Позиція
захисту: Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК
України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок
передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
В свою чергу ч. 1 ст. 516 ЦК України вказує,
що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше
не встановлено договором або законом.
Дана позиція знайшла своє підтвердження і судовій
практиці, зокрема Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 08
квітня 2015 року у справі№К/9991/39128/12, К/9991/55280/12 зазначив наступне: «По епiзоду, пов’язаному з невключенням Товариством до валового доходу
безнадiйної заборгованостi у загальнiй сумi 719045 грн., яка утворилася по
взаємовiдносинам з приватним пiдприємцем ОСОБА_2, приватним пiдприємцем
ОСОБА_3, приватним пiдприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою
вiдповiдальнiстю «Алюм-Пласт-строй» в силу припинення цих суб’єктiв
господарювання, суди цiлком об’єктивно виходили з того, що за фактом лiквiдацiї
контрагента-постачальника припиняються будь-якi цивiльнi зобов’язання iнших
осiб перед ним, у тому числi i зобов’язання позивача щодо оплати вартостi
поставлених товарiв (робiт, послуг), тому з дати лiквiдацiї кредитора такi
товари (роботи, послуги) є безоплатно наданими для позивача, а отже вiн
зобов’язаний був збiльшити на їх вартiсть суму валових доходiв у тому
податковому перiодi, в якому така лiквiдацiя вiдбулася.
У той же
час у матерiалах справи мiститься договiр уступки вимоги вiд 21.10.2009, за
яким приватний пiдприємець ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 право грошової вимоги до
позивача у сумi 447657 грн., а також договiр уступки права вимоги вiд
09.08.2008, яким засвiдчено передачу ОСОБА_4 права вимоги боргу Товариства у
сумi 14242,84 грн. ОСОБА_5. Вiдхиляючи цi договори як докази, суди зазначили
про їх вiдсутнiсть на час проведення перевiрки, що з урахуванням положень
пункту 44.6 статтi 44 Податкового кодексу України (далi — ПК) виключає їх
доказову силу у судовому процесi.
Втiм
норми податкового законодавства не обмежують період подання платником
необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевiрки.
Не дає
пiдстави для такого висновку i пункт 44.6 статтi 44 ПК, вiдповiдно до якого у
разi якщо до закiнчення перевiрки або у термiни, визначенi в абзацi другому
пункту 44.7 цiєї статтi платник податкiв не надає посадовим особам
контролюючого органу, якi проводять перевiрку, документи (незалежно вiд причин
такого ненадання, крiм випадкiв виїмки документiв або iншого вилучення
правоохоронними органами), що пiдтверджують показники, вiдображенi таким
платником податкiв у податковiй звiтностi, вважається, що такi документи були
вiдсутнi у такого платника податкiв на час складення такої звiтностi.
Адже
наведена норма Кодексу лише визначає статус показникiв податкової звiтностi,
якi не пiдтвердженi необхiдними документами пiд час перевiрки, однак не обмежує
право платника довести у судовому процесi обставини, на яких ґрунтуються його
вимоги, поданням виключно тих доказiв, що надавались ним пiд час проведення
податкової перевiрки.
Право
надавати заперечення щодо висновкiв податкового органу та долучати до
матерiалiв справи докази на пiдтвердження таких заперечень надається платнику
як на усiх стадiях податкового контролю, так i на стадiях судового процесу, на
яких допускається подання учасником процесу нових доказiв.
Обов’язок
суду оцiнити вiдповiднi докази за правилами статтi 86 Кодексу адмiнiстративного
судочинства України (далi — КАС) є однiєю з гарантiй установлення об’єктивної
iстини у справi та прийняття правильного рiшення у вiдповiдностi з вимогами
статтi 159 КАС.
Також, з
урахуванням того, що в силу частини другої статтi 71 КАС в адмiнiстративних
справах про протиправнiсть рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єкта владних
повноважень обов’язок щодо доказування правомiрностi свого рiшення, дiї чи
бездiяльностi покладається на вiдповiдача, якщо вiн заперечує проти
адмiнiстративного позову, податковий орган не повинен обмежуватися
встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та у
випадку сумнiвiв у правомiрностi донарахування грошових зобов’язань повинен
встановити, дослiдити та оцiнити усю сукупнiсть обставин, що мають значення для
оцiнки поведiнки платника у сферi оподаткування.
З
урахуванням викладеного Вищий адмiнiстративний суд України вважає незаконним
донарахування позивачевi грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумi
115475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкцiями».
****************************************************************
Немає коментарів:
Дописати коментар