Податкові спори: індивідуальна відповідальність платника податків

Адвокат Морозов (судебная защита)

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, а отже добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів – Вищий адміністративний суд України.

Зокрема у своєму нещодавньому рішенні від 07 вересня 2016 року по справі №  К/800/31623/15 суд вкотре констатував про неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є «джерелом права».

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В більшості випадків, в якості доказу не підтвердження реальності  господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених платником податку зі своїми контрагентами договорів через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності. При  цьому  податковий  орган  посилається на  акти податкових перевірок  контрагентів  позивача. 

Разом з тим, вища судова ланка вважає, що  зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

ВАЖЛИВО: національне законодавство, а саме ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як приклад шаблонності дій податкового органу може навести рішення ВАСУ від 29 серпня 2016 р. у справах № К/800/18701/16 та № К/800/18708/16, якими контролюючому органу відмовлено навіть у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що «доводи касаційної скарги не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Висновки судів, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, ґрунтуються на правильному тлумаченні та застосуванні правових норм».

Обґрунтуванням наведеному з боку суд є те, що вказане вище відповідає усталеній практиці Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, зокрема, викладеній у постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10, від 27.10.2015 року по справі № 21-1539а15 та узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), а тому податковому органу слід відмовляти у відкриті касаційного провадження.  

Зокрема вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходила із такого.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

ВАЖЛИВО: визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Разом з тим, слід зазначити, що сам по собі договір (без інших підтверджуючих господарську операцію документів) не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

ВИСНОВОК: Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.

Рішення ВАСУ від 20 липня 2016 р. у справі №  К/800/3837/16 передбачає наступне: «При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб’єкт господарювання зобов’язаний заперечувати проти доводів суб’єкта владних повноважень.

ВАЖЛИВО: слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа № К/9991/44826/12), від 21.09.2015 р. (справа № К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа № К/800/13763/14).

Теги: податкові спори, налоговые споры, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов,  юридическая консультация, судебная защита

Оскарження дій контролюючого органу при проведенні зустрічної звірки.

Адвокат Морозов (судебная защита)

Обґрунтування підстав щодо оскарження дій контролюючого органу при проведення зустрічної звірки контрагента. Судова практика Вищого адміністративного та Верховного судів України. 

Позиція захисту: Вищий адміністративний суду України розглядаючи справу № 820/337/14 постановою від 07.07.2016 року в черговий раз підтвердив, що проведення зустрічної звірки податковим органом може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані контролюючим органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства…в інших випадках позовні вимоги, спрямовані на оскарження дій посадових осіб контролюючого органу щодо здійснення заходів з метою проведення зустрічних звірок, які оформлені актом про неможливість проведення зустрічної звірки задоволенню не підлягають.

Так, суд вказав, що відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідний порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Поряд з цим, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 № 236 було затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок.

Пунктом 4.4 названих Методичних рекомендацій визначено, що в разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Форма акту про неможливість проведення зустрічної звірки затверджена Додатком № 3 до згаданих Методичних рекомендацій. Відповідна форма, серед іншого, передбачає внесення до акту про неможливість окремих відомостей, що стосуються суб'єкта проведення звірки.

При цьому, слід зауважити, що п. 15 Додатку №3 Методичних рекомендацій передбачає зазначення встановлених даних про проведений аналіз наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження, з приміткою, що у разі наявності зазначається й інша інформація (в т. ч. отримана від підрозділів податкової міліції), що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці. Одночасно надаються належним чином завірені копії таких документів, що не підтверджують дані платника податків, наведені у запиті.

Зі змісту викладеного випливає, що дії з оформлення результатів зустрічної звірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків, а вчинення податковими органами дій по проведенню зустрічних звірок прямо передбачено у повноваженнях органів державної податкової служби.

Тобто, дії по проведенню зустрічних звірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Проведення зустрічних звірок є лише процедурним заходом зі збору податковим органом інформації щодо дотримання платником податкового законодавства у рамках податкового контролю.

Проведення зустрічної звірки може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані контролюючим органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства. 

Відповідна обставина, у свою чергу, згідно з пп. 78.1.1 пп. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є підставою для призначення податкової перевірки.

При розгляді даного спору, судам слід було виходити з того, що дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами, з відображенням в ньому відповідної інформації, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, та враховуючи, що податковий орган має законодавчо визначене право на проведення таких звірок з відповідним їх оформленням, то дії контролюючого органу щодо проведення зустрічної звірки, яка оформлена відповідним актом, не можуть вважатись протиправними.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги, спрямовані на оскарження дій посадових осіб контролюючого органу щодо здійснення заходів з метою проведення зустрічних звірок, які оформлені актом про неможливість проведення зустрічної звірки задоволенню не підлягають.

