Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: збитковість господарської операції або неотримання доходу, як ознака фіктивності підприємництва

05 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/6203/13-а, адміністративне провадження №К/9901/3574/18 (ЄДРСРУ № 85425593) досліджував питання щодо збитковості господарської операції або неотримання доходу, як ознаки фіктивності підприємництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно ст. 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

За правилами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43, ст. 44 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. 

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже, свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно на власний ризик здійснювати з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання, а, отже, господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарською діяльністю визнається діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Розглядувана позиція узгоджується із змістом підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції.

Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі.

Даний висновок узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі №2а-1670/7883/12, від 18.03.2019 року у справі № 818/3838/15, від 26.04.2019 року у справі № 803/173/18.

Втім віднесення операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за ціну придбання товарно-матеріальних цінностей.

На користь такого висновку свідчить й правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 09 червня 2015 року у справі позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яка має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Верховний суд зазначає, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не завжди свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доход від конкретної операції.

Аналогічний висновок зроблений у постановах Верховного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 802/462/14-а, адміністративне провадження №К/9901/3160/18 (ЄДРСРУ № 85425191), від 23 липня 2019 року по справі № 802/2386/14-а, касаційне провадження №К/9901/6533/18 (ЄДРСРУ № 83304347) та ін.

Матеріал по темі: ««Ділова мета» або «розумні економічні причини» у податкових спорах»

Теги: збитковість господарської операції, відсутність доходу, прибуток, фіктивний правочин, реальність господарської операції, фіктивний контрагент, податкова перевірка, ділова мета, розумні економічні причини, акт перевірки, оскарження податкового повідомлення-рішення, ПКУ, ППР, НУР, податкова вимога, судовий захист, Адвокат Морозов

«Економічний ефект» від господарської діяльності платника податку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: економічний ефект або реальне настання правових наслідків від господарської діяльності платника податку.

Загальновідомо, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст.  202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст.  203 цього Кодексу).

ВАЖЛИВО: Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а в подальшому і на його бюджетне відшкодування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому слід зазначити, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Аналогічна позиція фактично висловлена Верховним судом України від 28.02.2011 р. у справі № 21-13а11 (ЄДРСРУ №14405498) та   від 17.11.2015 р. у справі № 2а-5868/11/2070 (ЄДРСРУ 54039509).

(!!!) Поняття економічного ефекту не розкрито в Податкового кодексу України, не зважаючи на те, що вказане поняття використовується у визначенні «розумна економічна причина (ділова мета)» (пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, і так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте з визначеного Податкового кодексу України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. (Вищий адміністративний суд України від 27.09.2017 р. у справах №№К/800/31677/16, К/800/31436/16 (ЄДРСРУ № 69227309, 69227272)).

Між тим відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.  

Частиною 1 ст.43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст.44 Господарського кодексу України).

Водночас податкові норми не містять обмежень стосовно формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від їх реалізації. Також відсутня вимога коригувати витрати у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) за ціною нижче собівартості. Тобто собівартість товарів (робіт, послуг) включають до витрат із метою визначення оподатковуваного прибутку в повному обсязі.

Однак, згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові №21-2430а16 від 22 листопада 2016 року, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності   суб’єкт господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

ВАЖЛИВО: Завідома для платника податків відсутність розумного (з точки зору загальноприйнятих, звичайних правил господарювання) обґрунтування витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке, у більшості своїй, свідчить про відсутність ділової мети при здійсненні господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. При цьому не має значення, що фінансові показники такої господарської операції, які враховані в податковому обліку, підтверджені документами, вимога стосовно оформлення яких встановлена правовими нормами (Вищий адміністративний суд України від 06.09.2017 р. у справі № К/800/48314/14, ЄДРСРУ № 69169946)

У постанові від 9 червня 2015 року №817/2197/13-а колегія суддів ВСУ дійшла висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Крім того, неотримання з об'єктивних причин суб'єктом господарювання позитивного економічного ефекту від здійсненої на власний ризик господарської операції не може бути фактом не здійснення такої господарської  операції.

Як вже було зазначено вище, податкове законодавство не використовує поняття економічної обґрунтованості і не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а тому підставність витрат, які зменшують в податковому обліку отримані доходи, не може оцінюватись з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності отриманого результату. Платник податків здійснює господарську діяльність самостійно на власний ризик і вправі самостійно і одноосібно оцінювати її ефективність, доцільність.

ВИСНОВОК: Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством. (Житомирський апеляційний адміністративний суд від 01.09.2017 р. у справі № 806/1932/16 )

Матеріал по темі: «Податкові спори: нікчемність або реальність господарських операцій» 

Теги: економічний ефект, приріст, бухгалтерська звітність, настання правових наслідків, господарська діяльність, прибуток, збитковість, господарська операція, угода, судова практика, Адвокат Морозов