Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Цивільна конфіскація майна та обставини, які підлягають з'ясуванню за позовом прокурора про визнання активів необґрунтованими  

18 жовтня 2022 року   Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.

Слід зазначити, що цивільна конфіскація майна (інститут визнання активів необґрунтованими) це визнання судом активів необґрунтованими та їхнє подальше вилучення в разі не доведення відповідачем законності набуття такого майна.

Цивільна конфіскація застосовується в разі визнання в суді необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави в порядку цивільного провадження, яке здійснюється Вищим антикорупційним судом.

Позивачем у такому спорі є прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Відповідачем може бути:

• особа, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»);
• фізична чи юридична особа, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• особа, на яку уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування особа може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч. 2 ст. 290 ЦПК України).

Специфікою законодавчого регулювання цивільної конфіскації є те, що у процесуальній нормі закріплена презумпція необґрунтованості активів: суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті на законній підставі. Ця презумпція є спростовною, в процесі судового розгляду тягар доказування перекладається на відповідача, у якого виникає обов'язок довести законність набуття активу або спростувати зв'язок з цим активом чи його необґрунтованість.

(!!!) Разом з цим існує і презумпції правомірності набуття права власності на майно, відповідно до якої право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу)

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що при вирішенні справи за позовом про визнання активів необґрунтованими з'ясуванню підлягають такі обставини:

1)чи має суб'єкт, який за твердженням позивача набув необґрунтовані активи, статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2)чи поширюються на активи, про необґрунтованість яких стверджує позивач, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»;

3)чи наявний зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4)чи відбулося набуття особою активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме:

(а) особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність;

(b) іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що

- таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

або

- особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

5)чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів були набуті за рахунок законних доходів;

6)чи відповідають заявлені позивачем об'єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи;

7)чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача.

ВИСНОВОК: Цивільна конфіскація майна відбувається тоді, коли Вищим антикорупційним судом буде встановлено визнання активів необґрунтованими, тобто встановлена чітка різниця між вартістю придбаних (безпосередньо чи опосередковано ) активів і законними доходами особи.

 

P.s. Слід бути напоготові та шукати адвоката, якщо відносно майбутнього «Відповідача» здійснюється:

• збір та аналіз даних в рамках Закону України «Про прокуратуру»;
• якщо органи НАЗК проводять повну перевірку поданої декларації.

 

 

Теги: цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

 

 

Перегляд за нововиявленими обставинами ухвали про відмову у відкритті провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвала про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, а отже не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами

10 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-1244/11, провадження № 61-6739св22 (ЄДРСРУ № 107251572) досліджував питання щодо перегляду за нововиявленими обставинами ухвали про відмову у відкритті провадження у справі.

Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Перегляду за нововиявленими обставинами підлягають рішення суду першої інстанції (у тому числі заочне або додаткове рішення), ухвалене за будь-яким видом судового провадження, що набрало законної сили, а також судове рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції, якими рішення місцевого суду було змінено або ухвалено нове рішення.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду  від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження №61-1537св21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Прийняття судом до розгляду заяви про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення, яке не є об`єктом перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами, процесуальним законом не передбачено, а отже, процесуальним наслідком звернення із такою заявою є постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

Якщо така заява прийнята до провадження суду помилково, тому у зв`язку з цим провадження у справі належить закрити.

ВИСНОВОК: Враховуючи той факт, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи, тобто не є об`єктом перегляду у відповідний спосіб, а отже, не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

 

Матеріал по темі: «Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами: позиція ВП ВС»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Момент виникнення у особи права власності на транспортний засіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право власності у набувача транспортного засобу за договором виникає з моменту державної реєстрації або з моменту його приймання-передачі або з іншого моменту встановленого в договорі

01 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1278/20 (ЄДРСРУ № 107215857) досліджував питання щодо

В даній справі судом встановлено, що системний аналіз положень статей 317, 319, 321 ЦК України, статті 34 Закону України «Про дорожній рух», Порядку № 8 свідчить про те, що такі правові норми визначають не відмінний від статті 334 ЦК України момент виникнення у особи права власності на транспортний засіб, а лише обов`язок власника (тобто, особи яке вже набула майнові права на вказаний об`єкт) здійснити його реєстрацію.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про те, що непроведення відомчої реєстрації придбаного технологічного транспорту не може ставити під сумнів виникнення у останнього права власності на спірні авто, адже така реєстрація проводиться особою, що є власником майна, тобто відомча реєстрація є похідною від права власності особи та не проведення такої реєстрації не може свідчити про не набуття права власності на майно.

Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18) про визнання права власності на автомобіль та зняття арешту, аналізуючи, зокрема, положення статей 328, 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», виклав правовий висновок про те, що сам по собі договір купівлі-продажу транспортного засобу, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у виді переходу права власності від продавця до покупця.

Підсумовуючи наведене, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені вище висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, слід розуміти (читати) так, що право власності у набувача транспортного засобу за договором виникає з моменту державної реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку такого транспортного засобу, а не з моменту його приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується із зазначеним висновком та вважає за необхідне відступити від нього, виходячи із такого.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір. Спеціальні правила закріплені у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух».

Так, Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, у тому числі тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, встановлюються державними стандартами України.

Власники транспортних засобів, зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть замовити один додатковий комплект номерних знаків, який виготовляється за їх індивідуальним замовленням та відповідає вимогам стандартів.

На виконання наведених положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» Кабінетом Міністрів України затверджено, зокрема, Порядок № 8.

Відповідно до положень пунктів 1, 3, 6, 7, 11 цього Порядку № 8 ним визначається процедура відомчої реєстрації (далі - реєстрація) та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Реєстрація, перереєстрація, тимчасова реєстрація, взяття на облік та зняття з нього технологічного транспортного засобу здійснюється територіальними органами Держпраці.

Юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

Технологічний транспортний засіб, що належить юридичній особі, реєструється за місцезнаходженням органу управління юридичної особи, а той, що належить фізичній особі, за місцем проживання або перебування фізичної особи. Допускається реєстрація технологічного транспортного засобу за місцем його експлуатації, у тому числі того, що перебуває у постійному користуванні або оренді юридичної чи фізичної особи.

Правомірність придбання або використання технологічного транспортного засобу, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, може бути підтверджена будь-якими з наведених документів, зокрема: договором купівлі-продажу, міни, дарування, лізингу, позички, застави, біржовою угодою, договором про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності; договором оренди майна із зазначенням у ньому домовленості між сторонами щодо реєстрації технологічного транспортного засобу за орендарем та доручення на право керування і використання цього транспортного засобу.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що положеннями статті 34 Закону України «Про дорожній рух» та вказаного вище Порядку № 8 регулюються та встановлюються обов`язки власників транспортних засобів та осіб, які використовують їх на законних підставах, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу тощо. Однак реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

(!!!) Нездійснення реєстрації (державної та/або відомчої) транспортного засобу не є підставою для оспорювання права власності набувача, зокрема за договором.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір купівлі-продажу транспортного засобу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1278/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 334   ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), стосовно того, що право власності на транспортні засоби виникає з моменту реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку, а не з моменту їх приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі. На думку колегії суддів, застосовуючи положення статей 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначив: «… правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує».

Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18.

Отже, існує різний підхід Верховного Суду до розуміння та тлумачення положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» під час розгляду аналогічних спорів, тому крапку у цьому питанні повинна поставити Велика палата Верховного суду.

 

Матеріал по темі: «Чи можливо зареєструвати транспортний засіб без сплати податку?»

 

Відповідальність за неподання повідомлення за формою 20-ОПП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: норма податкового законодавства, яка передбачає відповідальність за неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП

10 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/23530/21, адміністративне провадження № К/990/19136/22  (ЄДРСРУ № 107251307) досліджував питання щодо норми податкового законодавства, які передбачають відповідальність за неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП.

Суть справи: Обґрунтовуючи безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення скаржник наголошував, що обов`язковою умовою для застосування відповідальності за статтею 117 ПК України є порушення строків, передбачених саме ПК України. З огляду на те, що подання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, за формою №20-ОПП врегульовано Порядком №1588, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП не є підставою для відповідальності по пункту 117.1 статті 117 ПК України.

Відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У цій справі платник стверджував, що відповідальність за неподання «Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність» за формою №20-ОПП нормами ПК України, зокрема пунктом 117.1 статті 117 ПК України, не передбачено, оскільки вказана норма встановлює відповідальність за порушення строків, встановлених саме цим Кодексом, проте строк подання форми №20-ОПП встановлений іншим нормативним актом - Порядком №1588.

Так, відповідно до пункту 1.4. Порядку №1588 з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання осіб (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Порядок обліку об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням визначено у розділі VIII Порядку №1588, згідно з пунктом 8.1 якого платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Положеннями пункту 8.2 Порядку №1588 визначено, що об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

(!!!) Повідомлення за формою №20-ОПП повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи-підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об`єкта оподаткування.

Основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо).

Згідно з пунктом 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП (додаток 10 до Порядку) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування. Довідник об`єктів оподаткування розміщено на офіційному сайті ДПС України.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі №826/14197/17, від 20 травня 2021 року у справі №560/3008/19, від 15 лютого 2022 року у справі №160/2155/20, від 28 вересня 2022 року у справі №160/3561/20.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 117.1 статті 117 ПК неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, ДПС у Львівській області та ДПС у Полтавській області також нагадують, що за неподання повідомлення за ф. №20-ОПП передбачена відповідальність.

Тому необхідно вчасно подавати до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою 20-ОПП за наявності у платника об’єктів оподаткування, об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Втім слід зазначити, що відповідальність за неподання (несвоєчасне подання) повідомлення за ф. №20-ОПП протягом періоду здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби не застосовується (п. 52-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Таким чином, платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №   20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Указаний правовий висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №   826/14197/17.

ВИСНОВОК: Отже, відповідно до наведених вище норм Порядку №1588 платник податків зобов`язаний подавати повідомлення за формою №20-ОПП, зокрема, про об`єкти оподаткування або об`єкти, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

 

P.s. Вищевказане судове рішення Верховного суду не остаточне, а тому  існує і інша позиція, яка зводиться до того, що повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік.

Окрім цього, в більшості випадків в Акті перевірки податкової не конкретизовані об`єкти щодо яких у платника виникає обов`язок подати повідомлення, не встановлено дати їх реєстрації, створення чи відкриття, що позбавляє суд можливості визначити винність платника у вчиненні вказаного порушення податкової дисципліни.

 

 

Матеріал по темі: «Процедурні порушення при призначенні та проведені документальних перевірок»

 

 

Теги: 20-опп, довідка про нерухомість, форма 20опп, відповідальність, повідомлення,  мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов

Прокурор є суб`єктом сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єкт сплати судового збору при зверненні прокурора з позовом до суду в інтересах держави (місцевої ради, громади і т.і.)

5 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 923/199/21, провадження № 12-1гс22 (ЄДРСРУ № 106841700) досліджувала питання щодо суб’єктності сплати судового збору при зверненні прокурора з позовом в інтересах держави .

За частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 56 ЦПК України).

Разом із цим загальна норма частини першої статті 55 ГПК України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).

Частиною другою статті 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Частини перша та друга статті 42 ГПК України містять переліки прав та обов`язків учасників справи, які не є вичерпними.

Схожі положення містять відповідно частина перша статті 57, частина друга статті 49, частина перша статті 43 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

(!!!) З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Також у постанові від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18 КГС ВС вказав на справедливість підходу, за якого враховується позиція особи, в інтересах якої подано позов при вирішенні питання про розподіл судових витрат задля виключення можливості покладення обов`язку щодо відшкодування витрат зі сплати судового збору на особу, в інтересах якої подано прокуратурою позов та яка заздалегідь вважала таку позицію прокуратури незаконною та послідовно, упродовж розгляду справи, заперечувала проти позиції прокуратури. За наведеного КГС ВС дійшов висновку про необхідність залишення без змін прийнятих у справі судових рішень у частині розподілу судових витрат, які були покладені на прокуратуру у зв`язку з відмовою в задоволенні поданого позивачем в інтересах держави позову.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

ВИСНОВКИ:

• Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду;
• Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

 

Матеріал по темі: «Позов прокурора в інтересах громади»

 

 

Теги: представництво інтересів держави прокурором, позов прокурора в інтересах громади, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов