Адвокат Морозов (судовий захист)
ВСУ: припинення
провадження у справі та ефективний спосіб захисту порушеного права.
04.10.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України в контексті справи № 3-568гс17 дослідила
декілька важливих питань щодо припинення провадження у справі та ефективного
способу захисту порушеного права.
Суд вказав, що за змістом положень ст.ст. 1, 4, 12, 13 ГПК
місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з
господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним
законом до їх підсудності, а отже розглядають справи в порядку позовного
провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, а
правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи без
прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у
справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Так, відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд
припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських
судах України.
Тобто провадження у справі підлягає припиненню, якщо при її
розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду (ст. 12 ГПК).
Оскільки внаслідок припинення провадження у господарській справі
з підстави непідвідомчості господарському суду повторне звернення до
господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих
же підстав не допускається, суд має визначити, до юрисдикції якого суду
віднесено розгляд таких справ.
У порушення наведених норм права у справі, що розглядається, суд
касаційної інстанції свого обов’язку не виконав та не зазначив, до юрисдикції
якого суду віднесено розгляд цього спору, чим порушив право позивача на
ефективний засіб правового захисту, передбачений ст. 13 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
ВИСНОВОК 1: в разі прийняття судом рішення про припинення провадження
у справі останній має визначити, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд
таких справ та роз’яснити сторонам процесуальні наслідки цього рішення.
Що стосується питання належності/неналежності обраного позивачем
способу захисту свого права/інтересу слід виходити з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими
законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань.
Статтею 16 ЦК, положення якої кореспондуються з положеннями ст.
20 ГК, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом
свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаними нормами матеріального права визначено способи
захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне
право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права
залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення.
Таким чином, суд зобов’язаний з'ясувати
характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову),
наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його
поновлення/захисту в обраний спосіб.
Отже, саме по собі формулювання позовної вимоги, без з’ясування
судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі
або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.
При цьому Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України виходить саме із положень ст. 13 Конвенції, відповідно до якої
кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право
на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке
порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою
способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.
13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти
Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана
норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення
прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином
вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті
зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному
рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті
скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист,
хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким
чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд
указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть
забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі
обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу
підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції
України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на
ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу
юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального
права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного
інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом,
зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що
відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам,
спричиненим цим порушенням.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду
України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та
від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
ВИСНОВОК 2: Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та
обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і
це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту
порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного
права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість
отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, порушення права чи інтересу підлягають судовому захисту і
у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є
ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного
права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
теги: захист інтересів, порушення прав, звернення до суду,
ефективний спосіб захисту, припинення провадження, судовий захист, юрист,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар