Адвокат Морозов (судебная защита)
ВСУ:
скасування рішення загальних зборів товариства про надання повноважень
директору на укладання угоди не може бути підставою для визнання оскаржуваного
договору недійсним.
13.03.2017
р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної
інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та
господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу №
6-147цс17 виходили
з наступного.
Юридична
особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і
дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України).
При
цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа
набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють
відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК
України).
ВАЖЛИВО: Правочини
юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті
237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа,
яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від
її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної
особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Крім
того, управління товариством також здійснюють його органи – загальні збори його
учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК
України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК
України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58,
59, 62, 63) виконавчий орган товариства
вирішує всі питання, пов’язані з управлінням поточною діяльністю товариства,
крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого
його органу. Здійснюючи
управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників
товариства, які є носіями корпоративних прав.
Реалізація
учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом
прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення,
відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання
стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління
товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в
межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким
довірено повноваження з управління ним (пункт
3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №
1-рп/2010 у справі за конституційним
зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний
фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті
99 Цивільного кодексу України).
(!!!)
З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень
виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із
третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства
корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження
повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного
контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих
сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.
Отже,
на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними
особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів,
частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка
відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,
зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не
перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами
обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної
сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за
всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
При
цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу
юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів
виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо
представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними
юридичній особі.
Таким
чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і
розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї
вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов’язок відшкодувати завдані
товариству збитки.
ВАЖЛИВО: Однак
закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу
повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій
відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому
сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних,
недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною
підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені
юридичної особи з третіми особами.
Частина
третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо
визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням
повноважень (статті 203, 241 ЦК України).
Суд
вказує, що для третьої особи,
яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо
представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень
виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б
відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Разом
з тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває
юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя
особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла
недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у
виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була,
проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
(!!!)
Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи
несе юридична особа.
Відповідно
до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених
законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо
недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Особа,
яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній
волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його
вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203,
частина перша статті 215 ЦК України).
За
таких обставин, з урахуванням норм статті 98 ЦК України та приписів статей 92,
203, 215, 241 цього Кодексу, рішення загальних зборів учасників
товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на
регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, вони мають
обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Таким чином, якщо
суд визнає недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є
недійсним з моменту його прийняття.
Проте
для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства
(директором) з третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого
обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного
значення сам по собі той факт, що згодом визнане недійсним у судовому порядку
рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення)
виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення
договору.
ВАЖЛИВО: Такий
договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо
буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором,
діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма
обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в
повноваженнях виконавчого органу товариства.
Закон
не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність
чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з
огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України)
висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи
відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа
реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі
наслідки насправді.
Таким
чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення
оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема необхідно
встановити, чи виконала третя особа свої обов’язки за договором, у який спосіб
у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором
майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору
формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою
протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.
Більше
того, 09 та 16.11.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу №
6-2063цс16 та № 6-1443цс16 зробив
правовий аналіз щодо вчинення правочину представником юридичної особи, вказав
на аспекти недійсності такої угоди, а також підкреслив ознаки для «схвалення в
майбутньому» такого виду правочинів.
Також
згідно з частиною першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність,
за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність
або передоручення.
При цьому, закон зобов’язує особу,
яка видала довіреність і згодом скасувала її, негайно повідомити про це
представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими
була видана довіреність (частина
друга статті 249 ЦК України).
Частиною
третьою статті 249 ЦК України передбачено, що права та обов’язки щодо третіх
осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до
того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності,
зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо
третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. (Правова позиція у справі №6-2363цс16 від
30.11.2016 р.)
Між
тим необхідно пам’ятати про Постанову Верховного суду України від
25.05.2016 року по справі № 6-2612цс15 (№
в ЄДРСРУ 58636060) правовий висновок якої зводиться до того, що коли правочин
укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на
таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого
довірителя, то така особа не могла перевищити повноваження, оскільки вони
де-факто відсутні.
В
той же час, Верховний суд України розглядаючи справу №
3-84гс16 (№
в ЄДРСРУ 57169342) постановою від 06 квітня 2016 року чітко констатував, що
навіть якщо директор є уповноваженою особою, але не дотримується додаткових
вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин вважається
вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.
ВИСНОВОК: З
огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників
товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про
недійсність договору.
Такий
договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо
буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором,
діяла недобросовісно і нерозумно.
Теги: перевищення
повноважень, обмеження повноважень директора, визнання недійсними рішення
загальних зборів, уповноважена особа, протокол зборів, значний правочин, угода,
правочин, недійсність договору, скасування довіреності, судова практика,
Адвокат Морозов
