Договір оренди землі: момент набрання чинності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд України в черговий раз дослідив питання щодо визначення моменту набрання договором оренди землі чинності: з моменти його підписання або державної реєстрації.

27.04.2017 р. Верховним судом України розглядалася справа № 6-422цс17 у якій вирішувалось питання щодо неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Так суд вказав, що у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 міститься правовий висновок про те, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, а отже починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

(!!!) Між тим необхідно вказати, що предмет дослідження зовсім не новий… так у постанові Верховного суду України від 13.06.2016 року по справі № 6-643цс16, ЄДРСРУ № 58434343 передбачено, що цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації, а виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ВАЖЛИВО: Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Більше того, відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

ВИСНОВОК: Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Теги: договір оренди землі, момент набрання чинності, державна реєстрація договору оренди землі, аренда земли, заклюючение договора, государственная регистрация, судебная практика, Адвокат Морозов

Контрагент з ознаками фіктивності…що робити платнику податків???

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що робити добросовісному платнику податків якщо за ланцюгом контрагентів є «фіктарь» (контрагент з ознаками фіктивності або щодо якого є вирок суду або ухвала про закриття провадження за нереабілітуючими обставинами)???

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, який міститься у його постанові від 19.04.2016 (у справі справа № 21-4985а15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ «Гранд Галерея» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення), статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Також відомо, що 14.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 21-2239а16 в черговий раз прийшов до висновку, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів.

Аналогічний висновок Верховного суду України міститься у постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14 (ЄДРСРУ № 63283712).

Постає питання: що робити добросовісному платнику податків якщо за ланцюгом контрагентів є «фіктарь» (контрагент з ознаками фіктивності або щодо якого є вирок суду або ухвала про закриття провадження за нереабілітуючими обставинами)???

Приведу приклад…

Фабула справи: «…контролюючим органом отримано копії матеріалів по кримінальному провадженню №ХХХ, а саме: протоколи допиту свідків, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, угода про визнання винуватості, вирок суду.

Так, вироком іменем України по справі №ХХХ судом визнано ОСОБА_6 («фіктивного директора») винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона – примітка) та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в обвинувальному акті відображено здійснення господарських відносин з ТОВ  у грудні 2013 року, які не спричинили настання реальних наслідків, а були спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності, що у свою чергу визнано ОСОБА_6 в угоді про визнання винуватості і встановлено обвинувальним актом та затверджено вироком суду (21.05.2015р. Київський апеляційний адміністративний суд, справа №  826/18925/14, ЄДРСРУ №  44429334). 

Питання: яка доля судового провадження в суді касаційної інстанції…вгадайте???

… не вгадали…

Стосовно встановлення та зафіксованості у вироку суду,  здійснення господарських відносин ТОВ з його контрагентом - ТОВ у грудні 2013 року, які не спричинили настання реальних наслідків, а були спрямовані на надання вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності: «Щодо вироку суду, який міститься у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача (!!!) щодо відсутності у ньому відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ, а тому таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням - рішенням.

ВАЖЛИВО: Крім того, встановлення факту фіктивності підприємства - контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій….і за таких обставин касаційна скарга позивача підлягає задоволенню а, рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції» (Вищий адміністративний суд України від 30.09.2015р. справа № № К/800/26005/15, К/800/26375/15, ЄДРСРУ № 52079620).

Питання: яка доля судового провадження в Верховному суді України…вгадайте???

… не вгадали…

…ЄДРСРУ № 66119015#

Підсумовуючи зазначене вбачається, що не потрібно опускати руки, навпаки потрібно шукати та отримувати докази, які спростовують твердження податкового управління (наприклад, але не вичерпно…):

1. Намагатись зупинити провадження до моменту оголошення вироку по кримінальній справі контрагента:  (правова підстава - п. 3.ч. 1 ст. 156 КАСУ);
2. Заявляти клопотання щодо проведення експертизи (підпису посадової особи – «уявного директора» контрагента) та наполягати на його задоволенні: (правова підстава ст. 81 КАСУ);
3. Допитувати осіб контрагента (представників, «уявного директора») в якості свідків (правова підстава: ст.ст. 77, 78 КАСУ);
4. Подавати обґрунтовані заперечення та/або пояснення з посиланням як на національну судову практику, так і практику Європейського суду);
5. Доводити правило «індивідуальної відповідальності», необізнаності про можливу фіктивність контрагента, наявність всіх первинно – бухгалтерських документів, правову природу, наслідки угоди та взаємозв’язок між ними, тощо;
6. «Приймати участь» у кримінальному провадженні щодо фіктивного контрагента з метою закриття кримінального провадження.

Більш детально матеріал по темі:«Недійсність господарських операцій в силу фіктивності контрагента» 

  

Теги: податкові спори, налоговые споры, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов

Затримання та арешт народного депутата України

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надання згоди Верховною радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України.

11.04.2017 р. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-447а17 надала правову оцінку відносно порядку надання згоди Верховною радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України.

П.1 ч.1 ст. 480 КПК України передбачено особливий порядок кримінального провадження зокрема щодо народного депутата України.

Так, у листі Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року № 3.2.-2005 зазначено, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один  суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці  суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій (Науковий висновок від 12.02.2016 р. з висловленням  правової позиції щодо юрисдикції справи № 800/362/15 за позовом Мосійчука І.В. до Верховної Ради України).

Необхідно вказати, що згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана до пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного Кримінально-процесуального кодексу України (п.1.3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 27 жовтня 1999 року N 9-рп/99).

Разом з цим питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України вирішується за спеціальною процедурою, яка передбачає відповідний алгоритм дій. Зокрема: внесення подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України, надання комітету письмових пояснень народного депутата (протягом п’яти днів), підготовка комітетом висновку щодо питання про надання згоди на вчинення зазначених дій стосовно народного депутата України (в строк не більше 20 днів), повне обговорення (стаття 30 Регламенту) тощо. Без вчинення цих дій не можна вважати, що рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт прийнято ВРУ на підставі Конституції та законів України (Постанова Верховного суду України від 10 травня 2016 року справа № 21-6090а15).

Передбачена  Конституцією  та  статтею 27 Закону № 2790-XII депутатська недоторканність має на меті забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій, не є особистим привілеєм і має публічно-правовий характер.

Відповідно до статті 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, і не можуть бути без згоди ВРУ притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.  

Депутатська недоторканність є елементом правового статусу, що має створити належні умови для роботи народних депутатів, аби унеможливити незаконне, необґрунтоване їх переслідування, а також гарантувати їм незалежність.     

Порядок розгляду питань щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України визначено главою 35 Регламенту.

ВАЖЛИВО: За змістом статті 218 Регламенту ВРУ надає згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата.   

Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до ВРУ Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора України). При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.

Згідно з частиною першою статті 220 Регламенту комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг.

ВРУ відповідно до вимог статті 221 Регламенту розглядає внесене подання на пленарному засіданні та приймає рішення відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою.

Отже, сукупність дій і рішень у ВРУ у зв’язку з внесеним Генеральним прокурором України поданням є особливим різновидом юридичної процедури. 

Теги: народний депутат, притягнення до відповідальності, надання згоди Верховною радою України, внесення подання, генеральний прокурор, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правова та законодавчо закріплена можливість оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії.

12.04.2017 р. Верховним судом України у справі № 21-3830а16 досліджено питання щодо право оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії, а також суб’єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд вказав, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Право на захист – це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги та приписи.

Тобто, відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов'язки.

Наведені висновки, також, узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в листі від 26 грудня 2005 року № 3.2.-2005 (Науковий висновок від 12.02.2016 р. з висловленням  правової позиції щодо юрисдикції справи № 800/362/15 за позовом Мосійчука І.В. до Верховної Ради України).

Отже, як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. за  N 781/11/13-10 нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та  юридичних), яких  вони стосуються.  Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами,  безпосередні права,  свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2017 року у справі № 21-3829а16.

Теги: нормативно – правовий акт, оскарження акту індивідуальної дії, оскарження рішення, суб’єкт владних повноважень, публічно – правовий спір, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження ухвали суду про призначення судової експертизи

Адвокат Морозов (судебная защита)

Правова можливість оскарження ухвал про призначення судової експертизи в господарському судочинстві: судова практика ВГСУ та ВСУ.

03 травня 2017 року колегія суддів Вищого господарського суду України розглядаючи справу № 910/11780/16 (ЄДРСРУ № 66353425) керуючись статтею 55 Конституції України, правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003, пп. 3.2 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 у справі № 1-12/2012 дійшла висновку, що відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в апеляційному порядку та касаційному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим господарським судом України 07.02.2017 р. у справі № 916/4692/15, (ЄДРСРУ № 64621064).

Вказана позиція не нова…

… Однак спершу необхідно вказати, що «відсутність у Господарському процесуальному кодексі України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників судового процесу, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги, оформленої згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за ст. 64 Конституції України не може бути обмежене» (ВГСУ від 29 листопада 2016 року  у  справі № 910/14968/14, ЄДРСРУ № 63086929).

Як визначено у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Як роз'яснено у п.п. 2, 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 у справі № 1-12/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Таким чином, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України), що передбачає можливість перевірки в апеляційному та касаційному порядку судових рішень. Це конституційне положення реалізовано у розділах ХІІ, ХІІ1 ГПК України, де врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, у статті 106 ГПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

При цьому приписи ст. 106 ГПК України не містять заборони стосовно апеляційного оскарження ухвал, рішень господарського суду.

ВАЖЛИВО: Водночас стаття 41 ГПК України, якою врегульовано питання призначення і проведення судової експертизи, не містить положень, які б встановлювали заборону на оскарження ухвал про призначення судової експертизи.

Враховуючи викладене та те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність і, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд, вважаю, що відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в апеляційному порядку.

Остання практика Вищого господарського суду України свідчить про можливість оскарження, зокрема, ухвал про призначення судових експертиз. (Аналогічні правові позиції зазначені в постановах Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року у справі № 913/658/16, від 21 березня 2017 року у справі № 910/25520/13, від 21 березня 2017 року у справі № 911/2218/16) – Окрема думка судді Київського апеляційного господарського суду Коротун О.М. від 27.04.2017 р.

Окремо необхідно вказати, що зупинення провадження у справі є наслідком призначення судом експертизи, а отже, ухвала про призначення судової експертизи та ухвала про зупинення провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку одна з одною.

ВАЖЛИВО: Призначення судової експертизи з одночасним зупиненням у зв'язку з цим провадження по справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акти - окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження по справі.

Аналогічна  правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.01.2009 по справі №24/489, щодо одноактної (нерозривної) процесуальної дії.

Таким чином, при апеляційному оскарженні ухвал щодо зупинення провадження у справі з огляду на призначення судової експертизи детальному аналізу судами вищих інстанцій підлягатимуть ухвали про призначення судової експертизи, як підстави для зупинення провадження у справі (Вищий господарський суд України від 17.08.2016 р. в справі № 5011-8/15197-2012, від 03.08.2016 р. у справі № 904/4318/15, від 26.07.2016 р. по справі № 907/24/16).

ВИСНОВОК: судова практика свідчить про те, що відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в апеляційному та навіть в касаційному порядку.

Теги: судова експертиза, ухвала про призначення експертизи, оскарження ухвали про призначення експертизи, зупинення провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Внесення змін в акт документальної перевірки платника податку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість внесення змін, доповнень та уточнень в Акт (довідку) документальної перевірки платника податку після його підписання та реєстрації.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Зокрема, відповідно до пунктів 86.3, 86.4 статті 86.4 Кодексу акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його законним представникам або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 «Загальних положень» наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р.  № 727, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» (надалі – «Порядок») акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ВАЖЛИВО: В акті (довідці) документальної перевірки, інформативних додатках та інших матеріалах не допускаються будь-які виправлення цифрових показників, дат та інших даних (ч.4 п.6, розділу «Основні вимоги до оформлення документальних перевірок» Порядку).

Необхідно вказати, що Верховний Суд України 7 липня 2015 року (справа № 21-334а15) дійшов до висновку про те, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС, не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акту, в тому числі і оцінка дій посадових осіб контролюючого органу щодо його складання , виклад у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору про оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Ще раніше, а саме у постанові Верховного суду України від 10.09.13 р. по справі № 21-237а13 зазначено, що висновки, викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків.

Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09.12.2014 року, 03.11.2015 року та 17.11.2015 року у справах №№ 21-511а14, 21-99а15 та 21-4133а15 відповідно.

Отже, Акт документальної перевірки фіскального органу - є носієм інформації, але дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційних систем змін показників податкової звітності суб'єкта господарювання без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для цього платника, а отже  не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим,  «…ані Податковий кодекс України, ані Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом ДПА № 984 від 22.12.2010 року, не передбачають можливість вносити уточнення до акту перевірки окремим листом.

Крім того, уточненнями до акту перевірки не виправлялися описки чи арифметичні помилки, виявлені при складанні акту перевірки, а фактично встановлено нові порушення, не зафіксовані актом перевірки що суперечить вимогам чинного законодавства» (Ухвала ВАСУ від 22.11.2016 р. у справі № К/800/9095/16, ЄДРСРУ № 62885238).

Теги: акт документальної перевірки, довідка, внесення змін в акт перевірки, виправлення, описки, податкова перевірка, податкове повідомлення-рішення, заперечення на акт перевірки, адміністративне оскарження, судова практика, Адвокат Морозов