Адвокат Морозов (судовий захист)
Кредитно – фінансові спори: стягнення штрафів (фіксованої
частини та процентної складової), збільшення розміру процентної ставки за
користування кредитом в односторонньому порядку та порядок застосування строків
позовної давності.
11.10.2017 р. судові палати у цивільних та господарських
справах Верховного Суду України в контексті справи №
6-1374цс17 дослідили наступні питання у
кредитно-фінансових спорах: 1) Щодо форми, строків та механізмів заявлення
стороною зави про застосування строків позовної давності; 2) Щодо збільшення
розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку;
3) Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та
процентної складової).
Щодо форми, строків та механізмів заявлення стороною зави про
застосування строків позовної давності.
Перед усім необхідно вказати, що 29 червня 2016 року у справі №
6-1188цс16 (№ в ЄДРСРУ 58736523) Верховний
суд України висловився стосовно стягнення заборгованості, в тому числі пені та
штрафів у кредитно – фінансових спорах, яке можливе лише в межах строків
позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність –
це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист
свого цивільного права або інтересу.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих
цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати
потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати
несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати
справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які
вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення
від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та
інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року
за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до Правової позиції Верховного суду України у справі №
6-116цс13 (№ в ЄДРСРУ 35667396) початок
перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої
сторони права на позов.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України
позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою
до винесення ним рішення.
Установлено, що відповідач до винесення рішення у справі судом
першої інстанції заяви до суду про застосування строків позовної давності не
подавав.
Більше того, 22.03.2017 р. розглядаючи справу №6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок
викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня 2015 року, 17
лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність
застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість
застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Стосовно пропущення банком загального строку позовної давності
для звернення до суду з позовом відповідач зазначив в апеляційній скарзі. При
цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що трирічний строк
позовної давності банком не пропущено.
Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час
розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної
скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку
і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів
апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.
ВАЖЛИВО: Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду
в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної
інстанції. Той факт,
що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках,
передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої
інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування
позовної давності.
Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд
апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків
позовної давності.
Отже, апеляційний суд не має право застосовувати частину третю
статті 267 ЦК України, а саме розглядати по суті подану до суду апеляційної
інстанції заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Аналогічні висновки щодо застосування статті 267 ЦК України
викладені в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року №
6-780цс15 (стаття 267 ЦК України є
нормою матеріального права і застосовується лише судом першої інстанції).
Матеріал по темі: «Верховний суд України: позовна давність у
кредитно–фінансових спорах»
Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування
кредитом в односторонньому порядку.
Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил
надання банківських послуг (ПАТ «ПриватБанк») банк має право в односторонньому
порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку
кредитний ліміт у валюті картки з наступною зміною його розміру у відповідності
до кредитної історії.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови
(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є
обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в
редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил
надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою
або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
ВАЖЛИВО: Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна
ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений
договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в
односторонньому порядку. Умова
договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в
односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі
застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у
кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний
зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених
кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити
позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну
процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої
застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок
розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами
індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти
точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу
протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати
встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної
ставки без згоди позичальника.
Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв’язку,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року
№ 1155 (далі – Правила), рекомендоване
поштове відправлення – це поштове відправлення (лист,
поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається
для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з
видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється
(вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам
рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення
реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про
надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а
також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень
(поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі
його відсутності – повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними
документа, що посвідчує особу.
ВАЖЛИВО: У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають
визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення
позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо
прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим
про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в
односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу
такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його
вручення адресатові під розписку.
Саме такі висновки містяться в наданих заявником для порівняння
постановах Верховного Суду України від 4 липня 2012 року у справі № 6-58ц12, від 12 вересня 2012 року та 30 листопада 2016 р. у справі № 6-82цс16.
Між тим, відповідно до правової позиції ВСУ від 26 вересня 2012
р. у справі № 6-89цс12 якщо
умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його
укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір
процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з
додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення
позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним
договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку
про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності
Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу
та кредитного договору в односторонньому порядку».
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої
частини та процентної складової).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на
правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають
у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у
приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу
цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення
неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею)
є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі
порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у
відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина
друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках
від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення
виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути
двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме
правопорушення.
Умовами спірного договору передбачено застосування пені як виду
цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за
кожний день прострочення.
У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1
Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду
цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання
грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування
кредитом, комісії за обслуговування.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом
цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне
застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових
зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень,
закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної
цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у
постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.
Між тим, виходячи з аналізу практики застосування цієї норми
Верховним Судом України у
складі палати з розгляду цивільних справ протягом 2010-2015
років, можна зробити висновок, що при розгляді спорів, пов’язаних з прострочкою
виконання кредитних договорів фізичними особами, судова палата ВСУ у цивільних
справах однаково застосовує норми саме Цивільного кодексу України в частині можливості одночасного
стягнення пені та штрафу тільки за порушення різних умов договору з
висновком щодо неможливості
стягнення за прострочку виконання грошового зобов’язання і пені, і штрафу.
Причому судовою палатою у цивільних справах визначено, що штраф і
пеня є відповідальністю саме одного виду (рішення Верховного суду
України від 15.12.2010р. провадження №6-9583св10, ЄДРСРУ
12965052, 12964863, постанова ВСУ від 06.11.2013 року №
6-116цс13, постанова ВСУ від 21.10.2015р. №6-2003цс15).
Натомість практика застосування цих норм Верховним Судом України у складі палати з розгляду
господарських справ з 2012 року не змінювалась в частині
висновку про можливість
одночасного стягнення пені та штрафу за порушення саме господарського
зобов’язання. Зокрема, в постанові Верховного Суду України від
09.04.2012р. по справі № 3-88гс11, яка
прийнята всім складом суду, в тому числі і судовою палатою з розгляду
господарських справ, визначено наступне: «Одночасне стягнення з
учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за
договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки
згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки,
а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій,
тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах
одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У
справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову
відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки пені та
штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за
порушення строків оплати поставленої металопродукції». Тлумачення
господарського зобов’язання містять норми статі 173 Господарського кодексу
України, до складу якого входить і грошове зобов’язання за договором.
В постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. по справі №3-24гс12 також визначено про правомірність одночасного стягнення і
штрафу, і пені за прострочку оплати наданих послуг, але тільки у випадку
порушення господарського зобов’язання. Можливість одночасного стягнення пені та
штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено ч.2
ст.231 Господарського кодексу України.
Теги: кредит, депозит, штраф, пеня, одночасне стягнення пені та
штрафу, банк, кредитний договір, відповідальність, позовна давність,
застосування строків позовної давності, збільшення процентної ставки, судова
практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар