Окреме відступлення право вимоги інфляційних втрат

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: чи можливе окреме відступлення права вимоги на стягнення інфляційних втрат без одночасного передання права вимоги основного боргу 

15 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2486/25 (ЄДРСРУ № 140702021) досліджував питання щодо окремого відступлення права вимоги на стягнення інфляційних втрат без одночасного передання права вимоги основного боргу.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 

Інфляційні втрати є похідною вимогою від основного грошового зобов`язання, оскільки вони входять до його складу та нараховуються на суму основного боргу у разі прострочення (стаття 625 ЦК України). Вони не є самостійним зобов`язанням, а є лише наслідком прострочення виконання основного грошового боргу та способом компенсації знецінення купівельної спроможності грошей. Без існування основного боргу право на нарахування інфляційних втрат само по собі не виникає. 

Новий кредитор може отримати лише ті права, які реально існують у первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права (стаття 514 ЦК України). 

Окреме відступлення права вимоги на стягнення інфляційних втрат без одночасного передання права вимоги основного боргу позбавлене юридичного сенсу, оскільки самі по собі ці нарахування не існують окремо від заборгованості - вони прив`язані до простроченої суми основного зобов`язання. Якщо основний борг залишається за старим кредитором, вимога щодо інфляційних втрат втрачає свій законодавчий фундамент для окремого стягнення.

(!) Тож передача прав за статтею 625 ЦК України можлива лише разом з основним грошовим боргом або як додаток до вже існуючого переходу прав за основним зобов`язанням. Якщо основний борг залишився у первісного кредитора, відступити право вимоги лише інфляційних втрат окремим договором цесії не можна. 

Оскільки інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України не є самостійним цивільно-правовим зобов`язанням, а це лише особлива міра відповідальності боржника за прострочення основного грошового зобов`язання, і таке право є похідним (субсидіарним), то воно "існує" і "рухається" лише за основним боргом. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов`язанням. 

З огляду на те, що інфляційні втрати - це відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів, то і збитки від інфляції несе саме та особа, яка недоотримала свій основний борг вчасно і чиї кошти знецінилися. 

Загальним правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23, є неможливість застосування частини другої статті 625 ЦК України у випадку, коли стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. За протилежним (іншим) підходом, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 119 цієї постанови, буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності. 

Відступлення права вимоги акцесорного (додаткового) зобов`язання без одночасного переходу прав на основне зобов`язання суперечить правовій природі статті 625 ЦК України та положенням статей 512, 514 ЦК України, оскільки не можна передати право, якого в такому самостійному та відокремленому від основного боргу вигляді не існує. 

Отже, оскільки природа інфляційних втрат за статтею 625 ЦК України має компенсаційний та охоронний характер - захистити гроші кредитора від знецінення, то за позицією Великої Палати Верховного Суду ця охоронна природа не може трансформуватися чи відриватися від самого об`єкта охорони (основного боргу). 

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо основний борг залишився у первісного кредитора (або вимога його втрачена), відступити право вимоги лише інфляційних втрат окремим договором цесії не можна.

 

 

Матеріал по темі: «Позовна давність при стягнення інфляційних втрат і 3% річних (COVID-19, воєнний стан)»

 

 

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов