Адвокат Морозов (судовий захист)
Наявність або відсутність у сторони судового процесу
обов’язку доказування перед судом у питанні необхідності та доцільності вжиття
заходів забезпечення позову
29 січня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 917/1610/23 (ЄДРСРУ № 116605900)
досліджував питання щодо наявності/відсутності обов’язку доказування підстав
для вжиття заходів забезпечення позову.
Інститут вжиття
заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного
юридичного захисту.
Забезпечення
позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи
охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є
уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом
інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та
уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за
змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у
постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від
14.06.2018 у справі №
916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від
11.09.2018 у справі №
922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від
25.01.2019 у справі №
925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні
підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК
України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи
має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення
позову. Забезпечення позову
допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду
справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи
унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення
порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він
звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до
статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на
майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті
відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту
вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування
такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові
кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи
користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може
застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про
визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна,
грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
(!!!) Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання
рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав
або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних
обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову
(постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021
у справі №914/1939/20,
від 16.02.2021 у справі №910/16866/20,
від 15.04.2021 у справі №910/16370/20,
від 24.06.2022 у справі №904/3783/21,
від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Верховний Суд
неодноразово наголошував, що при
вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку
обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних
заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог
заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів
сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між
конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема,
чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в
разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання
рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання
порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом
інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо
обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність
фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу
забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем
дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення
вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його
реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем,
укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного
зобов`язання тощо). Саме лише посилання
в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового
рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою
для задоволення відповідної заяви.
ВАЖЛИВО: Отже, умовою застосування заходів до забезпечення
позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання
рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних
прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності
фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до
забезпечення позову.
За змістом
статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову
полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про
забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення
законних вимог позивача.
Звертаючись до
суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини
звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з
якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов`язок доказування наявності таких
обставин покладається на заявника.
Аналогічні за
змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від
21.01.2019 у справі №
902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від
13.01.2020 у справі №922/2163/17,
від 14.12.2022 у справі №904/1513/22,
від 11.01.2024 у справі №916/3599/23
та в низці інших постанов.
Заходи
забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки
безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних
інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні
правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.02.2020 у справі №381/4019/18,
у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
При цьому кожна
сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які
вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,
встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Разом з тим, у
постанові об`єднаної палати
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у
справі №905/448/22,
де також вирішувався спір щодо наявності/відсутності підстав для застосування
заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно та грошові
кошти), викладено правовий висновок такого змісту:
«У випадку
подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який
момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і
відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в
майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на
користь позивача. За таких умов вимога
надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права
відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про
застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту
доказування, що порушує баланс інтересів сторін».
Також у
постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22 відзначено, що у разі звернення із
позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів
забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину,
що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській
діяльності.
(!!!) Отже, з наведених правових висновків вбачається, що у питанні застосування заходів забезпечення
позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що
знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності
обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову
шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон
пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову. Тобто, вказані
обставини презюмуються як доведені. Натомість обов`язок щодо спростування
необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову покладається на
відповідача, що не узгоджується з нормами статей 136, 137 ГПК України.
Таким чином, у
вказаних вище постановах Верховний Суд фактично дійшов до протилежних
висновків…
… колегія
суддів вважає, що наявні обґрунтовані підстави для відступу/уточнення правових
висновків, викладених у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 06.10.2022
у справі №905/446/22 з
огляду на таке.
Так,
правозастосування статей 136, 137 ГПК України, які наведені у цих постановах створюють прецедент, за якого фактично
право заявника на застосування заходів забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на майно та/або
грошові кошти, є абсолютним, тобто таким, що ніяким чином не обмежується
(ані обґрунтованістю заяви, ані обставинами справи, ані наявністю/відсутністю
доказів щодо таких фактичних обставин тощо).
Разом з тим,
Суд виходить з того, що, доведення протилежного, тобто обставин
недоцільності/неспівмірності заходів забезпечення позову відповідачем при
розгляді даної заяви фактично є неможливим, адже заява про забезпечення позову
розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення
учасників справи (частина перша статті 140 ГПК України). Тобто зазвичай інша
сторона (відповідач/зацікавлена особа) дізнається про існування такої заяви вже
після її розгляду судом. А тому право сторони на надання доказів, обґрунтувань
та заперечень щодо заяви про забезпечення позову може бути реалізоване лише
шляхом оскарження судового рішення у порядку передбаченому ГПК України.
Колегії суддів
вважає, що таке правозастосування
статей 136, 137 ГПК України призводить до нерівного правового становища позивача (заявника) і відповідача
(зацікавленої особи); створює передумови для зловживання процесуальним правом
позивача/заявника (ураховуючи, що така заява може бути подана і до подання
позову).
Відтак,
ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ці висновки, викладені у постановах потребують уточнень,
зокрема у питаннях:
чи повинний
позивач/заявник доводити суду обґрунтовану необхідність щодо вжиття заходів забезпечення
позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать
або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших
осіб;
чи повинний
позивач/заявник на обґрунтування необхідності у застосуванні заходів забезпечення
позову подати до суду докази наявності фактичних обставин, з якими закон
пов`язує застосування вищевказаного заходу забезпечення позову; якщо так, то
які саме;
чи покладений у
такому випадку на позивача/заявника обов`язок з доказування наявності фактичних
обставин, з якими закон пов`язує застосування заходів забезпечення позову, під
час подання заяви; якщо ні, то на кого покладений такий обов`язок та коли він відповідно
виникає у іншої сторони;
чи має суд
здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і
адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення
збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом
позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне
виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення
виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких
заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та
охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового
процесу;
чи вважається
достатнім обгрунтуванням наявності підстав для застосування такого виду заходу
забезпечення позову лише наявність у відповідача/зацікавленої особи рахунків та
майна…
… передати
вказане питання на розгляд об`єднаної палати Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду.
Матеріал по темі: «Чи є постанова суду апеляційної інстанції
про забезпечення позову виконавчим документом?»
Теги: ухвала про забезпечення
позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение
иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна
реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав, судовий захист,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар