Судова практика Верховного суду щодо одержання гарантованої суми
відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО.
13, 12 та 11 грудня 2018 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ №815/1806/17, адміністративне провадження
№К/9901/549/17 (ЄДРСРУ № 78528794), №821/165/16,
провадження № К/9901/19490/18 (ЄДРСРУ № 78528289), № 826/9969/15, адміністративне провадження
№К/9901/3159/18, № К/9901/3157/18 (ЄДРСРУ № 78495917) досліджував питання щодо
одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів
ФГВФО.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №
4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів
за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування
коштів за вкладами.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI
уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури
виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема: перелік рахунків, за якими
вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів
Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; перелік рахунків
вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону.
(!!!) Аналіз зазначених норм чинного, на момент
виникнення спірних правовідносин, законодавства свідчить, що для отримання
відшкодування фізичною особою за рахунок Фонду має бути дотримана обов'язкова
умова: особа має бути
вкладником та повинна мати вклад - кошти в готівковій або
безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені
банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору
банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного
депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Пунктами 3- 5 розділу ІІІ Положення про
порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за
вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення) передбачено, що
уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про
відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду
повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами
за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі -
Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом
відповідно до п. 4- 6 ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI, а також перелік осіб, які
на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш
сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї
від банку.
Перелік складається станом на день
отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і
включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи
із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів
(зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру
відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого
рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
(!!!) Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми
відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики
Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Перелік складається в алфавітному порядку
за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних
носіях разом із супровідним листом.
У п. 6 розділу ІІІ Положення передбачено,
що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до
Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення)
кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни
розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Процедура визначення вкладників, які
мають право на відшкодування коштів за вкладами передбачає такі послідовні
етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення
розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача
уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення
Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру;
затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
Зміст наведених правових норм свідчить
про те, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування
повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за
вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень ч. 2 ст. 26 Закону №
4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.
Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2
Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець),
яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту),
банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Так як вклад розміщено на рахунку Банку
до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію
гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону
№ 4452-VI.
Враховуючи наведене, суд вказує, що
позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів
за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника
банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання
банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати
до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника, який має право на відшкодування
коштів за вкладом в Банку за рахунок Фонду.
Аналогічна правова позиція висловлена
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
ВАЖЛИВО: Разом з цим, колегія суддів звертає
увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року
(справа № 826/1476/15) сформулювала правовий
висновок, що перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких
правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є
виключним. Положення ст. 228
Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи
уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до
нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38
Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні Велика Палата Верховного
Суду зазначила також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів»,
вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи
«розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на
рахунок іншої.
Згідно з положеннями ст. 37, 38 Закону №
4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення
факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких
правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення
факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також
вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Водночас, якщо внаслідок проведених
операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих
державною виплат), то ст. 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд
має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності
нікчемного правочину на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.
Лише за наявності рішення
суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного
правочину за цією статтею.
При цьому, згідно правової позиції
Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 04 липня 2018 року
(справа № 826/1476/15), при виявленні
нікчемних правочинів Фонд,
його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини
нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку,
підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним
з моменту укладення відповідно до закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу
України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була
проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і
виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для
сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких
наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який
підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу
управління банку.
Також постановами Верховного Суду від 10
травня 2018 році у справі № 826/20429/14,
від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016
та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а
відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду про перегляд рішень
суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови
фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до подібних відносин.
Разом з цим, у постанові від 04 липня
2018 року (справа № 819/353/16) Велика
Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу
унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним,
а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного
наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором
банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним,
не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських
судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю
на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017
року).
Така позиція відображена у постановах
Великої Палати Верховного Суду у справах №
910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №
910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №
819/353/16 від 04 липня 2018 року.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів
є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює
повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для
третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які
права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Із зазначеного можна зробити висновок, що
права вкладника не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього
документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами
відповідного банку як юридичної особи.
Отже, судова практика вказує, що
оскарження наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення
судового розгляду щодо вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи
Фонду про визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу
(депозиту), а відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в
адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій
частині адміністративної справи підлягає закриттю.
Вказана правова позиція була викладена і
в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/8351/16-а.
