Зупинення експлуатації будівель (приміщень) за позовом ДСНС

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування судом  заходів реагування у вигляді зупинення експлуатації будівлі за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій

29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/6378/17, адміністративне провадження № К/9901/59701/18 (ЄДРСРУ № 92509603) досліджував питання щодо застосування судом  заходів реагування у вигляді зупинення експлуатації будівлі за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

За даними «Інспекційний портал» у системі за поточний 2020 рік: 106,362 позапланових перевірок,  114,471 запланованових перевірок,  32,216 комплексних перевірок.

Рекордсменами за кількістю заходів на 2021 рік є: 

ДСНС — 50591 (цьогоріч уніфікували підхід та включили до основного плану перевірки шкіл, садочків та інших закладів, підпорядкованих місцевим органам виконавчої влади, плани щодо яких раніше не оприлюднювалися на Інспекційному порталі);

Держпродспоживслужба — 21729 (кількість перевірок за рік суттєво не змінилася);

Держпраці — 21150 (цьогоріч теж уніфікували підхід та включили до проекту річного плану підприємства у сфері додержання законодавства про працю);

Держекоінспекція — 11530 (кількість перевірок за рік суттєво не змінилася);

Держгеокадастр — 6083 (кількість перевірок за рік суттєво не змінилася).

Правовою підставою для застосування адміністративним судом заходів реагування є одночасна наявність таких умов: 1) факт порушення правил та норм пожежної і техногенної безпеки, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей; 2) звернення компетентного органу, який здійснює державний нагляд у сфері пожежної і техногенної безпеки, із відповідним адміністративним позовом до суду; 3) наявність обов`язку у підконтрольного суб`єкта, зупинення експлуатації приміщень якого вимагає відповідний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій, забезпечувати дотримання вимог пожежної безпеки у відповідному приміщенні.

Разом з тим, при обранні заходу реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, позивачем як суб`єктом владних повноважень, і судом, відповідно, мають враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням, які виникли і тим, які залишилися не усунутими на час розгляду справи, а також дотримання справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними інтересами.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 826/7073/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 826/15768/18.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 6 Закону № 877-V підставою для здійснення позапланового заходу є подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2019 у справі №809/421/17 дійшов висновку, що виконання судового рішення про застосування заходів реагування покладається на орган, який звернувся з позовом, у цьому випадку - на Управління ДСНС. У правовідносинах, які виникають у зв`язку з реалізацією цим органом своїх владних повноважень немає підстав залучати до виконання судового рішення (щодо застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) органи державної виконавчої служби і покладати на них виконати це судове рішення у порядку примусового виконання відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Та обставина, що заходи реагування (у визначених законом  випадках) застосовуються на підставі судового рішення не змінює суб`єктного складу і правового статусу учасників цих правовідносин, зокрема контролюючого органу, який на виконання  закону  звернувся з позовом і на підставі судового рішення й повинен застосувати до підконтрольного суб`єкта заходи реагування для досягнення мети, яка зумовила їх застосування. Між тим, у цих правовідносинах Управління ДСНС діє не як орган, на який покладено виконання судового рішення (за Законом України «Про виконавче провадження»), а як суб`єкт владних повноважень, який застосовує/реалізовує санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки.

Враховуючи, що позивач є спеціальним органом, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, суд зазначає, що належним доказом усунення зафіксованих в акті перевірки порушень є результати повторної перевірки.

Слід звернути також увагу, що у відповідності до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 по справі №826/19328/16 та від 19.11.2019 по справі №580/31/19, необхідним є усунення всіх виявлених порушень, які фіксуються у відповідному акті за результатами перевірки, а підставами для застосування заходів реагування, як крайнього тимчасового заходу впливу на порушника, повинні бути факти не усунення саме тих порушень, які окремо чи у своїй сукупності створюють загрозу життю та здоров`ю людей.

В той же час відповідач у разі усунення недоліків в повному обсязі, виявлених органом перевірки, які створюють загрозу життю та здоров`ю людей, не позбавлений можливостей звернутись до суду першої інстанції з заявою про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), застосованих судом за результатом розгляду адміністративної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 823/589/16 (провадження №К/9901/30861/18), від 05 грудня 2019 року у справі № 805/1493/17-а (провадження №К/9901/45872/18), від 10 вересня 2020 року у справі № 620/1857/19 (провадження №К/9901/1451/20), від 29 жовтня 2020 року у справі № 819/1853/17, адміністративне провадження № К/9901/54972/18 (ЄДРСРУ № 92509602) та у справі № 520/11608/19, адміністративне провадження № К/9901/18210/20 (ЄДРСРУ № 92509600).

При цьому, поняття "загроза життю та/або здоров`ю людини" є оціночним поняттям, яке лежить у сфері захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна, функція контролю (нагляду) за чим, зокрема, покладена на позивача, посадові особи якого володіють спеціальними знаннями у цій сфері.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право кожного на життя охороняється законом. Цей припис зобов`язує державу вживати належних заходів для захисту життя осіб, які знаходиться під її юрисдикцією. Слід зазначити, що це зобов`язання повинно тлумачитися як таке, що застосовується в контексті будь-якої діяльності, публічної чи ні, в якій право на життя може бути поставлене під сумнів.

Недодержання суб`єктами господарювання вимог у сфері техногенної та пожежної безпеки призводить до невиправданого ризику виникнення надзвичайних ситуацій та, відповідно, ризику завдання шкоди життю і здоров`ю населення.

ВИСНОВОК: Верховний Суд наголошує, що саме контролюючий орган наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення наявності або відсутності порушень у сфері техногенної та пожежної безпеки, та лише цей орган здійснює прогнозування імовірності виникнення надзвичайних ситуацій, визначає показники ризику, а єдиним доказом усунення зафіксованих в акті перевірки порушень є результати повторної перевірки, однак слід враховувати, що суб’єкт господарювання не позбавлений можливостей звернутись до суду першої інстанції з заявою про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), застосованих судом за результатом розгляду адміністративної справи.

Матеріал по темі: «Зупинення підприємства у зв’язку із порушеннями правил та норм пожежної безпеки»

 

 

 

Теги: зупинення роботи підприємства, порушення правил пожежної і техногенної безпеки, загроза життю людей, виявлення порушень, перевірка пожежної безпеки, усунення недоліків, покарання, пожежна безпека, судова практика, ДСНС, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Наслідки скасування рішення суду, яке було підставою для податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки скасування ухвали слідчого судді, на підставі якої податковим органом було проведено перевірку та винесено податкові повідомлення рішення

29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/11034/18, адміністративне провадження №К/9901/25564/19 (ЄДРСРУ № 92509615) досліджував питання щодо наслідків скасування ухвали слідчого судді, на підставі якої контролюючим органом було проведено перевірку та винесено відповідні акти індивідуальної дії.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що передумовою прийняття наказу про проведення перевірки на підставі пп. 78.1.11 ПКУ  є саме отримання рішення суду про призначення перевірки (постанова від 19 лютого 2019 року у справі № 804/4855/16 (ЄДРСРУ №80000923), від 16 жовтня 2018 року у справі №826/1068/17, від 19.09.2018 у справі № 822/573/17 (ЄДРСРУ № 76615218).

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 15 січня 2020 року (справа № 820/609/18), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18), від 4 грудня 2019 року (справа №816/1938/18) Верховний Суд вказав, що положення пункту 78.1.11 статті 78 ПК України визначають однією з правових підстав для призначення позапланової перевірки платника податків отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки. При цьому скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта. Отже, скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим в постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, у тому числі й документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки. Невиконання, в свою чергу, процедурних вимог Податкового кодексу України щодо призначення та (або) проведення контрольних заходів призводить до визнання перевірок (незалежно від їх виду) незаконними та відсутності правових наслідків таких.

Крім того, у постановах від 5 лютого 2019 року (справа №821/1157/16), від 4 лютого 2019 року (справа №807/242/14), від 13 лютого 208 року (справа № 808/3439/16) Верховний Суд також вказував, що скасування наказу про проведення перевірки судовим рішенням, яке набрало законної сили, свідчить, що проведена перевірка на підставі такого наказу відсутня як юридичний факт, а тому прийняті за наслідками здійснення цієї перевірки податкові повідомлення-рішень підлягають безумовному скасуванню.

ВИСНОВОК: Скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення), а відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Матеріал по темі: «Скасування рішення суду про призначення перевірки із-за невірної резолютивної частини»

 

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, скасування рішення суду,  призначення податкової перевірки, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Подання документів після проведення податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надання первинно – бухгалтерських документів після проведення податкової перевірки

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі за № 640/637/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Між тим, судова практика виходить з того, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

В той же час, платник податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надання таких і після завершення такої перевірки, які мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Однак якщо до закінчення перевірки або у зазначений вище термін платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують відповідні показники, вважається, що такі документи у платника податків відсутні (23 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 816/2932/15, адміністративне провадження № К/9901/25079/18 (ЄДРСРУ № 92385315)).

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного суду від 04.03.2020 у справі №0440/5658/18, від 01.04.2020 у справі № 640/637/19, від 08.08.2019 у справі № 802/1069/13-а та ін.

Окрім цього, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 у справі №806/434/16 (ЄДРСРУ № 78329873), від 24.01.2019 у справі № 820/12113/15 (ЄДРСРУ № 79409332), від 12.02.2019 у справі №820/6512/16 (ЄДРСРУ №  79791393).

ВИСНОВОК: Отже судова практика, з аналізу податкового законодавства, чітко окреслює права платника податків надавати первинно – бухгалтерські документи як під час, так і  після проведення податкової перевірки… включаючи навіть стадію судового контролю.

Матеріал по темі: «Подання платником податків документів після проведення податкової перевірки»

Електроні докази отримані за допомогою радару TruCam LT1 20/20

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оптичний диск з місця події, на якому міститься відеофайл з TruCam LT1 20/20, як доказ вини водія у судовому процесі?

15 жовтня 2020 р. Другий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 953/6701/20 (ЄДРСРУ № 92248269) досліджував питання електронних доказів отриманих за допомогою радару TruCam LT1 20/20.

Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год, ±1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год (а.с. 82).

За цим, зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.

 

Стосовно електронних доказів отриманих за допомогою радару TruCam LT1 20/20 суд наголосив на наступному.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

(!!!) Суд наголошує, що матеріали на оптичному диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст. 99 КАС України, отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого ознак цифрового підпису автора.

ВИСНОВОК: Якщо до матеріалів справи поліцією не надано носій, на який безпосередньо здійснений запис правопорушення (в даному випадку - прилад ТruCAM чи його носій даних), який відповідно до вимог вищенаведених норм Закону є оригіналом такого електронного доказу як і рівно на відеозаписі  (наданій, як правило на оптичному диску) відсутній цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій, то наданий відеозапис з приладу ТruCAM не є допустимим доказом в розумінні ст. 74 КАС України.

 

P.s.  Не зайвим буде також сфотографувати радар, яким зафіксовано перевищення швидкості, оскільки згідно рішенням Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 по справі №127/17357/19 (ЄДРСРУ № 83799649) вбачається наступне: «Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та оформлення її результатів» №193 від 08.02.2016 року встановлено, що у разі якщо відбиток повірочного тавра або пломбу пошкоджено, чи свідоцтво про повірку втрачено, засіб вимірювальної техніки вважається не повіреним».

Матеріал по темі: «Рішення суду: радар TruCam поза Законом!!!»

 

Вимоги до експертного висновку підготовленого для суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду…наслідки?

18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19 (ЄДРСРУ № 87144996) досліджувала питання щодо вимог до експертного висновку.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

Судовими експертами згідно із статтями 9, 10, 16 цього Закону можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів.

Ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Слід також наголосити, що недопустимим доказом є висновок, наданий експертом, який не має потрібної експертної спеціалізації або закінчився строк дії ліцензії ( 20 травня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 263/10503/16-к, провадження № 51-6348км18   (ЄДРСРУ № 89426654).

ВИСНОВОК: Відсутність попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як і відсутність вказівки, що він підготовлений для суду,  тягне за собою неналежність експертного висновку.

 

P.s. Верховний Суд зазначає, що обґрунтована і мотивована відмова суду в задоволенні клопотання учасника справи про призначення експертизи не може вважатися обмеженням у поданні доказів учасником справи суду (20 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7275/19 (ЄДРСРУ № 92317488).

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

 

Визначення частки у нерухомому майні боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Частка у нерухомому майні боржника може бути проданою, але передумовою для її продажу є її визначення (судом, за поданням виконавця)

20 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 183/2449/17, провадження № 61-35424св18 (ЄДРСРУ № 92314851) досліджував питання щодо визначення частки у нерухомому мані боржника, як самостійного об’єкту цивільних прав для продажу на електронних торгах.

