Адвокат Морозов (судовий захист)
Чи потрібно укладати шлюбний договір?
Чи можна укласти шлюбний договір вже під
час шлюбу? Які права та обов’язки чоловіка та дружини? Правовий стан рухомого
та нерухомого майна, а також ...зразок шлюбного договору!
Згідно зі ст. 94 Сімейного кодексу України
шлюбний договір укладається у письмовій формі й обов’язково нотаріально
посвідчується.
Стаття 92 Сімейного кодексу України
встановлює, що сторонами шлюбного договору можуть бути зокрема: - особи, які
подали до відділу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про
реєстрацію шлюбу (наречені); - особи,
які вже зареєстрували шлюб (подружжя).
Окремим аспектом необхідно виділити, що
шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК
України (ч. 4 ст. 93 СК України).
Сімейний кодекс України передбачає, що
сторони у шлюбному договорі можуть визначити, зокрема: а) правовий режим
майна (ст. 97 СК України); б) порядок користування житлом (ст. 98 СК України);
в) право на утримання (ст. 99 СК України).
У цьому матеріалі хочу
детально зупинитися на ст. 97 СК України, яка визначає правовий режим майна.
Перш за все необхідно звернути увагу на
судову практику, яка існує в нашій державі з приводу цих правовідносин, а саме
відносно шлюбного договору Верховний суд України у своїй Постанові від 28 січня
2015 року по справі № 6-230цс 14 вказав
на наступне:
«Згідно з частинами першою, дев'ятою статті
7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими
нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та
розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Серед загальних засад регулювання сімейних
відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість
урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі
договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не
повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам
суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні
норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Оскільки договір, в тому числі шлюбний
договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК
України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні
застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а
також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення,
зміни і розірвання.
Так, частина третя статті 6 ЦК України
передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд,
надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми
законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків
власні правила поведінки.
Отже принцип свободи договору відповідно до
статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на
власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або
утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст
договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника
договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином
сторони не можуть на власний
розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо:
1)
існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства;
2)
заборона випливає із змісту акта законодавства;
3)
така домовленість суперечить
суті відносин між сторонами.
Про необхідність застосування норм ЦК
України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті
103 СК України.
Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК
України, статей 203, 215 ЦК України підставою
недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною
(сторонами) таких вимог:
1) зміст шлюбного договору не може
суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
2) волевиявлення кожного із подружжя при
укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній
волі;
3) шлюбний договір має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Перевіряючи доводи заяви щодо правомірності
визнання сторонами у шлюбному договорі факту проживання однією сім’єю без
реєстрації шлюбу та поширення на майно, набуте ними у цей період, режиму
спільної сумісної власності майна
необхідно зазначити наступне.
Норми СК України у статтях 57, 60, 61, на
підставі частини першої статті 7 цього Кодексу встановлюють принципи
нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм
майна, згідно з якими:
1) майно набуте подружжям за час шлюбу
належить їм на праві спільної сумісної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до
шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з частиною другою статті 60 СК
України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності
подружжя.
З метою збереження балансу інтересів
подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності та справедливості,
СК України містить винятки із загального правила, зокрема, у статті 62 цього
Кодексу.
На майно, набуте чоловіком та жінкою, які не
перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, під час спільного проживання
однією сім'єю також поширюється режим спільного сумісного майна подружжя та
положення глави 8 СК України, якщо інше
не встановлено письмовим договором між ними (стаття 74 СК України).
Таким чином, поряд із нормативним
регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією
сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі)
щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу, закон передбачає договірне
рулювання цих правовідносин.
Більш детальна регламентація договірного
регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині
першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів
між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх
договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою
приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
При цьому у частині другій статті 64 СК
України сформульована норма, яка дозволяє укладати між дружиною та чоловіком
договори про відчуження одним із них на користь іншого своєї частки у праві
спільної сумісної власності, в тому числі і нерухомості, без виділу своєї
частки та оформлення права власності.
Окремим видом договірного регулювання
сімейних відносин подружжя є шлюбний договір. У главі 10 СК України (статті
92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного
договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.
Так, відповідно до частини першої статті 93
СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає
їхні майнові права та обов’язки.
У частинах четвертій, п’ятій статті 93 СК
України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору:
по-перше, договір не повинен ставити одного
із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із
законодавством;
по-друге, за шлюбним договором не може
передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право
на яке підлягає державній реєстрації.
Категорія "надзвичайно невигідне
матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України,
має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини
третьої статті 10 ЦПК України».
Примітка: "надзвичайно невигідне матеріальне становище" одного з
подружжя визначне у шлюбному договорі, підлягає доведенню у суді в рамках
судового провадження на підставі наявних
та допустимих доказів.
Норма статті 97 СК України надає подружжю
право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під
час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.
Таким
чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони
чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами
правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, висновок суду про відповідність
шлюбного договору вимогам статей 64, 74, 93, 97 СК України, статей 203, 215 ЦК
України є правильним.
Сформована правова позиція Верховного суду
України (у справі № 6-230 цс14):
«Поряд із нормативним регулюванням
правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю, але не
перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна,
набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у
статтях 7, 8, 9, 64, 74, 93-97 СК України передбачає можливість договірного
регулювання цих правовідносин.
Норма статті 97 СК України надає подружжю
право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під
час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.
Встановивши, що правовідносини сторін та
правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд
обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті
6, 627 ЦК України) застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а
не загальні норми СК України».
Висновок: З урахуванням викладеного правова спільнота вважає, що укладання
«шлюбного договору» між майбутнім та або діючим подружжям є більш ніж
доцільним…
Для тих хто сумнівається та вважає, що саме
їх подружжя ніколи не буди робити поділ «чашок та ложок», можу дати настанову
або параду…а саме див. ст. 92 СК України, яка встановлює, що шлюбний договір
може бути укладений вже чоловіком та жінкою, які вже уклали шлюб та є однією
ланкою суспільства, а отже після декількох років шлюбу питання або сумніви щодо
укладання шлюбного договору зводяться на нівець … але все одно, вирішувати питання про доцільність та
актуальність укладання «шлюбного договору» між подружжям, належить виключно ВАМ!!!
