Забезпечення позову при визнанні правочину недійсним за яким таке майно відчужено

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено

24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/5683/22, провадження № 14-28цс23 (ЄДРСРУ № 118985224) досліджувала питання щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, у разі пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним, за яким таке майно відчужено.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

(!!!) Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно,  не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

(!) Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є  встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

ВИСНОВОК: Характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, отже все залежить від обставин справи та переконливості їх доведення перед судом.

 

 

Матеріал по темі: «Наявність/відсутність обов’язкудоказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову»

 

Забезпечення позову шляхом арешту майна банку в ліквідаційній процедурі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно банку, що ліквідується, навіть за очевидності нікчемності правочину, не допускається

20 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/880/23 (ЄДРСРУ № 117105830) досліджував питання щодо недопущення забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 

Суть справи: Незважаючи, що по-перше: спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і їх перебування у володінні банку є незаконним, адже такі земельні ділянки із володіння Держави вибути не могли, і по-друге: на інтернет платформі он-лайн оголошень Prozorro-продажі вони виставлені на продаж - вжиття заходів забезпечення позову щодо їх збереження є недопустимим – Верховний суд.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Водночас, пунктом 1 частини сьомої статті 137 ГПК України чітко унормовано, що не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (активи), у тому числі грошові кошти, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, або банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке належить або підлягає передачі чи сплаті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і знаходиться у нього чи інших осіб.

Так, правовідносини з продажу активів банку у процедурі його ліквідації регулюються   Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який встановлює спеціальний порядок та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації.

Пунктом 7 частини другої статті 46 вказаного Закону, яка має назву "Наслідки початку процедури ліквідації банку" визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається.

ВИСНОВОК: Приписами пункту 7 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини сьомої статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чітко передбачено, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не допускається.

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензії»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензії № 2

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення розпорядження щодо анулювання ліцензій у суб’єкта господарювання (протилежна позиція Верховного суду)

06 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 373зп-23/160, адміністративне провадження № К/990/43973/23 (ЄДРСРУ № 116809954) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення розпорядження щодо анулювання ліцензій у суб’єкта господарювання (протилежна позиція Верховного суду).

Нещодавно, а саме 05 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/5638/23, адміністративне провадження № К/990/30780/23  (ЄДРСРУ № 116774744) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензій та дійшов наступного висновку: «…забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, без належного обґрунтування визначених процесуальним законом підстав та виходячи лише з необхідності захисту економічних інтересів ліцензіатів, у тому числі загрози настання матеріальної шкоди, збитків, втрати ділової репутації тощо, фактично нівелює встановлені законом повноваження органів ліцензування і перешкоджає реалізації державної політики у сфері ліцензування як засобу державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямованого на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров`я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища». 

Між тим, у досліджуємій  справі суд прийняв протилежне рішення та визнав обґрунтованими заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження ДПС в частині анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. 

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України    суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. 

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. 

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. 

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України). 

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України). 

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. 

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. 

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. 

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. 

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. 

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. 

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного розпорядження відповідач анулював попередньо видані позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. 

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. 

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв`язку (стаття 15 вказаного Закону). 

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що суб`єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, без відповідної ліцензії. 

Верховний суд повторно зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. 

За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з моменту її отримання суб`єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зв`язків, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду. Таким чином, наведені заявником обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 

Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. 

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. 

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. 

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14 грудня 2021 року (справа №240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа №440/6755/21), від 13 липня 2022 року (справа №240/26736/21) дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у даній справі. 

Щодо посилання податкового органу на те, що законодавчо не передбачено відновлення ліцензії (спеціального дозволу) - документа державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання на провадження одного із зазначених у Законі №481 видів діяльності протягом визначеного строку, шляхом зупинення розпорядження податкового органу, то відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість забезпечення права заявника на відновлення ліцензії на час дії ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії. 

Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. 

ВИСНОВОК: Із викладеного вище вбачається, що забезпечення позову шляхом зупинення розпорядження щодо анулювання ліцензій у суб’єкта господарювання допускається, але при належному правовому обґрунтуванні з урахуванням актуальної судової практики Верховного суду.

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензій»

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Наявність/відсутність обов’язку доказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність або відсутність у сторони судового процесу обов’язку доказування перед судом у питанні необхідності та доцільності вжиття заходів забезпечення позову

29 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  917/1610/23 (ЄДРСРУ № 116605900) досліджував питання щодо наявності/відсутності обов’язку доказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

(!!!) Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

ВАЖЛИВО: Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 14.12.2022 у справі №904/1513/22, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23 та в низці інших постанов.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Разом з тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, де також вирішувався спір щодо наявності/відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти), викладено правовий висновок такого змісту:

«У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Також у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 відзначено, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

(!!!) Отже, з наведених правових висновків вбачається, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову. Тобто, вказані обставини презюмуються як доведені. Натомість обов`язок щодо спростування необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову покладається на відповідача, що не узгоджується з нормами статей 136, 137 ГПК України.

Таким чином, у вказаних вище постановах Верховний Суд фактично дійшов до протилежних висновків…

 

… колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані підстави для відступу/уточнення правових висновків, викладених у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 06.10.2022 у справі №905/446/22 з огляду на таке.

Так, правозастосування статей 136, 137 ГПК України, які наведені у цих постановах створюють прецедент, за якого фактично право заявника на застосування заходів забезпечення позову, зокрема  шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, є абсолютним, тобто таким, що ніяким чином не обмежується (ані обґрунтованістю заяви, ані обставинами справи, ані наявністю/відсутністю доказів щодо таких фактичних обставин тощо).

Разом з тим, Суд виходить з того, що, доведення протилежного, тобто обставин недоцільності/неспівмірності заходів забезпечення позову відповідачем при розгляді даної заяви фактично є неможливим, адже заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 140 ГПК України). Тобто зазвичай інша сторона (відповідач/зацікавлена особа) дізнається про існування такої заяви вже після її розгляду судом. А тому право сторони на надання доказів, обґрунтувань та заперечень щодо заяви про забезпечення позову може бути реалізоване лише шляхом оскарження судового рішення у порядку передбаченому ГПК України.

Колегії суддів вважає, що таке правозастосування статей 136, 137 ГПК України призводить до нерівного правового становища  позивача (заявника) і відповідача (зацікавленої особи); створює передумови для зловживання процесуальним правом позивача/заявника (ураховуючи, що така заява може бути подана і до подання позову).

Відтак, ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ці висновки, викладені у постановах потребують уточнень, зокрема у питаннях:

чи повинний позивач/заявник доводити суду обґрунтовану необхідність щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

чи повинний позивач/заявник на обґрунтування необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову подати до суду докази наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування вищевказаного заходу забезпечення позову; якщо так, то які саме;

чи покладений у такому випадку на позивача/заявника обов`язок з доказування наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову, під час подання заяви; якщо ні, то на кого покладений такий обов`язок та коли він відповідно виникає у іншої сторони;

чи має суд здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу;

чи вважається достатнім обгрунтуванням наявності підстав для застосування такого виду заходу забезпечення позову лише наявність у відповідача/зацікавленої особи рахунків та майна…

… передати вказане питання на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Чи є постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову виконавчим документом?»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

Чи є постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову виконавчим документом?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, виконавчим документом?

07 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/33742/19, провадження № 61-3730св23 (ЄДРСРУ № 115859366) досліджував питання: «…чи є постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, виконавчим документом»?

Відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша, друга статті 149 ЦПК України).

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (частини сьома, восьма, одинадцята статті 153 ЦПК України).

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів (частини перша, друга статті 157 ЦПК України).

Судовими рішеннями є: 1) ухвали, 2) рішення, 3) постанови, 4) судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частини перша, друга та четверта статті 258 ЦПК України).

У частині першій статті 381 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Обміркувавши викладене з урахуванням принципу розумності касаційний суд зауважує, що:

законодавець розмежовує такі поняття як судові рішення, що підлягають примусовому виконанню (і тому, відповідно, мають визнаватися підставою виконання), та виконавчі документи (що видаються для забезпечення можливості примусової реалізації підстави виконання);

підставами виконання є визначені в законі акти юрисдикційних органів. Наприклад, підставою виконання є рішення суду першої інстанції у цивільній справі, а відповідним виконавчим документом - виконавчий лист, що видається судом на підставі такого рішення. Серед підстав виконання є рішення не тільки суду, а й інших органів. Перелік виконавчих документів, передбачений статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої одні з них за формою і змістом відрізняються від підстав виконання (наприклад, рішення суду першої інстанції як підстава виконання, а виконавчий лист, виданий на його виконання - як виконавчий документ; рішення комісії по трудових спорах як підстава виконання, а посвідчення комісій по трудових спорах, видані на підставі цих рішень - як виконавчий документ тощо), а інші одночасно виступають підставою виконання і виконавчим документом (зокрема, судовий наказ, виконавчий напис нотаріуса);

відповідно до вимог процесуального закону оформлювати своє судове рішення щодо результатів перегляду питання про забезпечення позову апеляційний суд може тільки у вигляді постанови, ухвала з цього приводу апеляційним судом ухвалена бути не може. Хоча по своїй суті, постанова апеляційного суду складається, власне із частини, що присвячена скасуванню ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, та частини про постановлення нового судового рішення (ухвали) про забезпечення позову. При цьому таку процесуальну дію як забезпечення позову необхідно забезпечувати можливостями примусового виконання, незалежно від того чи втілена вона в ухвалі суду першої інстанції, чи за результатами апеляційного перегляду в постанові апеляційного суду. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати;

ВИСНОВОК: Постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, ухвалена за наслідком перегляду відповідної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. У цьому випадку постанова апеляційного суду одночасно виступає і підставою виконання і виконавчим документом.

 

 

Матеріал по темі: «Стандарт доказування при забезпечені позову за майновими вимогами»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов