Позов прокурора в інтересах громади

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави

04 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/18905/21, адміністративне провадження № К/990/18500/22 (ЄДРСРУ № 107123236) досліджував питання щодо позову прокурора в інтересах громади.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, Верховний суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 5 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.

Окрім цього, екологічні інтереси населення можуть захищатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 1 вересня 2022 року у справі № 520/16518/2020.

ВИСНОВОК: «Інтереси держави» не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду, а відтак, позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави.

 

Матеріал по темі: «Представництво прокурором інтересів державних підприємств»

 

 

Теги: представництво інтересів держави прокурором, позов прокурора в інтересах громади, виключні підстави, звернення прокурора до суду, представництво прокуратурою, прокурор в інтересах міської ради, судова практика, Адвокат Морозов

Заміна сторони виконавчого провадження відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: форма судочинства в якій підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

12 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 183/4196/21, провадження № 14-36цс22 (ЄДРСРУ № 107140909) досліджувала питання щодо у порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та постанові цього ж суду від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18) викладено правовий висновок про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не розглядається в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Проте колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відступила від вищевикладених правових висновків у зв`язку з тим, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, не повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

(!!!) Отже, на розгляд Великої Палати Верховного Суду поставлено питання:

- у порядку якого судочинства підлягає розгляду заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса?

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21) та інших.

Закон № 1404-VIIІ містить норму - частину п`яту статті 15, яка регулює питання правонаступництва у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.

За частиною першою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

В абзаці другому частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIIІ вказано, що у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Тобто виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів - відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду.

Оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Врегулювання цього питання саме нормами ЦПК України обумовлено відсутністю спору між стороною виконавчого провадження та виконавцем, що свідчить про відсутність потреби в задіянні суду адміністративної юрисдикції, оскільки сторона виконавчого провадження не оспорює його рішень, дій чи бездіяльності, бо вирішення вказаного питання перебуває поза межами компетенції виконавця. Однак саме цивільний суд спроможний кваліфіковано встановити, чи є правонаступником заявник, який просить замінити собою попереднього учасника виконавчого провадження.

Виконавчий напис нотаріуса є різновидом виконавчого документа в розумінні статті 3 Закону № 1404-VIIІ, який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб`єктом та процедурою видання, отже, положення частини п`ятої статті 442 ЦПК України не можуть бути застосовані за аналогією у випадку заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса, виконавче провадження за яким ще не відкрито.

Відповідно до статті 88 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Тобто саме нотаріус при вчиненні виконавчого напису перевіряє належність стягувача й у разі зміни сторони правовідношення саме новий учасник і буде стягувачем у новому виконавчому написі за зверненням нової сторони (нового учасника) правовідносин.

За вимогами статті 91 Закону № 3425-XII виконавчий напис може бути пред`явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення. Поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону № 1404-VIIІ.

Вчинення виконавчих написів нотаріусами врегульовано у главі 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 16-19 глави 3 розділу І книги першої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом, Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, шляхом самозахисту.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Отже, виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається в певному спеціальному порядку, який є відмінним від інших форм (зокрема й судовій) надання захисту таким правам та інтересам.

ВИСНОВОК: Заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства

 

Матеріал по темі: «Заміна сторони виконавчого провадження або стягувача у виконавчому документі»

 

 

Теги: заміна сторони, закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, передача справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності спору про право

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законність відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності між сторонами спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/10741/21 (ЄДРСРУ № 106422223) досліджував питання щодо законності відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності між сторонами спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора.

Відповідно до частин другої та третьої статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.

Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство встановлені приписами статті 34 КУзПБ.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ.

Щодо поняття «спір про право» в розумінні частини шостої статті 39 КУзПБ колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21.

Спір про право - це суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Поняття «спір про право» має розглядатися  з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.

Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є:

• наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду;
• відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог;
• до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

Отже, основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:

• перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором;
• встановлення наявності/відсутності спору про право;
• встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Відповідно до частини 6 статті 39 КУзПБ, однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20.

(!!!) Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20, від 24.11.2021 у справі № 902/560/20, від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21.

Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду справ за участю боржника та кредитора з питань, що зазначені вище.

Відсутність заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі № 910/4658/20 та від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20, від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).

У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20 висловлено правову позицію про те, що заперечення [обґрунтовані] боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема. у постановах від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21, від 22.02.2022  у справі № 922/3369/21.

ВИСНОВОК: Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19»

«Заперечення боржника, які унеможливлюють відкриття справи про банкрутство?»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавча заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, вимоги до якого виникли у Кредитора після 12.03.2020 - в період дії карантину викликаною коронавірусною хворобою COVID-19

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/10741/21 (ЄДРСРУ № 106422223) досліджував питання щодо наявності заборони на відкриття провадження у справі про банкрутство, застосування якої зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Підставою передачі справи № 910/10741/21 (ухвала Верховного Суду від 14.12.2021 справу № 910/10741/21) на розгляд судової Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено необхідність формування єдиної судової практики щодо застосування пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ та Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/2766/20 дійшов висновку про те, що вказівка у нормах пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ і Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" (далі - Закон № 728-IX), спрямована на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі. Тому набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (пункт 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень) згідно із Законом № 728-IX не обмежує застосування відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX та не обмежує їх поширення на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини з відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак з 12.03.2020.

Пунктом 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ  встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та протягом 90 днів з дня скасування карантину не допускається відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, що виникли з 12 березня 2020 року.

Наведені обмеження були запроваджені згідно зі змінами, внесеними в КУзПБ Законом України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" від 18.06.2020 №728-IX, що набрав чинності з 17.10.2020 (далі - Закон № 728-IX).

Така заборона, хоча й прямо встановлена КУзПБ, однак є умовною та тимчасовою, застосування її зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Вона (заборона) по суті своїй має процесуальний характер і підпорядковується загальному правилу застосування процесуального закону, чинного на момент вчинення відповідної процесуальної дії (частина 3 статті 3 ГПК України).

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №728-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі.

Набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (п. 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення") згідно з Законом № 728-IX не обмежує поширення дії відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини щодо відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак на період не раніше 12.03.2020.

(!!!) Відтак, норма абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ має зворотну дію у часі, оскільки застосовується до відносин, що виникли до набрання чинності цією нормою.

Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ, який набрав чинності з 06.01.2022 р., вказана вище заборона була скасована. Зворотної дії у часі цьому закону не надано.

ВИСНОВОК № 1: Отже, за наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

При цьому, заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020, оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

У разі вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство після 06.01.2022 у відкритті такого провадження не може бути відмовлено з посиланням на абзац 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ, хоча б відповідну заяву було подано до цієї дати і вимоги кредитора виникли після 12.03.2020, оскільки як зазначено в пункті 46 цієї Постанови, зворотної дії у часі Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ законодавець не надав.

Стосовно «вимог кредитора до боржника»

Поряд з цим, як вбачається з викладеного вище, застосування норми абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, насамперед, ставиться у залежність від вимог до боржника, а ще конкретніше від дати виникнення вимог кредитора до боржника (…що виникли з 12 березня 2020 року...).

КУзПБ не містить визначення термінів "вимога" (у тому числі "вимога кредитора" чи "вимога до боржника"), однак вживає його у різних контекстах.

При визначенні значення терміну "вимога" у нормі абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (в редакції Закону №728-ІХ) в процесі розгляду конкретних справ варто виходити з такого.

Поняття "зобов`язання" (частина 1 статті 509 ЦК України), "господарське зобов`язання" (частина 1 статті 173 ГК України) співвідносяться як загальне і спеціальне. Грошове зобов`язання є елементом майнового зобов`язання (як цивільного, так і господарського), змістом якою є право кредитора на отримання від боржника належної йому грошової суми у визначеному правовідношенням розмірі та строки, якому (праву) кореспондуй обов`язок боржника здійснити платіж.

Для грошового зобов`язання в його непорушеному стані (до настання строку платежу) термін "вимога" може вживатися як синонім суб`єктивного права кредитора вимагати від боржника певної поведінки на визначених договором умовах.

В КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання та вимоги застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в тому значенні, яке їм надав законодавець в КУзПБ.

Відповідно до статті 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Змістом цього зобов`язання є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) по передачі певної суми грошей. Таким чином,  обсяг поняття грошового зобов`язання за статтею 1 КУзПБ не збігається повністю із поняттям грошового зобов`язання відповідно до ЦК та ГК в частині тих зобов`язань, що виникають у публічних правовідносинах, але і в цьому випадку його змістом так само буде вимога кредитора до боржника.

В контексті вказаного вище, також слід зауважити на тому, що положення статті 1 "Значення термінів" КУзПБ містить в собі поняття "кредитор", "забезпечені кредитори", "конкурсні кредитори", "поточні кредитори".

 За визначенням законодавця кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

За приписами частини 2 статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Підставою для застосування до боржника  встановлених КУзПБ процедур та, відповідно, відкриття провадження у справі, є неплатоспроможність боржника. Ознакою такої неплатоспроможності є наявність невиконаного боржником зобов`язання перед кредитором незалежно від його розміру та періоду невиконання.

Відповідно до частини 3 статті 34 КУзПБ заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором.

Тобто, законодавець визначив в якості підстави звернення особи (кредитора) до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство наявність заборгованості, тобто наявність порушення щодо виконання грошового зобов`язання.

Щодо моменту виникнення вимог (права вимоги) кредитора (ініціюючого кредитора в цьому випадку) до боржника в площині права неспроможності, слід виходити з того, що боржником є особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання (тобто грошові обов`язки), строк виконання яких настав. Таким чином, моментом виникнення вимоги кредитора як учасника відносин неспроможності, слід вважати саме дату настання строку виконання грошового обов`язку боржника, а не момент вчинення правочину, чи настання іншої підстави, з якої виникає відповідне право як таке.

Поняття "вимога" (частина 2 статті 530 ЦК України), "вимога кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимогами до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №7 28-ІХ) мають головну спільну ознаку: кредитор може реалізувати своє право на отримання належної йому суми в судовому порядку (або шляхом індивідуального задоволення вимог в позовному порядку, або на засадах конкурсного процесу за умови, що строк виконання грошового зобов`язання для ініціюючого кредитора настав (боржник знаходиться у стані прострочення виконання або невиконання відповідно до умов договору)).

ВИСНОВОК № 2: Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

Судова Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає необхідним доповнити правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №911/2766/20:

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №7 28-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі

За наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

Заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020 р., оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

Слід звернути увагу, що зроблені у цій справі Судовою Палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висновки можуть бути використані як релевантні лише до правовідносин що склались між кредитором, який ініціює процедуру банкрутства (ініціюючий кредитор) та боржником, під час розгляду питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов