Відповідальність за порушення комендантської години

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність (штраф, затримання) за порушення комендантської години

Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 р. передбачено затвердження Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року  № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня  2022 року № 2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Більше того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" залишаються незмінними, а саме: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"».

Так, визначення терміну комендантська година міститься у п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а саме «комендантська година» – це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень,  яка запроваджується у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок, визначений Урядом 8 липня 2020 р. за № 573 у Постанові про «Питання запровадження та здійснення деяких заходів правового режиму воєнного стану».

Порядок здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан (надалі – «Порядок») передбачає, що комендантська година та встановлення спеціального режиму світломаскування запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням або військовою адміністрацією.

П. 8 Порядку встановлює, що на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.

Дозволяється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях, де запроваджено комендантську годину, без виданих перепусток особам та рух транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДФС, ДМС, ДСНС, які залучаються до здійснення заходів під час запровадження комендантської години, транспортним засобам спеціалізованого призначення, які виконують невідкладне службове завдання, за умови ввімкнення спеціальних світлових сигнальних пристроїв.

(!!!) Особи, які вчинили кримінальні та адміністративні правопорушення, затримуються в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Під час комендантської години в’їзд/виїзд (вхід/вихід) на територію/з території,  де запроваджено комендантську годину, здійснюється лише через визначені комендатурою блокпости.

В свою чергу, п. 16 Порядку вказує, що патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право:

1) затримувати і доставляти в органи або підрозділи Національної поліції осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення;

2) перевіряти в осіб посвідчення, документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи,  а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти в органи або підрозділи Національної поліції для встановлення особи;

3) вилучати в осіб предмети, які є знаряддям, засобом або предметом правопорушення;

4) тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об’єктів, евакуйовувати транспортні засоби;

5) входити (проникати) на територію та у приміщення підприємств, установ і організацій, у житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать особам, під час припинення кримінального правопорушення та в разі переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров’ю осіб;

6) використовувати із службовою метою засоби зв’язку і транспортні засоби, що належать особам (за їх згодою), підприємствам, установам і організаціям, за винятком транспортних засобів іноземних консульських установ чи представництв міжнародних організацій, для запобігання вчиненню кримінального правопорушення, переслідування та затримання осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, або для доставки до лікувальних закладів осіб, які потребують медичної допомоги, проїзду до місця злочину;

7) застосовувати відповідно до законодавства заходи фізичного впливу, зброю і спеціальні засоби.

Відповідальність

Адміністративна:

Стаття 185 КУпАП - злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку при виконанні ним службових обов'язків

Примітка:

За змістом  ст.  185  названого  Кодексу злісною непокорою  є  відмова  від  виконання  наполегливих,  неодноразово повторених  законних  вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні  ним  службових  обов'язків  або  відмова,  виражена   в зухвалій  формі,  що  свідчить  про  явну  зневагу  до  осіб,  які охороняють громадський порядок (Постанова Голови Верховного суду України від 10.07.98  «Щодо злісної непокори законним вимогам чи розпорядженням   працівника  міліції  при виконанні   ним   службових    обов'язків»)

Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» роз`яснив, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, а також, що адміністративна відповідальність за ст. 185 КУпАП настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

З об`єктивної сторони злісна непокора виражається у відмові від обов`язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо.

(!!!) Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора це пасивна поведінка.

З системного аналізу положень КУпАП з урахуванням позиції Верховного Суду України, висловленої в узагальненні «Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185-185-2 КУпАП) випливає, що дане правопорушення обов`язково передбачає наявність законної вимоги поліцейського, саме законної, адже його вимоги та розпорядження акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі,мають бути законодавчо обґрунтовані, зокрема, про перебування його при виконанні службових обов`язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред`явлене відповідне посвідчення, у зв`язку з чим у протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути відображені які саме законні вимоги були висунуті поліцейським, дані про те, що він знаходився при виконанні службових обов`язків.

Кримінальна:

Стаття 342 КК України опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного можна зробити висновок, що відповідальності за порушення комендантської години НЕ ІСНУЄ, окрім «опору представнику комендантського патруля» або «злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського», яке повинно бути в рамках «ЗАКОННИХ» вимог!!!

Таким чином, якщо Ви опинились у комендантську годину на вулиці ви зобов’язані:

• пред’явити документи, що посвідчують Вашу особу патрулю (в противному випадку Вас можуть затримати та доставити в органи або підрозділи Національної поліції) та не заважати виконувати функції по охороні громадського порядку та контрольно - пропускного режиму.

 

P.s. Не зважаючи на відсутність відповідальності за порушення комендантської години, враховуючи воєнний стан в країні, ДОЦІЛЬНО ТА РОЗУМНО дотримуватися та виконувати розпорядження військової адміністрації, адже це робиться виключно в Ваших інтересах!

 

Матеріал по темі: «Загальні заходи правового режиму в умовах воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

Позовні вимоги до держреєстратора при скасуванні «арешту на все майно»

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовні вимоги до державного реєстратора, в якому застосовано формулювання «арешт на все майно»

08 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/6762/21, адміністративне провадження № К/9901/41849/21 (ЄДРСРУ № 103127835) досліджував питання щодо формування позовних вимог до держреєстратора при скасуванні «арешту на все майно».

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до статті 3 Закону № 1952-ІV загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною першою статті 5 Закону № 1952-ІV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Пунктами 1-3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Як передбачено частиною першою статті 18 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прийняттю рішення державного реєстратора про обтяження нерухомого майна передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Отже, одним з обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо (02 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/1286/19, ЄДРСРУ №  94797909).

Слід враховувати, що Верховний Суд, розглядаючи господарську справу № 910/10963/19, у постанові від 28 жовтня 2020 року, зазначив, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-ІV викладено у новій редакції.

Відповідно до абзаців першого-третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

На цій підставі Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 сформулював правовій висновок, відповідно до якого у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-ІV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як: скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є:

• судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
• судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
• судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 вказав, що за змістом частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,

Тобто до їх переліку не належить судове «рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права», тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-ІV.

Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів також звертає увагу, що за юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

ВАЖЛИВО: Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:

• забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання;
• бути адекватним фактичним обставинам справи;
• не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду;
• узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.

У судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).

Зі змісту частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV вбачається, що не підлягають скасуванню та/або вилученню відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав. При цьому, можуть бути, зокрема, скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державна реєстрація речових прав з одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

На цьому наголошено у постанові Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

ВИСНОВОК: Якщо позовні вимоги полягають у визнанні протиправним та скасуванні конкретного рішення державного реєстратора, в якому застосовано формулювання «на все майно» та скасування державної реєстрації обтяження всього майна, проведеної відповідно до цього рішення, то такі вимоги не суперечать положенням частини третьої статті 26 Закону № 1952-ІV та узгоджуються з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 910/10963/19.

 

Матеріал по темі: «Визначення належного відповідача у справі при оскарженні рішення реєстратора»

 

 

Теги: арешт майна, арешт на все майно, скасування рішення держреєстратора, обтяження майна, оскарження, скарга до Мінюсту, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Безнадійність кредиторської заборгованості за простими векселями у податкових спорах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Безнадійність кредиторської заборгованості за простими векселями у податкових спорах, які обліковувалась за ліквідованими юридичними особами

24 лютого 2022 року Верховний Суд у справі № 809/4373/15 (ЄДРСРУ № 103562011) досліджував питання щодо наслідків заборгованості за векселями після ліквідації векселетримача.

Вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає як відстрочення платежу за надані товари та послуги. Векселедавець не має можливості та не зобов’язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселетримачем іншим особам.

Вексель є об`єктом цивільного обороту та може бути в подальшому відчужений векселедержателем на користь третіх осіб шляхом вчинення індосаментів (Постанова Верховного суду від 17.10.2019 у справі № 910/772/19).

Векселетримач може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедавця. У такому разі припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації векселетримача та може і надалі використовуватися в обігу.

(!!!) Заборгованість за такими векселями не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та створювати обов’язок включити її до інших доходів звітного періоду.

За таких обставин, якщо простий вексель (зі строком погашення у майбутньому) який до ліквідації держателя був переданий іншим сторонам (кредитору, індосату), то заборгованість за такими векселями не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та обумовлювати обов`язок платника податків включити її до інших доходів звітного періоду (13 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/8499/16, касаційне провадження № К/9901/27831/18 (ЄДРСРУ № 92842105).

У платника були відсутні підстави для включення сум кредиторської заборгованості до складу іншого доходу, оскільки така кредиторська заборгованість за простими векселями, виданими суб’єктам господарювання, припиненим шляхом ліквідації, не може вважатися безнадійною з дати реєстрації припинення зазначених суб’єктів (перших векселетримачів). Векселі як засіб платежу могли бути передані цими суб’єктами шляхом індосаменту іншим особам, які до дати настання платежу можуть пред’явити векселі до оплати.

Аналогічні  висновки зроблені 21 жовтня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/6213/19, адміністративне провадження № К/9901/33577/20 (ЄДРСРУ № 100471039) та  у справі № 808/6022/15, адміністративне провадження № К/9901/33876/20 (ЄДРСРУ №100471041).

ВИСНОВОК: Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації векселетримача та може й надалі використовуватися в обігу. Заборгованість за такими векселями не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та не передбачає обов’язку включити її до інших доходів звітного періоду.

Матеріал по темі: «Дохід за заборгованістю по векселям зі строком погашення у майбутньому»

Теги: вексель, обіг векселя, ліквідація держателя векселя, розрахунок простим векселем, припинення векселедавця, використання векселя після ліквідації держателя, цінний папір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Дисконт кредиторської заборгованості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення дисконтування кредиторської заборгованості у разі пролонгації договору позики

20 січня 2022 року Верховний суд  у справі № 160/6107/19 (ЄДРСРУ № 103028095) відповідаючи на питання: «Чи змінює неодноразова пролонгація зобов`язань статус поворотної фінансової допомоги з поточної на довгострокову за умов, якщо первісний строк погашення такої заборгованості був меншим, ніж 12 місяців, та кожна окрема додаткова угода продовжувала строк погашення менше, ніж на 12 місяців після дати балансу?» зробив висновок, що позикові кошти спочатку обліковуються за справедливою вартістю за вирахуванням витрат, понесених на проведення операції, а надалі обліковуються за амортизаційною вартістю з використанням методу ефективної процентної ставки.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 Наказу №34 трансформація фінансової звітності у звітність за міжнародними стандартами визначається як сукупність процедур перетворення фінансової інформації, яка має визначені у відповідності з П(С)БО параметри, у фінансову інформацію на підставі якої складається звітність за Міжнародними стандартами. Трансформація включає аналіз балансу (ф.№1), який відповідає вимогам П(С)БО, та внесення до нього необхідних коригувань для забезпечення подання інформації у повній відповідності з МСФЗ.

За змістом приписів абзацу другого пункту 3 наказу №34 короткострокова/довгострокова класифікація активів (зобов`язання) класифікується як поточна, якщо планується його реалізація (погашення), або якщо планується його продаж чи використання протягом 12 місяців після звітної дати. Інші активи (зобов`язання) класифікують як довгострокові. Фінансові інструменти класифікуються виходячи з очікуваного строку їх корисного використання.

У пункті 13 "Позикові кошти" Наказу №34 передбачено, що позикові кошти спочатку обліковуються за справедливою вартістю за вирахуванням витрат, понесених на проведення операції, а надалі обліковуються за амортизаційною вартістю з використанням методу ефективної процентної ставки. Будь-яка різниця між сумою надходжень (за вирахуванням витрат на проведення операції) та вартістю погашення визначається у прибутку або збитку протягом періоду, на який було залучено позичкові кошти, з використанням методу ефективної процентної ставки. Позикові кошти класифікуються як поточні зобов`язання за винятком випадків, коли підприємство має безумовне право відстрочити зобов`язання, щонайменше на 12 місяців після звітної дати. Позикові кошти, визнані у фінансових звітах, включають банківські кредити, небанківські позикові кошти та кредиторську заборгованість перед поручителями. Небанківські позикові кошти - це аванси, отримані, які по суті, є безвідсотковим фінансуванням, наданим клієнтами підприємству.

Пунктом 14 "Кредиторська заборгованість за основною діяльністю та інша кредиторська заборгованість (фінансові зобов`язання)" Наказу №34 передбачено, що кредиторська заборгованість за основною діяльністю та інша кредиторська заборгованість нараховується, коли контрагент виконує свої зобов`язання за договором. Надалі інструменти з фіксованим терміном погашення переоцінюються за амортизаційною вартістю з використанням методу ефективної процентної ставки.

Параграф 36 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" передбачає, що суб`єкт господарювання подає повний комплект фінансової звітності (включаючи порівняльну інформацію) як мінімум щороку.

Як правило, суб`єкт господарювання послідовно складає фінансову звітність за період тривалістю в один рік. Однак з практичних причин деякі суб`єкти господарювання вважають за краще звітувати, наприклад, за період у 52 тижні. Цей Стандарт не забороняє таку практику (параграф 37 МСБО 1 "Подання фінансової звітності").

Згідно з параграфом 60 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" суб`єкт господарювання подає поточні та непоточні активи і поточні та непоточні зобов`язання як окремі класифікації у своєму звіті про фінансовий стан відповідно до параграфів 66- 76, за винятком випадків, коли подання, що базується на ліквідності, надає інформацію, що є обґрунтованою та більш доречною. У разі такого винятку, суб`єкт господарювання подає всі активи та зобов`язання у порядку їхньої ліквідності.

Відповідно до параграфу 61 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" незалежно від прийнятого методу подання, суб`єкт господарювання розкриває суму, що очікується до відшкодування або погашення через більш ніж дванадцять місяців, для кожного рядка активів та зобов`язань, яка об`єднує суми, що очікуються до відшкодування або погашення протягом:

1.      a) не більше дванадцяти місяців після звітного періоду та

б) через більш ніж дванадцять місяців після звітного періоду.

За правилами параграфу 69 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" суб`єкт господарювання класифікує зобов`язання як поточне, якщо:

а) він сподівається погасити це зобов`язання в ході свого нормального операційного циклу;

б) він утримує це зобов`язання в основному з метою продажу;

в) зобов`язання підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців після звітного періоду;

г) він не має безумовного права відстрочити погашення зобов`язання протягом як мінімум дванадцяти місяців після звітного періоду (див. параграф 73). Умови зобов`язання, які можуть, за вибором контрагента, привести до його погашення через випуск інструментів власного капіталу, не впливають на його класифікацію.

Суб`єкт господарювання повинен класифікувати всі інші зобов`язання як непоточні.

Деякі поточні зобов`язання (такі як торговельна кредиторська заборгованість і деякі нарахування заробітної плати працівників та інших операційних витрат) складають частину робочого капіталу, який використовується у звичайному операційному циклі суб`єкта господарювання. Такі операційні витрати класифікуються як поточні зобов`язання, навіть якщо вони підлягають погашенню через більш ніж дванадцять місяців після кінця звітного періоду. Такий самий нормальний операційний цикл застосовується до класифікації активів та зобов`язань суб`єкта господарювання. Якщо нормальний операційний цикл суб`єкта господарювання не можна чітко ідентифікувати, припускається, що його тривалість становить дванадцять місяців (параграф 70 МСБО 1 "Подання фінансової звітності").

Відповідно до параграфу 72 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" суб`єкт господарювання класифікує свої фінансові зобов`язання як поточні, якщо вони підлягають погашенню протягом дванадцяти місяців після звітного періоду, навіть якщо:

а) початковий строк був періодом, довшим за дванадцять місяців;

б) угоду про рефінансування або зміну графіка платежів на довгостроковій основі здійснено після звітного періоду та до затвердження фінансової звітності до випуску.

Згідно з параграфом 73 МСБО 1 "Подання фінансової звітності" якщо суб`єкт господарювання очікує та має намір рефінансувати зобов`язання або перенести його на пізнішу дату принаймні на дванадцять місяців після звітного періоду, згідно з існуючою кредитною угодою, він класифікує зобов`язання як непоточне, навіть якщо інакше строк його сплати настає протягом коротшого періоду. Проте, коли рефінансування зобов`язання або його перенос на пізнішу дату виконується не за бажанням суб`єкта господарювання (наприклад, немає угоди про рефінансування), можливість рефінансування не береться до уваги та зобов`язання класифікується як поточне.

З аналізу наведених вище положень МСБО 1 "Подання фінансової звітності" слідує, що суб`єкт господарювання повинен класифікувати наявні у нього фінансові зобов`язання як поточні та непоточні. Критерієм віднесення зобов`язань до поточних, зокрема, є обов`язок погашення такого зобов`язання протягом дванадцяти місяців після звітного періоду. За загальним правилом, такий період становить один рік. Водночас, якщо суб`єкт господарювання має безумовне право відстрочити погашення зобов`язання протягом як мінімум дванадцяти місяців після звітного періоду, навіть якщо інакше строк його сплати настає протягом коротшого періоду, таке зобов`язання підлягає класифікації як непоточне.

Разом з тим, висловлений Верховним судом у справі №640/4003/19 загальний підхід до обов`язковості встановлення дати, з якої слід відліковувати термін погашення фінансового зобов`язання як довгострокового чи короткострокового, колегія суддів вважає прийнятним і у разі застосування платником податків міжнародних стандартів фінансової звітності з огляду на подібність правового регулювання в цій частині.

Отже, для вирішення аналогічного спору необхідно встановити, чи на дату балансу зобов`язання за договорами позики були довгостроковими чи короткостроковими, оскільки від цього залежить, чи підлягають зобов`язання дисконтуванню, чи ні. Крім того, необхідним є перевірка правильності здійснення розрахунку дисконтування.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах неодноразово викладено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №640/4003/19 та від 04 грудня 2019 року у справі №826/16321/18.

Таким чином, платник податків як особа, бухгалтерський облік якої базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності, з урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції (10 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  №160/6203/20, адміністративне провадження № К/9901/5694/21).

ВИСНОВОК: Верховний суд у досліджуємій справі вказав, що установлюючи на підставі відповідної фінансової звітності обраного суб’єктом господарювання методу оцінки фінансового зобов’язання у вигляді поворотної фінансової допомоги, помилковим є застосування до спірних правовідносин приписів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 37 «Забезпечення: умовні зобов’язання та умовні активи».

Позикові кошти спочатку обліковуються за справедливою вартістю за вирахуванням витрат, понесених на проведення операції, а надалі обліковуються за амортизаційною вартістю з використанням методу ефективної процентної ставки.

Матеріал по темі: «Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юрособи за межі України»

 

Теги: дисконт, дебіторська заборгованість, кредиторка, дисконтування, податкові перевірки, донарахування, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Студенти та викладачі не підлягатимуть призову під час мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Набрав чинності Закон, яким розширено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема: студенти та викладачі закладів професійної освіти

12.06.2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації деяких категорій громадян» за  № 2196-IX.

З пояснювальної записки до законопроекту вбачається, що в умовах воєнного стану, постало питання щодо дискримінації учнів і викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, адже відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» учні та викладачі закладів професійної (професійно-технічної) освіти, на відміну від студентів і викладачів закладів фахової передвищої та вищої освіти, підлягають призову на військову службу під час мобілізації, що ставить під загрозу як навчальний процес у закладах професійної освіти і практичну підготовку, так і подальше наповнення ринку праці кваліфікованими робітниками (будівельниками, електриками, машиністами, токарями, сантехніками і т.д.).

Ринок праці у воєнний та післявоєнний період потребує фахівців різних рівнів, а особливо за робітничими професіями. Формування кваліфікованих трудових ресурсів є важливою складовою функціонування економіки країни.

Брак кваліфікованих робітників може стати перешкодою у якнайшвидшій відбудові економіки та країни в цілому, тому безперервна підготовка кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти має надзвичайно важливе значення.

Метою і завданням Закону є вирівнювання у правах учнів і викладачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти зі студентами та викладачами закладів фахової передвищої та вищої освіти шляхом надання всім зазначеним категоріям рівного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що дасть змогу забезпечити відбудову України шляхом наповнення ринку фахівцями, в тому числі кваліфікованими робітниками.

Так, абзаци другий і третій частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" викладено  в такій редакції:

"здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;

наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки".

Ст. 10 Закону України «Про освіту» встановлює, що невід’ємними складниками системи освіти є:

• дошкільна освіта;
• повна загальна середня освіта;
• позашкільна освіта;
• спеціалізована освіта;
• професійна (професійно-технічна) освіта;
• фахова передвища освіта;
• вища освіта;

Фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про освіту»).

Ч. 2. ст. 17 Закону України «Про освіту» вказує, що вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Так, вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти (п.п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про вищу освіту»  Україні діють заклади вищої освіти таких типів:

1) університет;

2) академія, інститут;

3) коледж   (заклад вищої освіти або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям ступеня бакалавра та/або молодшого бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження та/або творчу мистецьку діяльність).

Поняття «заклади професійної (професійнотехнічної) освіти» нам розкриває ст. 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту»

Так, до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать:

• професійно-технічне училище відповідного профілю;
• професійне училище соціальної реабілітації;
• вище професійне училище;
• професійний ліцей;
• професійний ліцей відповідного профілю;
• професійно-художнє училище;
• художнє професійно-технічне училище;
• вище художнє професійно-технічне училище;
• училище-агрофірма;
• вище училище-агрофірма;
• училище-завод;
• центр професійної (професійно-технічної) освіти;
• центр професійної освіти;
• навчально-виробничий центр;
• центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
• навчально-курсовий комбінат;
• навчальний центр;
• інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.

В свою чергу, згідно із ст. 53 Закону України «Про фахову передвищу освіту» особами, які навчаються в закладах фахової передвищої освіти є:

1) здобувачі фахової передвищої освіти;

2) інші особи, які навчаються в закладах фахової передвищої освіти.

Здобувачами фахової передвищої освіти є:

1) студент - особа, зарахована до закладу фахової передвищої освіти з метою здобуття фахової передвищої освіти;

2) курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до військового коледжу сержантського складу (фахового коледжу із специфічними умовами навчання) з метою здобуття фахової передвищої освіти та якій присвоєно військове звання рядового, сержантського і старшинського складу чи спеціальне звання рядового, молодшого начальницького складу або таке звання вона мала під час вступу на навчання. Статус курсанта невійськового закладу фахової передвищої освіти може надаватися окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових закладах фахової передвищої освіти, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До інших осіб, які навчаються у закладах фахової передвищої освіти, належать:

1) учні, які здобувають профільну середню або професійну (професійно-технічну) освіту;

2) студенти, які здобувають вищу освіту;

3) слухачі, які отримують в закладі фахової передвищої освіти додаткові чи окремі освітні послуги, у тому числі за програмами підготовки до вступу, післядипломної освіти, безперервного професійного розвитку, зокрема за програмами освіти дорослих.

Окрім того, слід враховувати, що на виконання вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Державною прикордонною службою України надіслано циркулярний лист органам Держприкордонслужби від 17.03.2022 № 23-6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану».

Згідно з підпунктом 9 пункту 3 зазначеного вище листа обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі) за наявності підтверджуючих документів, якими можуть бути довідки про відстрочку, видані військкоматами про тимчасову непридатність (від 1 до 6 місяців) до військової служби.

Для перетину державного кордону України здобувачам освіти необхідно мати такі документи:

• відстрочку від призову, яку можна оформити у територіальному центрі комплектування за місцем прописки на підставі довідки з вишу, де навчається студент;
• дозвіл на перетин кордону від керівника відповідного центру комплектування за місцем прописки. Його можна отримати на підставі примітки про відстрочку та документів, що підтверджують навчання в іноземному університеті.

Прийнятий Закон забезпечить рівність прав здобувачів професійної (професійної-технічної), фахової передвищої та вищої освіти і їхніх викладачів щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що дасть змогу в повному обсязі забезпечити ринок праці фахівцями, необхідними для відбудови України у воєнний та післявоєнний стан.

ВИСНОВОК: Розширено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема:

• здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
• асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти;
• викладачі та наукові працівники.

 

Матеріал по темі: «Узагальнені зміни у перетинанні державного кордону станом на травень 2022 р.»