Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції

17 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 932/9029/23, провадження № 61-16072 св 23  (ЄДРСРУ № 116388652) досліджував питання щодо ієрархії протилежних правових висновків суду касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє посилання на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 931/643/19 (провадження № 61-19556св19, так як судова практика з указаного процесуального питання сформована Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (постанова від 01 листопада 2021 року у справі № 333/6667/20, провадження № 61-10400сво21), відповідно до якої ухвала суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див.: постанови Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21).

Тобто правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.

Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 910/12968/17 (провадження № 12-120гс19) та в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (пункт 9.27).

ВИСНОВОК: За результатами розгляду вказаної справи вбачається наступна ієрархія та градація висновків Верховного суду (за спаданням):

• Остання позиція Великої палати Верховного суду;
• Позиція Великої палати Верховного суду;
• Позиція об’єднаної палати Верховного суду;
• Позиція судової палати Верховного суду;
• Позиція колегії судів Верховного суду.

 

 

Матеріал по темі: «Ієрархія та градація висновків Верховного суду»

 

 

Теги: висновки верховного суду, ієрархія висновків верховного суду, судова палата, обєднана палата, велика палата верховного суду, судові рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Набуття статусу вкладника банку у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом та/або заміни кредитора у зобов`язанні та пов`язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування

09 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 803/1729/15, провадження № К/9901/13513/18 (ЄДРСРУ № 86828161), № 826/3257/16, провадження № К/9901/18999/18 (ЄДРСРУ № 86828153), № 813/4448/15, провадження № К/9901/13719/18 (ЄДРСРУ № 86828164) набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом.

Верховний суд вказав, що системний аналіз правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.

Необхідно вказати, що 27 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/5914/18, адміністративне провадження №К/9901/17272/19 (ЄДРСРУ № 86717522) чітко вказав, що вкладник та кредитор - це різні за своїм правовим статусом особи.

Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань (п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI).

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Так, у статті 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора в зобов`язанні, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

За своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою. Проте, укладення такого договору не замінює основного правочину, з якого виникли відносини сторін, у цьому випадку - договору банківського вкладу. Відтак, на підставі договору про відступлення права вимоги позивач не набуває статусу вкладника в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пов`язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не був учасником зобов`язання, в межах якого відбулось відступлення права вимоги.

А, маючи документально підтверджені грошові вимоги до банку (боржника) щодо його грошових зобов`язань позивач стає кредитором цього банку. Водночас кредиторські вимоги, які ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які мають інше призначення і спрямування (відшкодування вкладникам коштів за їхніми вкладами).

При цьому, статусу вкладника фізична особа набуває лише у випадку укладення договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку, а також, якщо такі договори укладено на її користь.

ВИСНОВОК: Набуття статусу вкладника у зв`язку з відступленням права вимоги за вкладом, заміни кредитора у зобов`язанні, що випливає із договору вкладу (рахунку, депозиту), чи придбання частини вкладу за договором купівлі-продажу, нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено.

Між  тим позивач, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги, набуває статусу кредитора та не позбавлений права заявити свої вимоги до банку саме як кредитор відповідно до положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком викладеним Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 819/3047/15, від 8 серпня 2019 року у справі № 826/19560/15 та від 18 вересня 2019 року у справі № 819/3041/15 від 9 жовтня 2019 року у справі № 817/9/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 813/5385/15.

Матеріал по темі: «Висновки Великої палати Верховного Суду стосовно спорів з ФГВФО»

Теги: ФГВФО, фонд гарантування, відступлення права вимоги за вкладом, заміна кредитора у зобов`язанні, велика палата верховного суду, судова практика, Адвокат Морозов