Правомірність одночасного стягнення орендної плати та неустойки після
припинення орендних відносин
07 липня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/5303/19 (ЄДРСРУ № 98140099) досліджував
питання щодо правомірності одночасного стягнення з наймача орендної плати та
неустойки після припинення орендних відносин.
Правовідносини оренди (найму)
врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ
"Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне
право" Цивільного кодексу України та статей 283 - 291 Господарський кодекс
України.
Згідно із частиною першою статті 759
Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або
зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283
Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона
(орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у
користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди
застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням
особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині першій статті 284
Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди,
визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з
урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За частиною першою статті 773
Цивільного кодексу України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю
відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного
кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається
на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить
частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої
строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності
заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом
одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим
на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
(!!!) Закінчення строку, на який було
укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта
статті 291 Господарського кодексу України).
Виняток з наведеного правила
передбачено частиною першою статті 764 Цивільного кодексу України, відповідно
до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення
строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного
місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений
договором.
Правові наслідки припинення договору
оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним
кодексом України.
Частиною першою статті 785 Цивільного
кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач
зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була
одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в
договорі.
За змістом наведених норм із
закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за
наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном,
договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його
умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору
оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки
(настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під
час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в
цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною
(сторонами).
Частиною першою статті 762 Цивільного
кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється
плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини першої статті 286
Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який
орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської
діяльності.
Зі змісту наведених норм вбачається, що
договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися
орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю)
орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є
підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у
стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у
стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди
є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного
законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей
предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі
неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що
визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами
законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері
орендних відносин.
Правова природа плати за користування
річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням
річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною
ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей
759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського
кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за
договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути
наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди
невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі
свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм
(оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері
регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та
охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного
кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо
негайного повернення речі наймодавцеві.
Таким чином, користування майном після
припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов
- неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати
за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення
строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за
договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та
Господарського кодексу України.
ВАЖЛИВО: Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та
неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України
("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої
статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі
припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже
орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному:
сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і
негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої
статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не
застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови
щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до
моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку
відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного
кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо
застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці
призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору
оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується
потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також
неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не
узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як
справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3
Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов`язок
орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном
зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії),
оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю
майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому
користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої
передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є
самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин,
яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не
виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту
прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли
користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив
зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу
або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Таким чином, яким би способом в
договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі
невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення
речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого
договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж
визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з
установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового)
зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена у
постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного
Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19
та підтримана 22 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду в рамках справи №
904/4512/20 (ЄДРСРУ № 97999972), 08 червня 2021 року у справі № 906/564/20 (ЄДРСРУ № 97735131), №917/631/19 (ЄДРСРУ № 97806447) та ін.
Право наймодавця вимагати оплати
неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та
обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення
наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути,
зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність)
наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та
оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним
господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у
справі №913/155/17 та об`єднаною палатою
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від
13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.
Крім того, як вказав Касаційний
господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19, визначальним для застосування
частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах
є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не
користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття "неповернення
речі" не є тотожним поняттю "не користування" у правовому сенсі
статті 785 Цивільного кодексу України.
Для застосування наслідків,
передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна
наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання,
відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто суду необхідно
встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було
предметом оренди, але не виконав цього обов`язку зі своєї вини.
Окрім цього, відсутність договірного
зобов`язання орендаря після припинення дії Договору зі сплати орендної плати
виключає можливість стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних,
оскільки частина друга статті 625 Цивільного кодексу України встановлює
обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3%
річних виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання перед
кредитором, так само як і виключає можливість стягнення пені та штрафу з
відповідача за відсутності порушення основного зобов`язання під час дії
договору.
ВИСНОВОК: Приймаючи до уваги викладене, вимога про стягнення з орендаря основного
боргу (орендної плати після припинення дії Договору ) не підлягає задоволенню,
а здійснення розрахунків позовних вимог: сума заборгованості з орендної плати
після припинення дії Договору + нарахована на цю плату сума пені, не
відповідають вищенаведеним висновкам.
P.s. Неправильно обраний спосіб захисту
зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від
інших встановлених судом обставин (подібні висновки викладені у постановах
Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №
338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від
30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц
(провадження № 14-338цс18), а також у постанові КГС ВС від 02.06.2020 № 910/6110/19).
Матеріал по темі: «Карантин, як спосіб
зменшити орендні платежі»
Теги: оренда, аренда, припинення
оренди, орендна плата, арендная плата, стягнення заборгованості, пеня,
неустойка, орендодавець, оренда, неповернення майна, орендоване майно, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар