Звернення з позовом про визнання недійсними договорів про
відступлення права вимоги: Ефективний та НЕефективний спосіб захисту
29 листопада
2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
у справі № 910/745/20 (ЄДРСРУ №
107585926) та у справах від 10 листопада 2022 року у справі № 915/1306/18 (ЄДРСРУ № 107461095) та № 910/11282/20 (ЄДРСРУ № 107475990)
досліджував питання щодо ефективного способу захисту при оскарженні
відступлення права вимоги.
Так, у
постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 щодо наявності у позивача права як
заінтересованої особи на оскарження правочину, то у зазначеній постанові
Великої Палати Верховного Суду викладено такі висновки:
«142. Велика
Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є
способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій
визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої
Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може
захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання
відсутності права.
143.
Так, у
постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17
(пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема,
статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу,
як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна
або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На
підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне
досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення
прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у
цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
144.
Велика Палата
Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та
інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16
ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права
як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному
значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є
способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова
позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021
у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від
26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункти
54-56).
145.
У пункті 57
постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від
юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту
1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності
як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого
кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:
- кредитор у таких правовідносинах без звернення до
суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він
вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї
особи-боржника в позасудовому порядку;
- особа не вважає себе боржником у відповідних
правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду,
зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки
такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор
надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає
боржником).
146.
Застосування
боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової
невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така
невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не
вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої
Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
147.
Отже, за
наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з
вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб
захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак
вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як
Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови),
позивач є юридично захищеним.
148.
Обрання
позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною
підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у
постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у
справі №925/642/19 (пункт 52), від
22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76),
від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц
(пункт 155)».
Крім того, у
цій постанові Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок,
викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного
цивільного суду від 19.02.2020 у справі №
639/4836/17, від 28.07.2021 у справі №
761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання
правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною .
У пунктах 152,
153 цієї постанови зазначено: «Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав
недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за
зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі
складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з
фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за
відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава
для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими
договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання
сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося
за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення
заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про
відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення
права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг
саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його
виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не
позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі
наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі
кредитного договору.
З огляду на
мотиви, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не знаходить
підстав для відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду у складі
колегії суддів Касаційного цивільного суду».
ВИСНОВОК: Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у
постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20,
звернення з позовом про визнання недійсними договорів про відступлення
права вимоги є неналежним та неефективним способом захисту прав, що є
самостійною підставою для відмови в позові.
Отже, інтерес
позивача (не вважає себе боржником) у правовій визначеності може захищатися,
зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності
права.
Матеріал по темі:
«Особливості оскарження електронних торгів та договору про
відступлення права вимоги»
Теги: відступлення права вимоги, уступка, переуступка боргу, захист прав
боржника, оскарження уступки, банк, кредитор, фактор, факторингова компанія,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