Відповідно до положень ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов`язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно зі ст.443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Частиною першою статті 368 ЦК України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Питання звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, регулюється ст.371 ЦК України, згідно з якою кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно із статтею 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, провадиться згідно зі статтею 370 ЦК України, відповідно до якої співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Відповідно до ч. 2 ст.370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц (ЄДРСРУ № 87393444)  зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Отже,  визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на житло чи на інше майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 464/2227/17.

ВИСНОВОК: Отже, до переліку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення шляхом його продажу з електронних торгів, відноситься і частка у нерухомому майні боржника, визначена у встановленому законом порядку, як окремий самостійний об'єкт власності і це відповідає вимогам статей 190, 366 ЦК України.

Таким чином необхідно враховувати і зворотну сторону медалі, а саме те, що обов’язковою передумовою для продажу з електронних торгів частки у спільній сумісній власності (наприклад, подружжя) є визначення такої частки (судом, за поданням виконавця).

 

 

Теги: визначення частки у майні боржника, поділ нерухомості, продаж частини нерухомості, електроні торги, подання державного виконавця, ухвала суду про визначення частки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Порядок надіслання–отримання податкової вимоги платнику податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: податкова вимога надсилається рекомендованим листом з повідомленням, але без  зазначення реквізитів документа, що надсилається

20 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/30/20, адміністративне провадження №К/9901/23153/20 (ЄДРСРУ № 92300952) досліджував питання щодо порядку надіслання податкової вимоги платнику податків.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, податкові органи наділені повноваженнями звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

В розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу податковий борг сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. 

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у  справі № 826/14361/16,  для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:

•   відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;

•    повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;

•   відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.

Згідно із пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2018 року у справі №812/41/17 зазначив, що за відсутності доказів направлення на адресу платника податку податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення - відсутні підстави для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов`язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов`язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.

Порядок надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків регулюється Порядком направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610.

Пунктом 7 розділу IV зазначеного Порядку встановлено, що податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

(!!!) Системний аналіз зазначених положень зумовив висновок про те, що несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. Податковий борг може бути стягнутий у судовому порядку за зверненням податкового органу. Стягнення податкового боргу у судовому порядку передбачає, що податковим органом виконано законодавчі приписи щодо порядку формування та направлення вимоги про стягнення податкового боргу.

Аналіз податкового законодавства свідчить про те, що податкова вимога повинна бути надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням. Додаткових вимог до надсилання податкової вимоги (зокрема, зазначення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення реквізитів документа, що надсилається) податкове законодавство не містить.

Здійснюючи аналіз Правил надання послуг поштового зв`язку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 Верховним Судом встановлено, що зазначені правила не встановлюють вимог до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення в частині зазначення реквізитів документа, що надсилається.

При цьому як зазначено у пункті 8 цих Правил оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю. Пунктом 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Згідно з пунктом 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Із системного аналізу зазначених норм, слідує, що Правилами визначено окремі категорії поштових відправлень: рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю; з описом вкладення можуть бути лише листи з оголошеною цінністю; до інших видів листів опис вкладення не передбачений.

Повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу-повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача (пункт 2 Правил). Відповідно до пункту 62 Правил у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.

Податковий кодекс України, як і Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків чітко визначив категорію поштового відправлення (рекомендований лист), якою контролюючий орган має підтвердити надіслання платнику податків податкової вимоги.

Верховний Суд звертає увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення податкової вимоги, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо вручення податкової вимоги.

ВИСНОВОК: Податкова вимога надсилається рекомендованим листом з повідомленням, але без  опису вкладення, тобто не цінним листом та навіть без зазначення реквізитів документа, що надсилається.

Тобто, податковим законодавством не встановлено та не конкретизовано необхідності надсилання контролюючим органом податкової вимоги рекомендованим листом з описом поштового відправлення.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі № 815/7006/14 (ЄДРСРУ № 75904246).

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу: строк давності та джерела погашення»

 

Теги: податкова вимога, вимога контролюючого органу, надіслання вимоги, порядок надіслання податкової вимоги, оскарження ппр, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов