Адвокат Морозов (судовий захист)
Реальність…збитковість…нікчемність
господарської операції з контрагентом в контексті судової практики та вимог
податкового законодавства України.
27.06.2017 р. в рамках справи № 21-3177а16 Верховний
суд України в черговий раз досліджував питання
реальності…збитковості…нікчемності господарської операції з контрагентом в
контексті судової практики (правовий висновок викладений у постанові Верховного
Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-421а11) та
вимог податкового законодавства України.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності,
встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для
цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат
та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або
податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів
бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з
обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено
законодавством. Платникам податків забороняється формування показників
податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених
документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення
бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає
Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-ХIV).
Суд вказав, що відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ –
це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний
документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має
містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне
(фактичне) здійснення.
Примітка: Однак,
в абзац одинадцятий статті 1 Закон № 996-ХIV внесено зміни
згідно із Законом N 1724-VIII
(1724-19) від 03.11.2016, тому: первинний
документ - документ, який містить відомості
про господарську операцію.
ВАЖЛИВО: Таким
чином, за зворотною логікою первинний документ НЕ
ПІДТВЕРДЖУЄ реальне (фактичне) здійснення господарської
операції.
Отже, фактичне здійснення господарської операції
підтверджується наступним: 1) дією або подією; 2) зміною в структурі активів та
зобов’язань або власному капіталі; 3) відомостями про господарську операцію; 4)
економічним ефектом (приріст/збиток) у часі.
Більше того, позиція фіскальних органів виражена у листі ДФС
від 21.11.2016 р. N 20011/5/99-99-10-01-16 і яка полягає у наступному: висновок
про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про
відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам
вчинення господарської операції, повинен
бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Більше того, згідно з правовою позицією Верховного Суду
України (постанова від 27.03.2012 року № 21-737во10),
надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених
законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є
підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що
відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або)
суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості
ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на
змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод та протоколах до неї.
Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша
та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке
втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним:
друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах,
передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати
контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів".
Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів
демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення
у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші
проти Греції" та "Малама проти Греції").
Матеріал по темі:«Податкові спори: реальність здійснення господарської
операції»
Підпунктом
14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська
діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з
виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт,
наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою
самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку
іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії,
доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція –
це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань,
власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є
те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Однак, як слідує зі змісту постанови Верховного Суду України
від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11 за
позовом дочірнього підприємства "Пілснер Україна" до Сквирської
міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування
податкового повідомлення-рішення, за заявою підприємства про перегляд постанови
Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року, Верховний суд
України погодився із висновками судів у цій справі, згідно яких збитковість господарської
діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як
негосподарської. Неотримання підприємством доходу від
окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не
пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні
господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від
конкретної операції.
Матеріал по темі: «Податкові
спори: «фатальність» збитковості господарської операції»
Здійснення
господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в
бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV
підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні
документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а
якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування
оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені
облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені
на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:
назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені
якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру
господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської
операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають
змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської
операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті
документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків
як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
ВАЖЛИВО: В свою
чергу, поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України.
Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти
висновку, що економічний
ефект - це приріст (збереження) активів платника
податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту
(збереження) в
майбутньому.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які
враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі
первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат,
обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення
бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього
Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1
статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені
відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами,
обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит
звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості
товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до
статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених)
платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього
Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або
виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх
подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської
діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних
фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів
та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому
числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних
операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до
податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з
придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі
податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними
деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього
Кодексу.
ВИСНОВОК: Аналіз
наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового
кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином
оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність
таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно
до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт
владних повноважень.
Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб’єкт
господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх
обґрунтованість заперечує, акцентуючи увагу суду на наступному: 1) дією або
подією (правочин, угода); 2) зміною в структурі активів, зобов’язань або
власному капіталі (бухгалтерський/податковий облік, рух та зміна активів,
тощо); 3) первинними бухгалтерськими документи з відомостями про господарську
операцію (накладні, ордери, відомості, тощо); 4) економічним ефектом
(приріст/збиток) у часі.
Теги: фіктивний правочин, реальність господарської операції,
фіктивний контрагент, податкова перевірка, ділова мета, акт перевірки,
оскарження податкового повідомлення-рішення, ПКУ, ППР, НУР, податкова вимога,
судовий захист, Адвокат Морозов