Крім того, у п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (пп. 62.1.2 п. 62.2 ст. 62 Податкового кодексу України), а також перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. (пп. 62.1.3 п. 62.2 ст. 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами пп. 72.1.1 п. 72.1 ст. 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У п. 74.1 ст. 74 Податкового кодексу України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Таким чином, способом здійснення податкового контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів, а висновки, викладені у акті, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків, а, отже така довідка не порушує прав останнього.

Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 21-511а14.

Висновком зазначеного є те, що Акт контролюючого (податкового) органу про неможливість проведення зустрічної звірки платника податку щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за відповідний період є лише службовою інформацією фіскального органу та не породжує юридичних наслідків для платника податку, але (!!!) до моменту прийняття відповідних податкових повідомлень - рішень за результатами такої звірки.

Теги: податкові спори, налоговые споры, встречная проверка, зустрічна звірка, платник податку,  контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов,  юридическая консультация, судебная защита

Виконання податкових зобов’язань при арештованих рахунках підприємства.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Як уникнути податкової відповідальності (штрафів, пені, тощо) у зв’язку з неможливістю виконувати податкові  зобов’язання,  із-за арештів органами виконавчої служби розрахункових рахунків підприємства? Передача майна  платника податків, який має податковий борг у податкову заставу.

  

Пункт 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі – «Закон  № 606-XIV») встановлює, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт на майно боржника може бути накладений як під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення інших виконавчих дій шляхом:

-    винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або в інших фінансових установах;

-   винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

-     винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

-          проведення опису майна боржника та накладення на нього арешту.

Статтею 32 Закону  № 606-XIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Також  ст. 25 Закону  № 606-XIV передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч. 2 ст. 52 Закону  № 606-XIV).

Постанова про арешт коштів боржника передається державною виконавчою службою відповідному обслуговуючому банку, в якому відкриті рахунки боржника або які виявленні державним виконавцем, під час здійснення заходів примусового виконання рішення.

Згідно п. 10.1. лави 10 Постанови Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (далі – «Постанова НБУ») обмеження прав  клієнта  щодо  розпоряджання  грошовими коштами, що   знаходяться   на   його  рахунку/ах,  відповідно  до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім   випадків  обмеження  права  розпоряджання  рахунком/ами  за рішенням суду або в інших випадках,  установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій,  які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів,  одержаних  злочинним  шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Виконання банком арешту коштів,  що зберігаються  на  рахунку клієнта,   здійснюється  за  постановою  державного  виконавця  чи рішенням суду  (у  тому  числі   ухвалою,   постановою,   наказом, виконавчим  листом  суду)  про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

Банк  приймає  до  виконання  постанову  державного виконавця та/або  рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем,   слідчим,   представником   суду,   органу  державної податкової  служби  або  які  надійшли  рекомендованим  або цінним листом,  відправником  якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган  державної  податкової  служби. 

Якщо на кошти накладено арешт і на  рахунку  арештована сума  коштів  менша,  ніж  та,  що зазначена в документі про арешт коштів, то банк не приймає до виконання платіжні доручення клієнта і  повертає  їх  згідно  з пунктом 2.15 глави 2  цієї  Інструкції. ( Пункт  10.7  Постанови НБУ).

Окремо необхідно зазначити, що відповідно до п. 10.9. Постанови НБУ кошти,  що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати   до   надходження   платіжної   вимоги/інкасового доручення   (розпорядження)  за  тим  виконавчим  документом,  для виконання  якого  накладався  арешт, або до отримання передбачених законодавством  документів  про  зняття  арешту  з коштів.

Разом з тим, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом.

Згідно п. 36.1, 36.2 та 36.3 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, якщо у боржника відсутня можливість погашення грошового зобов’язання у зв’язку із арештом розрахункових рахунків підприємства - боржника, то єдиним правовим механізмом захисту своїх інтересів, щодо уникнення необґрунтованої податкової відповідальності, є звернення до суду за захистом своїх порушених та/або оспорюваних прав.

Але перед цим, необхідно надати відповідні письмові пояснення контролюючому органу, які підтверджують підстави неможливості виконання податкових зобов’язань у зв’язку з заблокованими та/або арештованими розрахунковими рахунками підприємства  … та додати копії підтверджуючих документів (наприклад, постанов ВДВС: «Про відкриття виконавчого провадження», «Про арешт коштів боржника», Зведену інформацію по виконавчому провадженню, тощо).

Судова практика з цього приводу не однозначна, але ось приклад рішення Вищого адміністративного суду України від 31.05.07 р. по справі № 16/17 де судова інстанція вирішила питання на користь платника податків: «Причиною затримки сплати сум податкового зобов'язання, зазначених у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартість було те, що товариство не мало можливості перерахувати на спеціальні рахунки відповідні кошти, так як банківський рахунок був арештований, згідно постанови державної виконавчої служби Мукачівського районного управління юстиції про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.04.03 року у процесі примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області №14/224 від 01.04.2003 року.

Таким чином, позивач суми податкового зобов'язання, зазначені у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартість самостійно сплатити, з незалежних від нього причин, можливості не мав».

Окремо необхідно наголосити, що згідно пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право податкового органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 87.2 ст. 87 Податкового кодексу встановлено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

У відповідності до п. 88.1 ст.88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Пунктом 89.3 ст. 89 Податкового кодексу визначено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, встановлено ст. 95 Податкового кодексу України.

Так, п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 95.2 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Висновком зазначеного є те, що законодавець забезпечив можливість звернення контролюючого органу до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, а отже не потрібно зволікати з оскарження податкових повідомлень – рішень контролюючих органів та звертатися до суду за захистом порушених та/або оспорюваних прав.

Теги: податкові спори, налоговые споры, налоговый залог, арест счетов, оплата налогов, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень в суд,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита

Познай контрагента или как избежать налоговых проверок!

Адвокат Морозов (судебная защита)

Зачастую основаниями для налоговых проверок, обысков и иных «процессуальных» действий является незаконная (фиктивная)  деятельность Вашего контрагента.

Фискальные органы очень любят в актах проверки употреблять следующие словосочетания: возбуждённое уголовное производство по контрагенту, отсутствие материально – технической базы или отсутствие наемных работников, недействительность сделки, заключение сделки не уполномоченным лицом, отсутствие предприятия по юридическому адресу, проведение «бестоварных операций», "налоговые ямы", фиктивные контрагенты по цепи и.т.д.

Во избежание указанного выше перед заключением сделок необходимо изучить деятельность вашего контрагента, проверить его по налоговым  и иным базам, изучить его материально - имущественное состояние, узнать количество наемных и штатных работников, юридический адрес, бюджетные обязательства, «предпринимательскую историю» и не лишним будет также изучить реестр судебных решений в которых принимает или принимал участие ваш контрагент.

«Осведомлен – значит вооружен!». 

Зная особенность функционирования предприятия – контрагента Вы будете точно уверены с кем имеете дело и откуда и по каким вопросам можно ожидать неприятностей.

Таким образом, можно заранее подготовиться к возможным проверкам, «подтянуть хвосты» и дать должный юридический отпор контролирующим органам.

Теперь позвольте немного статистики с сайта Генеральной прокуратуры Украины:

- Преступления в сфере хозяйственной деятельности -  ст. 212 Уголовно кодекса Украины «Уклонение от уплаты налогов, сборов (обязательных) платежей - 1665 уголовных производств за 2015 г.

А вот цитата с официального сайта Верховного совета Украины – «Комитет по вопросам налоговой и таможенной политике»  от 04.04.2016 г.:

«… По официальной статистике в 2015 году зарегистрировано 2415 уголовных производств по ст. 212 Уголовного кодекса, из них 85% уголовных производств закрыто за отсутствием события и / или состава уголовного преступления, что свидетельствует о возможных признаки злоупотребления налоговой милицией в этой сфере и безосновательное давление на налогоплательщиков. Из указанного количества зарегистрированных уголовных производств в суд с обвинительным актом было направлено лишь 180. Судом в 2015 году был осужден человек в 52 уголовных процессах по ст. 212 УК Украины, оправдано человек в 25 процессах. При этом, 30 обвинительных приговоров вынесены по ч. 1 ст. 212 УК Украины.»

Исходя и из изложенного выше, мы видим, что в процессе возбужденных уголовных производств из которых, опять же повторюсь 85% закрываться, происходят проверки контрагентов и последние исключительно в судебном порядке должны доказывать свою правоту теряя на это драгоценное время и средства.

Во избежание этого рекомендую, перед заключением сделки получить ЮРИДИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ РИСКОВ которые возможны при сотрудничестве с тем или иным контрагентом.

Однако стоит учесть, что для полноценной проверки контрагента лучше обратиться к профессионалу – ЮРИСТУ ИЛИ АДВОКАТУ, который имеет достаточный опыт взаимодействия с контролирующими органами, обладает позитивной юридической практикой, знает где и что искать, на что обратить внимание и что учесть при заключении, того или иного рода сделок, а также что совсем не маловажно, знает, как в рамках действующего законодательство «подчистить хвосты» да так, чтоб и «комар носа не подточил».

P.s. Народная мудрость гласит: «Лучшее решение проблемы, упреждение (недопущение) ее возникновения».

Теги: налоговые проверки, налоговые споры, контрагент, уголовное производство, отсутствие материально – технической базы, отсутствие наемных работников, недействительность сделки, заключение сделки не уполномоченным лицом, отсутствие предприятия по юридическому адресу, проведение бестоварных операций, налоговые ямы, фиктивные контрагенты по цепи, Адвокат Морозов, суд, защита, иски.

Судовий спір з податковою: безнадійна заборгованість в силу припинення контрагента.

Адвокат Морозов Є.О. (Київ)

Позиція захисту: Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В свою чергу ч. 1 ст. 516 ЦК України вказує, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана позиція знайшла своє підтвердження і судовій практиці, зокрема Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 08 квітня 2015 року у справі№К/9991/39128/12, К/9991/55280/12 зазначив наступне: «По епiзоду, пов’язаному з невключенням Товариством до валового доходу безнадiйної заборгованостi у загальнiй сумi 719045 грн., яка утворилася по взаємовiдносинам з приватним пiдприємцем ОСОБА_2, приватним пiдприємцем ОСОБА_3, приватним пiдприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю «Алюм-Пласт-строй» в силу припинення цих суб’єктiв господарювання, суди цiлком об’єктивно виходили з того, що за фактом лiквiдацiї контрагента-постачальника припиняються будь-якi цивiльнi зобов’язання iнших осiб перед ним, у тому числi i зобов’язання позивача щодо оплати вартостi поставлених товарiв (робiт, послуг), тому з дати лiквiдацiї кредитора такi товари (роботи, послуги) є безоплатно наданими для позивача, а отже вiн зобов’язаний був збiльшити на їх вартiсть суму валових доходiв у тому податковому перiодi, в якому така лiквiдацiя вiдбулася.

У той же час у матерiалах справи мiститься договiр уступки вимоги вiд 21.10.2009, за яким приватний пiдприємець ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 право грошової вимоги до позивача у сумi 447657 грн., а також договiр уступки права вимоги вiд 09.08.2008, яким засвiдчено передачу ОСОБА_4 права вимоги боргу Товариства у сумi 14242,84 грн. ОСОБА_5. Вiдхиляючи цi договори як докази, суди зазначили про їх вiдсутнiсть на час проведення перевiрки, що з урахуванням положень пункту 44.6 статтi 44 Податкового кодексу України (далi — ПК) виключає їх доказову силу у судовому процесi.

Втiм норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевiрки.

Не дає пiдстави для такого висновку i пункт 44.6 статтi 44 ПК, вiдповiдно до якого у разi якщо до закiнчення перевiрки або у термiни, визначенi в абзацi другому пункту 44.7 цiєї статтi платник податкiв не надає посадовим особам контролюючого органу, якi проводять перевiрку, документи (незалежно вiд причин такого ненадання, крiм випадкiв виїмки документiв або iншого вилучення правоохоронними органами), що пiдтверджують показники, вiдображенi таким платником податкiв у податковiй звiтностi, вважається, що такi документи були вiдсутнi у такого платника податкiв на час складення такої звiтностi.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показникiв податкової звiтностi, якi не пiдтвердженi необхiдними документами пiд час перевiрки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесi обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказiв, що надавались ним пiд час проведення податкової перевiрки.

Право надавати заперечення щодо висновкiв податкового органу та долучати до матерiалiв справи докази на пiдтвердження таких заперечень надається платнику як на усiх стадiях податкового контролю, так i на стадiях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказiв.

Обов’язок суду оцiнити вiдповiднi докази за правилами статтi 86 Кодексу адмiнiстративного судочинства України (далi — КАС) є однiєю з гарантiй установлення об’єктивної iстини у справi та прийняття правильного рiшення у вiдповiдностi з вимогами статтi 159 КАС.

Також, з урахуванням того, що в силу частини другої статтi 71 КАС в адмiнiстративних справах про протиправнiсть рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомiрностi свого рiшення, дiї чи бездiяльностi покладається на вiдповiдача, якщо вiн заперечує проти адмiнiстративного позову, податковий орган не повинен обмежуватися встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та у випадку сумнiвiв у правомiрностi донарахування грошових зобов’язань повинен встановити, дослiдити та оцiнити усю сукупнiсть обставин, що мають значення для оцiнки поведiнки платника у сферi оподаткування.

З урахуванням викладеного Вищий адмiнiстративний суд України вважає незаконним донарахування позивачевi грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумi 115475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкцiями».

****************************************************************