Відшкодування витрат на правову допомогу представнику сторони, який залучив іншого представника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування представнику сторони, який залучив для представництва власних інтересів (не інтересів сторони) іншого представника, витрат на правову допомогу

20 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/6186/23 (ЄДРСРУ № 121782561) досліджував питання щодо відшкодування представнику сторони, який залучив для представництва власних інтересів (не інтересів сторони) іншого представника, витрат на правову допомогу.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, підлягають застосуванню загальні положення Глави 8 "Судові витрати" ГПК, зокрема положення статей 123, 126, 129 цього Кодексу.

Наведене вбачається зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №755/12052/19 та від 16.11.2022 у справі №910/7310/20.

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За приписами частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони.

У інших частинах статті 129 ГПК не унормовано розподіл судових витрат по-іншому, ніж покладення їх на сторони.

Так, у частині дев`ятій статті 129 ГПК унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У частині десятій статті 129 ГПК визначено порядок відшкодування витрат акціонера у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами,  не на користь акціонерного товариства, яке набуває статусу позивача в силу частини другої статті 54 ГПК, а на користь акціонера. Також зазначено, що судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, відшкодовується таким товариством незалежно від результатів розгляду справи у суді.

Відповідно до частини тринадцятій статті 129 ГПК судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Отже, наведеними нормами не передбачено відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу особам, які не є учасниками справи,  визначеними у статті 41 ГПК, до яких не відноситься представники сторони, третьої особи, а також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (Параграф  2 Розділу 4 Глави І ГПК).

Статтею 16 ГПК встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 56 ГПК встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

(!!!) Наведені норми встановлюють можливість залучення представників саме учасниками справи, однак не передбачають можливості надання правової допомоги адвокату, який здійснює представництво інтересів такого учасника, навіть коли він є боржником у виконавчому провадженні за ухвалою суду про притягнення його до заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Відповідно до статті 11 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року від 09.06.2017 (зі змінами, затвердженими з`їздом адвокатів України 2019 року від 15.02.2019), зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва. Адвокат зобов`язаний надавати професійну правничу (правову) допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення. Адвокат має постійно підвищувати свій професійний рівень та кваліфікацію, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Статтею 17 Правил адвокатської етики встановлено, що приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокат повинен зважити на свої можливості щодо його виконання.

Адвокат не повинен здійснювати ведення справи, що не відповідає його рівню професійної компетенції, без участі та за згодою клієнта в ній іншого адвоката, який володіє необхідною компетенцією.

Згідно з приписами статті 24 Правил адвокатської етики за бажанням клієнта або за погодженням з ним допускається прийняття одного доручення декількома адвокатами. В цьому випадку мають бути визначені засади розподілу обов`язків та повноважень адвокатів, що сумісно виконуватимуть доручення, а також їх відповідальності перед клієнтом. Забороняється спонукати клієнта до укладання угоди з декількома адвокатами (що тягне збільшення суми гонорару), якщо причина неможливості виконання доручення одним з них самостійно полягає в його некомпетентності.

Приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги адвокат повинен враховувати передбачену положеннями процесуального законодавства можливість застосування до нього заходів процесуального примусу, та відповідно, оцінювати свою компетентність у питаннях щодо оскарження вжиття таких заходів та пов`язаних з їх примусовим виконанням.

Зважаючи на те, що заходи процесуального примусу у вигляді штрафу були застосовані до Тукмана Є.Г. як до адвоката, що представляє інтереси позивача, залучення останнім нового адвоката при звернені зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у справі, не узгоджується з приписами Правил адвокатської етики щодо дотримання принципів компетентності та добросовісності під час прийняття адвокатом доручення клієнта, а понесені у зв`язку з таким залученням витрати на професійну правничу допомогу не були необхідними та неминучими.

Отже, оскільки у спірних правовідносинах представник позивача - адвокат не є учасником справи, останній не наділений правом заявляти про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку із залученням у цю справу інших представників для представництва власних інтересів (представника позивача).

Наявність у адвоката процесуального статусу боржника у виконавчому провадженні щодо стягнення з нього штрафу як заходу процесуального примусу не спростовує того, що такий захід було застосовано саме у межах справи, в якій адвокат не є учасником справи, а є представником позивача.

Приписи статті 344 ГПК щодо порядку розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги, містяться у розділі VI. Судовий контроль за виконанням судових рішень. У свою чергу, судові рішення приймаються в конкретній справі. У справі адвокат є саме представником позивача, а не особою яка звернулась до суду за захистом своїх порушених прав чи до якої звернулися з позовом.

ВИСНОВОК: Відтак, Верховний суд вважає відсутніми підстави для відшкодуванню представнику сторони, який залучив для представництва власних інтересів (не інтересів сторони) іншого представника, витрат на правову допомогу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Можливість надання адвокату статусу безробітного»

 

 

Надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ) Обов’язковість надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні

19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1624/16 (ЄДРСРУ № 117074049) досліджував питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022у справі № 922/1964/21).

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Верховний Суд також звертає увагу, що відповідно до положень ч. 7 ст. 42 ГПК України, в редакції на час подання заяви про розподіл судових витрат, передбачено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

(!!!) Як вказано у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18, судом також взято до уваги, що неповідомлення відповідачем іншого учасника справи (позивача) про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК.

Як зазначено в додатковій ухвалі Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/3456/22, ст. 129 ГПК України хоча і не містить прямої норми щодо обов`язкового надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні, однак відсутність такої вказівки не звільняє заявника від виконання обов`язку щодо надсилання копії доказів іншій стороні на виконання вимог ст. 80 ГПК України. Суд виходить з того, що сукупний аналіз положень статей 126 - 129 ГПК України дає підстави дійти висновку, що чинне процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди з розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

З огляду на те, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливість іншого учасника судового розгляду бути ознайомленим з їх змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють іншу сторону можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19).

Неподання стороною копій документів, пов`язаних з наданням правничої допомоги, іншій стороні позбавляє останню можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а Суд - можливості надати оцінку їх обґрунтованості, правових підстав та обсягу їх стягнення (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 21.08.2019 №922/2821/18 та у постанові від 15.06.2020 у справі №910/18646/19).

Верховний суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №640/1037/21 наголошується, що суд першої інстанції повинен був переконатися про обізнаність відповідача щодо подання представником позивача заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у відповідному розмірі. Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове рішення щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на правову допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх не співмірності. Аналогічний підхід щодо не встановлення факту направлення заяви про вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи за подібних обставин застосовано Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі №  640/9792/20.

ВИСНОВОК: Направлення заяви щодо вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи є обов’язковим, адже незалежно на відсутність прямої вказівки про це в процесуальному кодексі, відсутність такого доказу у протилежної сторони позбавляє останнього можливості скористатися правом захисту (подання клопотання про зменшення витрат на правову допомогу).

 

 

Матеріал по темі: «Складові правничої допомоги адвоката які підлягають компенсації»

 

 

 

 

Теги: судові витрати, правнича допомога адвоката, компенсація витрат, очікування судового засідання, витрачений час на дорогу, підготовка адвоката, гонорар успіху, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Складові правничої допомоги адвоката які підлягають компенсації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Складові правничої допомоги адвоката, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги, підлягають компенсації нарівні з іншими витратами

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Подібна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №904/1711/22, від 01.11.2023 у справі №910/12597/22, від 06.12.2023 у справі №905/493/22.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або ж погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Примітка: При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. 

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21, від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, від 21.11.2023 у справі №  910/3658/23  висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта (06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №   905/493/22 (ЄДРСРУ № 115710608).

Отже, фактично участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

ВИСНОВОК: Участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а 1) підготовку адвоката до цього засідання, 2) витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його 3) очікування та 4) безпосередню участь у судовому засіданні.

 

 

Матеріал по темі: «Присудження судових витрат до моменту прийняття остаточного судового рішення»

 

 

Теги: судові витрати, правнича допомога адвоката, компенсація витрат, очікування судового засідання, витрачений час на дорогу, підготовка адвоката, гонорар успіху, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов