Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі та наявність на момент податкової перевірки порушеного кримінального провадження

15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/12379/19, адміністративне провадження №К/9901/34666/20 (ЄДРСРУ № 96281476) досліджував питання щодо ступені деталізації опису господарської операції у первинному документі та наявності кримінального провадження на момент податкової перевірки.

Верховний суд наголошує, що зазначені контролюючим органом в акті перевірки доводи про відсутність інформації про держзнаки на залученому автотранспорті, докази в`їзду та виїзду техніки на територію підприємства (журнал реєстрації на пункті охорони), задіяні трудові та матеріальні ресурси не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій, адже обов`язковість зазначення даної інформації в первинних документах не передбачено чинним законодавством.

Викладене правозастосування узгоджується з висновками, викладеними у рішеннях Верховного Суду (постанови від 12.02.2020 по справі №813/3577/13-а, від 20 березня 2020 року у справі №560/3956/18; від 2 квітня 2020 року по справі №160/93/19, від 15 квітня 2020 року по справі №240/5420/18; від 02 липня 2020 року по справі № 560/711/19), у яких неодноразово зазначалось, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Верховний Суд у постановах у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17), від 02.04.2020 у справі № 160/93/19), від 13.08.2020 р. (справа № 520/4829/19) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

Стосовно наявності кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України, в межах досудового розслідування якого встановлено (як правило) непричетність до фінансово-господарської діяльності контрагента платника та протоколи допитів свідків слід вказати наступне.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

(!!!) Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

А тому посилання контролюючого органу на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень та допити свідків, як на підставу порушення платником норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №826/18952/14, від 08 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Таким чином, з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган має надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані платником податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 814/2202/16.

ВИСНОВОК: Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавчо не встановлена, а  наявність на момент податкової перевірки порушеного кримінального провадження не є беззаперечним доказом безтоварності/фіктивності господарської операції.

Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»

 

Теги: ступінь деталізації, господарські операції, наявність кримінального провадження, податкова перевірка, налоговая, акт проверки, контрагент, уголовное дело, допит свідка, протокол допроса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Внесення змін в наказ про проведення податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правова можливість внесення змін в наказ на проведення податкової перевірки

25 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/5517/18,  (ЄДРСРУ № 95139170) досліджував питання щодо правової можливості внесення змін в наказ на проведення податкової перевірки.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Згідно з пунктом 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

На переконання колегії суддів, незважаючи на те, що зміну дати початку проведення перевірки законодавчо не врегульовано, проте це не означає, що контролюючий орган позбавлений такого права і що таке перенесення неможливе. Наявність рішення контролюючого органу про призначення документальної планової виїзної перевірки, прийнятого на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством, зумовлює необхідність його реалізації у спосіб, не заборонений законом, у разі встановлення обставин, які унеможливлюють проведення перевірки у визначений наказом строк. При цьому, за платником податків зберігається право перевірки дотримання контролюючим органом положень    статті 81 ПК України, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Більш того, Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року  (справа №819/1775/17), від 9 жовтня 2019 року (справа №813/2766/15), від 20 березня 2020 року (справа №804/1318/18) вказав, що правова природа наказу як розпорядчого документа керівника установи допускає на практиці можливість унесення до нього змін шляхом видання нового наказу, наприклад, у разі виникнення обставин, які роблять виконання такого документа або окремого його пункту фактично або юридично неможливим, або ж ускладнюють його виконання.

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що в наказ на проведення податкової перевірки можуть бути внесені зміни, зокрема щодо строку її проведення, ревізорів, тощо (наприклад, у разі його оскарження в судовому порядку), а ось підстави та порядок перевірки змінений бути не може, оскільки це фактично нові обставини, які зумовлюють нові заходи перевірки.

Матеріал по темі: «Внесення змін в план – графік податкових перевірок»

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Підтвердження/спростування фіктивності контрагента

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів

25 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3515/19, адміністративне провадження № К/9901/17585/20 (ЄДРСРУ № 95139271) досліджував питання виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, платник не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №816/1959/17 вказав на те, що доводи податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Окрім цього, висновки Верховного суду, викладені в постановах від 27.04.2020 у справі №360/1050/19 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19 вказують, що здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податків копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинно підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок, як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

В постанові від 4 грудня 2018 року у справі №802/851/18-а Верховний Суд висловив правову позицію, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В постанові від 24 квітня 2018 року у справі №813/8500/13-а Верховний Суд висловив правову позицію, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року №808/1543/17.

Верховний Суд погоджується, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів самостійно не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у платника первинних документів, які спростовують такі доводи.

Верховний Суд вважає необхідним зазначити й те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок, що витрати фактично понесені.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 10.05.2018 р. по справі №820/1763/16, від 29.01.2019 року по справі №824/392/17-а, і від 28.11.2018 року по справі №816/1959/17.

На підставі оцінки наданих сторонами доказів та аналізу встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що посилання фіскального органу на фіктивність господарських відносин між платником податків  та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

Окрім цього, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови не встановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника  та його контрагентів для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Більше того, податкове законодавство не містить положень, які б дозволяли контролюючому органу оцінювати витрати суб`єкта господарювання з точки зору їх доцільності, раціональності та ефективності, платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність (20 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/16152/19, адміністративне провадження №К/9901/24919/20 (ЄДРСРУ № 94264468).

І на останок, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26 червня 2018 у справі №808/2360/17 та Верховним Судом України у постановах від 12 квітня 2016 року у справі №826/17617/13, від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14.

І навіть після цього, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі №2а-0870/12052/11, від 08 листопада 2018 року у справі №826/15028/17 (24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/1911/19, адміністративне провадження № К/9901/26430/20 (ЄДРСРУ № 93792485).

Матеріал по темі: «(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі»

 

Теги: протокол допиту, фіктивний директор, ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво, акт перевірки, податкова перевірка, допит свідка, кримінальне провадження , Верховний суд, Адвокат Морозов

Податкова перевірка на підставі наказу виданого в рамках ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний захист прав платника податків при проведенні податкової перевірки на підставі наказу виданого в рамках ухвали слідчого судді

24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/3053/19, адміністративне провадження № К/9901/34059/19 (ЄДРСРУ № 93829255) досліджував питання, щодо захисту прав платника податків при проведенні податкової перевірки на підставі наказу виданого в рамках ухвали слідчого судді.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України податкові органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 78.4 статті 78 ПК України керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи  платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці  адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (пункт 81.1   статті   81 ПК України).

Крім того, пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та у порядку, що визначені цим Кодексом.

Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону {Підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 виключено на підставі Закону № 466-IX від 16.01.2020}

Ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду  від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15, предметом перегляду якої був наказ на проведення перевірки, прийнятий на підставі положень підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, звернуто увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.

Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства, що підтверджується зокрема, правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, що  викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.

Основною метою проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства відповідно до пункту 75.1 статті   75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді є отримання інформації, що може мати суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням зазначеного Суд, зважаючи на висновки, зроблені у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що оскаржуваний наказ  виданий відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки саме з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.

(!!!) Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

Зважаючи на правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15, суд дійшов висновку, що позовну вимогу про визнання протиправним та скасування наказу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.

ВАЖЛИВО:  Отже, наказ на податкову перевірку виданий на в рамках ухвали слідчого судді «з метою збирання доказів у кримінальному провадження» не підлягає жодному оскарженню.

Разом з цим слід враховувати, що положення КПК України не відносять до компетенції слідчого судді вирішення питання щодо надання дозволу на проведення перевірки, а стаття 132 КПК України не передбачає такого заходу кримінального провадження, не регламентує порядок розгляду таких клопотань, обсяг доказування при розгляді такого клопотання, критерії, за якими слідчий суддя повинен визначати достатність підстав для надання дозволу на проведення перевірки (Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 6 березня 2018 року в рамках справи № 243/6674/17-к, провадження № 51-499км17, ЄДРСРУ № 72670536).

Крім того, сплив строку дії ухвали постановленої в порядку кримінально-процесуального законодавства для забезпечення кримінального провадження в частині збирання доказів, свідчить про припинення дії такої для осіб, яких вона стосувалась і вчинення будь-яких дій на реалізацію такої, поза межами строку у ній зазначеному, не має правових підстав. Отже, позапланова податкова перевірка у кримінальному провадженні поза строком дії ухвали, якою її призначено -  є незаконною ( 28 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №812/1212/17, адміністративне провадження №К/9901/46913/18 (ЄДРСРУ № 76221882).

Разом з цим  Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16сво18) зазначила, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланових перевірок, що не передбачено положеннями норм КПК, повинен керуватися приписами ч. 6 ст. 9 цього Кодексу щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК, до яких, зокрема, віднесено і забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК).

Таким чином, згідно із цим висновком апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок (17 грудня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 757/19486/17к,  провадження № 51-1633км18 (ЄДРСРУ № 93794990).

ВИСНОВОК:

1.   Наказ на податкову перевірку платника податків, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді, не може бути предметом самостійного оскарження в жодному суді;

2. З урахуванням вказаного, а саме неможливістю оскарження наказу на податкову перевірку, правильною є тактика – оскарження ухвали слідчого судді (навіть якщо її оскарження не передбачено вимогами КПК).

Матеріал по темі: «Наслідки скасування рішення суду, яке було підставою для податкової перевірки»

 

 

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Проведення податкової перевірки у разі вилучення «первічки» правоохоронцями

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

У разі вилучення правоохоронними органами первинних документів термін проведення податкової перевірки переноситься до моменту їх отримання, а новий наказ на її проведення не видається

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/2646/19, адміністративне провадження № К/9901/32570/19, К/9901/5320/20 (ЄДРСРУ № 93170605) досліджував питання щодо порядку дій контролюючого органу у разі проведення податкової перевірки у платника податків у якого правоохоронцями вилучено первинно – бухгалтерську документацію.

Статтею 78 ПК України регламентовано порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Згідно з пунктом 78.4 статті 74 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу (пункт 78.6 статті 78 ПК України).

Відповідно до пунктів 85.2 та 85.9 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

10 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/9406/14, адміністративне провадження №К/9901/9022/18 (ЄДРСРУ № 84166384) чітко вказав, якщо терміни такої перевірки переносяться, то контролюючий орган не може приймати рішення до моменту отримання вилучених первинно – бухгалтерських документів.

Практичне застосування зазначеної норми було закріплено в пункті 1.4.7.1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДФС України від 31 липня 2014 року №22 (в редакції наказу ДФС від 23 червня 2018 року №398), в якому зазначено наступне:

У разі вилучення оригіналів документів правоохоронними або іншими органами підрозділ, який здійснює (очолює) перевірку, забезпечує підготовку та направлення у той же день письмового запиту до відповідного органу про надання органу ДФС копій зазначених документів або забезпечення доступу до перевірки таких документів.

У запиті зазначаються: перелік вилучених документів, дані протоколу (іншого документа), на підставі якого були вилучені документи, посилання на пункт 85.9 статті 85 Кодексу щодо обов`язку відповідного органу забезпечити протягом 3 робочих днів з дня отримання запиту надання органу ДФС копій документів або доступу його посадовим (службовим) особам до перевірки таких документів.

Новий наказ про проведення перевірки не видається та нові направлення на проведення перевірки не виписуються. У разі якщо терміни, визначені пунктом 44.5 статті 44 Кодексу, достроково скорочуються - видається наказ про поновлення перевірки не пізніше наступного робочого дня, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам) під розписку або надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу.

Після отримання копій всіх вилучених правоохоронними та іншими органами документів або забезпечення доступу до них терміни проведення перевірки поновлюються не пізніше наступного робочого дня, про що видається наказ про поновлення перевірки, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам).

На переконання колегії суддів Верховного суду, оскаржуваний наказ про поновлення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства не можна розцінювати як наказ про призначення нової перевірки й надавати йому правову оцінку на предмет відповідності такого акта вимогам ПК України щодо порядку призначення й проведення перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, у разі вилучення правоохоронними органами первинних документів у платника податків, термін проведення податкової перевірки переноситься до моменту їх отримання (отримання засвідчених копій), а новий наказ на  проведення податкової перевірки не видається.

Разом з цим, контролюючий орган не може приймати рішення до моменту отримання вилучених первинно – бухгалтерських документів.

Аналогічна правова позиція викладена 25 вересня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №826/16045/18, адміністративне провадження №К/9901/19079/19 (ЄДРСРУ № 84494323).

 

Матеріал по темі: «На кого покладається обов’язок надання первинних бухгалтерських документів у разі їх вилучення?»

 

Теги: податкова перевірка, вилучення бухгалтерських документів, вилучення правоохоронцями, первинних бухгалтерських документів, наказ на податкову перевірку, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Оплата представницьких послуг іноземних партнерів – додаткове благо?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)?

07 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1071/17, касаційне провадження №К/9901/41748/18 (ЄДРСРУ № 90300061) досліджував питання: «Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)»?

Суть справи: Суд першої інстанції виходив з того, що послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори (угоди). Позивач був зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ, оскільки вважається податковим агентом зазначених осіб.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що витрати позивача   на оплату вартості проживання запрошених осіб-представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто витрати здійснені в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю.

Так, фізичні особи по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано виключно на договірних засадах. Такі особи є представниками підприємств покупців та постачальників позивача та відвідували підприємство виконуючи свої трудові обов`язки шляхом представлення інтересів своїх підприємств-роботодавців.

Зазначені особи не здійснювали   іншої   діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу,   в тому числі визначеного нормами   Податкового кодексу України.

Слід відмітити, що оплата представницьких послуг здійснена платником у безготівковій формі, а також те, що оплата здійснювалась позивачем шляхом сплати коштів на рахунки суб`єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені відповідачем в акті перевірки.

З`ясувавши вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно віднесено оплачені позивачем послуги готелів, вартості квитків, харчування до таких, що надані фізичним особам-нерезидентам як додаткове благо.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті  14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Матеріал по темі: «Витрати на службові відрядження працівників»

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47   пункту 14.1   статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами     розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до підпункту 164.2.17   пункту   164.2   статті   164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених     статтею 165 цього Кодексу) зокрема у вигляді:

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

За приписами підпункту 170.10.1 пункту 170.10   статті 170 Податкового кодексу України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (підпункт 170.10.3  пункту 170.10  статті 170 Податкового кодексу України).

У відповідності до абзацу "а" пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до   підпункту "а" пункту 176.2 статті   176 Податкового кодексу України     особи, які відповідно до цього Кодексу   мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

ВИСНОВОК: За таких обставин, контролюючим органом безпідставно віднесено послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків до додаткових благ фізичних осіб-нерезидентів, оскільки, такі витрати пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага.

P.s. Витрати на паливо, яке видавалось працівниками для власних транспортних засобів, які використовувались для виконання їх службових обов`язків, є витратами, які пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, а тому відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/583/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 826/5591/15.

Матеріал по темі: «Грошові кошти, які отримані працівником від роботодавця на відрядження або під звіт»

Теги: оподатковуваний дохід, податковий агент, гроші на відрядження, кошти під звіт, податкова перевірка, витрати підприємства, судова практика, Адвокат Морозов