Витребування майна із чужого незаконного володіння: судова практика

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння власником цього майна у порядку статей 387, 388 ЦК України.

02.11.2016 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, що регулюють правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння власником цього майна у порядку статей 387, 388 ЦК України судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-216цс16 вказали на наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ВАЖЛИВО: Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

«Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України (Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Віндикація (від лат. Vindicatio захист)  – витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.

Віндикація — це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. (Романюк Я.М., Голова Верховного суду України, Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Майно може бути витребувано від особи,  яка не є стороною   недійсного  правочину,  шляхом  подання  віндикаційного позову,  зокрема  від  добросовісного  набувача   -   з   підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (ч. 3 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Необхідно також враховувати і судову практику, яка склалася при вирішенні даної категорії правових спорів, зокрема на рішення Верховного суду України по справі  № 6-327цс15 від 23.12.2015 р. (№ в ЄДРСРУ 55159817), яке передбачає, що виходячи з положень закону право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. 

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

ВАЖЛИВО: Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Між тим Постановою ВСУ від 17.12.2014 року по справі № 6-140цс14 (№ в ЄДРСРУ 42576425) передбачено, що за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

ВАЖЛИВО: Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059).

В свою чергу, ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

ПРАВИЛО: Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Необхідно підкреслити, що Верховний суд України неодноразово вказував, що розглядаючи такі спори судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.

Теги: реституція, віндикація, витребування майна із чужого незаконного володіння, правочин, нікчемний, оспорюваний, недійсність, власник, судова практика, шкода, витрати, сделка, нотариус, последствия, недействительность, вред, судебная защита, Адвокат Морозов.

ВСУ: реституція та/або віндикація при визнанні правочинів недійсними.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Який спосіб захисту використовувати при захисті право власності: реституцію (з та/або без застосуванням наслідків недійсності правочину) або віндикацію? В чому полягає різниця? Хто є належним відповідачем у справі?

Реститу́ція (лат. restitutio — відновлення) — поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі — тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститут реституції  застосовується у цивільному праві щодо недійсних угод (джерело – «Вікіпедія»).

Реституція — це спеціальний зобов’язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий. (Романюк Я.М., Голова Верховного суду України, Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Окремо необхідно наголосити, що за змістом статті 216 ЦК та виходячи із  загальних засад  цивільного  законодавства  суд  може  застосувати з власної ініціативи  реституцію  як   наслідок   недійсності   оспорюваного правочину.   Інші   наслідки  недійсності  оспорюваного  правочину (відшкодування  збитків,  моральної  шкоди  тощо)  суд  застосовує відповідно до статті 11 ЦПК (ч.3 п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Віндикація (від лат. Vindicatio захист)  – витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.

Віндикація — це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. (Романюк Я.М., Голова Верховного суду України, Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Майно може бути витребувано від особи,  яка не є стороною   недійсного  правочину,  шляхом  подання  віндикаційного позову,  зокрема  від  добросовісного  набувача   -   з   підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (ч. 3 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Необхідно звернути увагу і на судову практику, яка склалася при вирішенні даної категорії правових спорів, зокрема у рішенні по справі  № 6-327цс15 від 23.12.2015 р. Верховний суд України вказав на наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97‒ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої ‒ п’ятої статті 13 цього Кодексу.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

«Реституція у вузькопрактичному розумінні є передусім загальним наслідком недійсності правочинів усіх видів незалежно від підстав недійсності й полягає в приведенні сторін у первісний стан.

З урахуванням положень п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК  результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним або констатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину.

Можна вважати, що метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб’єктами — учасниками недійсного правочину» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України (Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

В свою чергу стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

«Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України (Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Аналіз Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними зроблений Верховним судом України передбачає, що в першу чергу слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація).

Ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

ПРАВИЛО: Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину.

Також Верховний суд України неодноразово вказував, що розглядаючи такі спори судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.

Теги: реституція, віндикація, правочин, нікчемний, оспорюваний, недійсність, власник, судова практика, позивач, відповідач, відповідальність, шкода, витрати, сделка, сторона, иск, нотариус, последствия, недействительность, вред, истец, ответчик, защита, Адвокат,  Морозов Евгений.