне надіслання та вручення судового рішення суб`єкту владних повноважень в автоматичному режимі з використанням підсистеми "Електронний суд"

12 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/9677/22, адміністративне провадження № К/990/34848/23  (ЄДРСРУ № 116268162) досліджував питання щодо належного вручення судового рішення суб`єкту владних повноважень в автоматичному режимі.

Загальний порядок вручення судового рішення визначений у статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, положеннями частин першої, п`ятої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Відповідно до частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України    днем вручення судового рішення є:  1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;  3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;  4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, у розумінні статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України    врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №120/4298/21-а, від 03.07.2023 у справі №480/805/21.

Відповідно до частин четвертої - сьомої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

(!) Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Крім того, слід зазначити, що Верховний Суду в постанові від 23.08.2023 у справі №480/7304/22, аналізуючи норми Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, Інструкції з використання підсистеми Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої наказом державного підприємства "Центр судових сервісів" від 22.09.2021 №74-ОД, висновував, що документи, створені судом, надсилаються особам, які зареєстрували Електронний кабінет, в автоматичному режимі. Так само підсистема "Електронний суд" забезпечує автоматичне формування довідки про доставлення документа в Електронний кабінет користувача. Саме зазначена у такій довідці дата (час, число, місяць і рік) і є тією датою, з якою пункт 2 частини шостої статті 251 КАС України пов`язує день вручення особі судового рішення.

(!!!) Повідомлення, яке також автоматично надсилається користувачу Електронного кабінету, носить суто інформативний характер та від зазначеної у ньому дати не ведеться відліку жодних процесуальних строків, про що прямо вказано в Інструкції "Електронний кабінет". З вимогами зазначеної Інструкції користувач має право ознайомитись як перед реєстрацією в ЄСІТС, так і в ході використання ним підсистем "Електронний суд", "Електронний кабінет". Відповідно, посилання особи на час і дату отримання нею повідомлення про надходження документів у розділ "Повідомлення" Кабінету Користувача як на обставину, з якою пов`язується початок перебігу відповідного процесуального строку, є некоректним і таким, що суперечить вимогам КАС України. Отримавши відповідне повідомлення, Користувач має можливість з`ясувати дійсні час і дату доставлення документа в його Електронний кабінет шляхом звернення до розділу "Мої справи" та використання функціональної кнопки "Картка руху документу" (підпункт 5.12.1 підпункту 5.12 "Документи у справі" пункту 5 Інструкції "Електронний кабінет").

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 вересня 2023 року у справі №640/23774/20.

До того ж, усталеною є позиція Верховного Суду, що у ситуації з пропуском державними органами процесуальних строків оскарження судових рішень, поважною причиною пропуску строку не може виступати інформація щодо дати реєстрації вхідних документів канцелярією суб`єкта владних повноважень, оскільки номер та дата реєстрації вхідної кореспонденції самі по собі не можуть свідчити про дату отримання рішення суду, а лише фіксують факт реєстрації такої кореспонденції в канцелярії контролюючого органу.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку, що діюче законодавство визначило вичерпний перелік осіб, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку, а щодо інших осіб встановлює, що така реєстрація здійснюється ними в добровільному порядку. Перевірка наявності в учасника справи зареєстрованого електронного кабінету здійснюється в автоматизованому порядку, і у випадку наявності такого, формування судового рішення в автоматизованій системі діловодства судів та направлення судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень супроводжується автоматичним направленням рішення суду до електронного кабінету.

У постанові від 07.02.2023 у справі №340/9054/21 Верховний Суд зазначив, що суд використовує функціонал підсистеми «Електронний суд», зокрема щодо направлення і вручення судових рішень, через автоматизовану систему діловодства суду. Ці системи є нерозривно пов`язаними і функціонують в автоматичному порядку, однак, для забезпечення досягнення мети, з якою ЄСІТС було впроваджено у роботу суду, вагоме значення має правильність внесення ідентифікаційних даних особи до автоматизованої системи діловодства, коли такі вносяться працівником суду. З моменту початку функціонування ЄСІТС правильність оформлення електронних справ, зокрема, реєстраційних карток щодо учасників справи має важливе значення для коректного функціонування підсистеми «Електронний суд», відомості якої в подальшому можуть бути належними доказами подання документів до суду та/або їх отримання учасниками справи. Повідомлення про доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет суб`єкта владних повноважень є належним доказом його вручення, відповідно, підлягає долученню до матеріалів справи, які формуються в паперовому вигляді (у випадку розгляду справи в паперовій формі). Однак, якщо таке повідомлення не містить усіх відомостей щодо особи, якій було направлено електронний документ, зокрема, її ідентифікаційних даних, такі відомості, у випадку заперечення особою факту отримання документів через підсистему «Електронний суд», підлягають перевірці за допомогою автоматизованої системи діловодства суду шляхом витребування і дослідження електронних справ, що забезпечується функціоналом автоматизованої системи діловодства суду (КП «Діловодство спеціалізованого суду»).

Слід зазначити, що з моменту початку функціонування ЄСІТС правильність оформлення електронних справ, зокрема, реєстраційних карток щодо учасників справи має важливе значення для коректного функціонування підсистеми «Електронний суд», відомості якої в подальшому можуть бути належними доказами подання документів до суду та/або їх отримання учасниками справи.

Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 розділу I «Загальні положення» Положення про ЄСІТС електронне повідомлення (повідомлення) - автоматично створена та передана в електронній формі інформація, в тому числі про доставку, отримання, реєстрацію чи відмову в реєстрації електронного документа адресатом.

Таким чином, повідомлення про доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет суб`єкта владних повноважень є належним доказом його вручення, відповідно, підлягає долученню до матеріалів справи, які формуються в паперовому вигляді (у випадку розгляду справи в паперовій формі). Однак, якщо таке повідомлення не містить усіх відомостей щодо особи, якій було направлено електронний документ, зокрема, її ідентифікаційних даних, такі відомості, у випадку заперечення особою факту отримання документів через підсистему «Електронний суд», підлягають перевірці за допомогою автоматизованої системи діловодства суду шляхом витребування і дослідження електронних справ, що забезпечується функціоналом автоматизованої системи діловодства суду (КП «Діловодство спеціалізованого суду»).

Аналогічна правова позиція наведена також у постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у справі №560/16292/21 (ЄДРСРУ № 110923694).

ВИСНОВОК: Врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Оприлюднення судового рішення в ЄДРСРУ як доказ вручення стороні у справі»

 

«Надіслання судового рішення в електронній або у паперовій формі»

 

«Визначення дати ухвалення судового рішення проведеного «без» або «за» участю сторін»

 

 

 

Теги: ЄДРСРУ, оприлюднення судового рішення, реєстр судових рішень,  вручення судового рішення, направлення повістки на емайл, електрона пошта учасника, електронний документообіг, судовий процес, Верховний суд, Адвокат Морозов