Виконання судового
рішення в примусовому порядку щодо стягнення заборгованості за кредитним
договором не припиняє іпотечних відносин.
27.09.2017 р. в рамках справи №6-2096цс16 Верховний суд України досліджував питання щодо припинення
іпотеки з підстав виконання боржником на користь кредитора судового рішення про
стягнення заборгованості за кредитним договором.
Суть справи: рішенням
суду від 2012 року з боржника-іпотекодавця на користь банку було стягнуто всю
заборгованість за кредитним договором. Однак суму боргу за рішенням суду
боржник сплатив в повному обсязі під час виконавчого провадження у
2015 р. у зв’язку із чим виконавче провадження було закрито на підставі заяви
банку, а належне позивачу майно звільнене з-під арешту.
Разом з тим банк відмовляється надати нотаріусу повідомлення про
виконання кредитного зобов’язання та припинення іпотеки для зняття заборони
відчуження майна.
Банк посилається на постанови Верховного Суду України № 6-10206цс15 від 23.09.2015
року та № 6-157цс16 від 25.05.2016 року, які є обов'язковими щодо застосування
норм права всіма судами загальної юрисдикції України і які постановлені у
справах про стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів, в
яких міститься висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення
вимог кредитора не припиняє відносин сторін кредитного договору, не звільняє
боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового
зобов’язання.
Крім того, згідно положень Постанови №5 від 30.03.2012 року
Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні
спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вбачається, що наявність
судового рішення за відсутності його реального виконання боржником не звільняє
боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не
позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і
штрафних санкцій, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту, які
були нараховані після дати на яку утворилась заборгованість, що стягнута
судовим рішенням.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції
одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 625, 1048 ЦК України
у поєднанні зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» та статтями 598, 599 ЦК
України.
Верховний суд України вказав, що згідно зі статтею 1 Закону
України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання
нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником
забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок
предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,
встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку»
іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до
припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного
договору.
Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України
«Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання
або закінчення строку дії іпотечного договору.
У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов’язання
припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором
або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
(стаття 599 ЦК України). У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України)
суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання
його обов’язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися
належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння
відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або
інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти
(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин
за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї
глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного
договору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України
позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій
самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що
встановлені договором.
ВАЖЛИВО: Позика вважається повернутою в
момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його
банківський рахунок або реального повернення коштів.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими
грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не
встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування
чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом
цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець
має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не
встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів
встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо
позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити
грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, його
борг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше
не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики
або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування
позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший
розмір не встановлено договором або законом.
Окремо необхідно вказати, що зі спливом позовної давності, навіть
за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної
давності, зобов’язання не припиняється.
Аналогічне твердження міститься у постанові Верховного суду
України від 15.05.2017 р. по справі №
6-786цс17.
Більше того, якщо кредитор не скористався своїм правом на
проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок
предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче
провадження», це не є підставою для припинення іпотеки (22.02.2017 р.
судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у
справі № 6-133цс17).
За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, 3% річних та
проценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливою
мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової
відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають
способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні
матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від
боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати
кредитору (постанови ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі №6-157цс16, від 30
березня 2016 р. у справі №
6-2168цс15). Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є
штрафними санкціями.
ВАЖЛИВО: Індекс інфляції, 3% річних від
простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою,
визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моменту
фактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору.
Окрім цього, в постанові ВСУ від 21 вересня 2016 року у справі № 6-2631цс15 суд дійшов
правового висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог
кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та
нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником,
не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій,
передбачених умовами договору та цього кодексу.
Отже, усі нарахування за користування коштами та інші виплати,
передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в
межах строку позовної давності.
Системний аналіз зазначених норм ЦК України дає підстави для
висновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості
за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином, не припиняє
правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов’язання в цілому і
не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів
та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним
грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
ВИСНОВОК: З урахуванням наведених положень
чинного законодавства банк має право на нарахування процентів та інших
платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК
України, за період невиконання рішення суду, а тому не можна
вважати, що зобов’язання виконано в повному обсязі, адже припинилось у зв’язку
з виконанням і, як наслідок, припинились зобов’язання, які виникають з договору
іпотеки як похідного зобов’язання.
Поряд з цим постановами Верховного суду України від 23.03.2016 р.
у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий
висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотеки
передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать :
- припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного
договору; - реалізації предмета іпотеки; - набуття іпотекодержателем права
власності на предмет іпотеки; - визнання іпотечного договору недійсним; -
знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не
відновив її.»
Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено з визначених
законом підстав, то усі права і обов’язки, набуті сторонами за цим правочином,
повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повного виконання.
Теги: кредит, іпотека, виконання судового
рішення, виконавче провадження, проценти, 3% річних, тіло кредита, банк,
боржник, стягувач, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар