Поновлення строків при оскарженні постанов ВДВС: кому можна, а кому ні?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різні підходи Верховного суду на поновлення строків для оскарження постанов ВДВС

23 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2265/20 (ЄДРСРУ № 104896222) досліджував питання щодо особливостей поновлення строків на оскарження постанов ВДВС: суб’єктний критерій.

Так, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).

Отже дотримання строку звернення скаржника зі скаргою є однією з умов реалізації права на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, зокрема врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями статті 18 вказаного Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (виконавця), а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі  № 24/260-23/52-б).

За відсутності в матеріалах справи підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яка повернулася до державної виконавчої служби у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Більше того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г.

Втім, не все так однозначно….

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/539/16 (ЄДРСРУ № 105127784) за подібних обставин вказав наступне.

Разом з тим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г вказала, що позивач у цій справі не порушував питання про поновлення процесуального строку для звернення зі скаргою у виконавчому провадженні за правилами частини другої статті 341 Господарського процесуального кодексу України.

В даній справі, на обґрунтування пропуску десятиденного строку прокурор зазначив, що про закінчення виконавчого провадження стало відомо тільки у ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується довідкою за результатами ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження підписаною начальником ВДВС та прокурором!!!

Суд зазначає, що поновлення пропущеного строку для подання скарги відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду.

Зі змісту статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром.

Між тим, положення Правил та Регламенту (в редакції станом на дату винесення постанови) передбачають, що на виконання приписів частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 8 розділу ІІІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 та пункту 5 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256, а саме щодо відправки відповідальною особою органу державної виконавчої служби постанови про закінчення виконавчого провадження протягом 24 годин з моменту формування журналу реєстрації вихідної кореспонденції мають бути надані відомості про поштові відправлення, оформлені працівником органу поштового зв`язку з проставленням підпису останнього та відбитком календарного штемпеля, які повернуті відправнику.

Тому, наданий ВДВС витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, не спростовує твердження прокурора про неотримання прокурором примірника постанови про закінчення виконавчого провадження, а отже відсутність доказів направлення ВДВС постанови про закінчення виконавчого провадження  свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів.

ВИСНОВОК: Таким чином, незважаючи на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням, однак журнал відправлень ВДВС не містить підпису працівника органу поштового зв`язку та відбитку календарного штемпеля, які повернуті відправнику, то можна припустити «про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів», а отже права на поновлення процесуальних строків на оскарження постанов ВДВС.

Dura lex sed lex….

Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»

 

 

Теги: виконавче провадження, зупинення виконавчих дій, заборона заміни стягувача, видаткові операції з арештованих рахунків, припинення звернення стягнення на ЗП, зупинення строків, Верховна Рада, закон, Адвокат Морозов

Належність вручення процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок направлення копій судового рішення та інших процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/4298/21-а, адміністративне провадження № К/990/281/22 (ЄДРСРУ № 105138995) досліджував питання щодо належності вручення процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси.

Відповідно до підпункту 15.1 пункту 15 частини 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до підпункту 15.3 пункту 15 частини 1 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі.

Згідно з підпунктом 15.15 пункту 15 частини 1 зазначеного розділу КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі. Пунктом 16 цього розділу встановлено, що до дня реєстрації суб`єкта владних повноважень в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримання ним офіційної електронної адреси надсилання судом суб`єкту владних повноважень текстів повісток, копій судових рішень здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою    статті 18 КАС України    суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (далі - Положення), встановлено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Окрім цього, за змістом підпункту 15.15 підпункту 15 пункту 1 розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

При цьому, відповідно до підпункту 15.14 підпункту 15 пункту 1 розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (частина шоста статті 272 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 2 та 6 розділу 2 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСУ) від 07 листопада 2016 року № 227 (далі - Тимчасовий регламент), документи можуть буди надіслані користувачеві судом в електронному вигляді лише після реєстрації в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, кримінального провадження (далі - Система). Реєстрація користувача відбувається шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми, із зазначенням певних відомостей для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства, після реєстрації в Системі і генерації адреси електронної пошти користувач повинен подати до суду заявку, згідно з шаблоном, розміщеним на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Суд після виготовлення та підписання процесуального документа паралельно з порядком, визначеним процесуальним законодавством, надсилає електронні копії процесуального документа, скріплені електронним цифровим підписом судді (судді-доповідача, головуючого судді), електронною поштою на поштову скриньку учасника судового процесу, кримінального провадження, якщо такий учасник зареєстрований у Системі як користувач (пункт 1 розділу 4 Тимчасового регламенту).

Згідно підпункту 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21), від 15 червня 2022 року у справі № 125/1209/21, провадження № 61-4699св22 (ЄДРСРУ № 104794152) та  23 червня 2022 року у справі № 127/9596/21, провадження № 61-3652св22 (ЄДРСРУ № 105036473).

(!!!) Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 червня 2022 року у справі № 761/21436/20 (ЄДРСРУ № 104975502).

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, у розумінні статті    251 КАС України    врученим належим чином є судове рішення, яке було доставлено на офіційну електронну адресу особи, а якщо така адреса в учасника справи відсутня - в день доставки рекомендованого поштового відправлення з паперовою копією судового рішення.

Крім того, згідно з частиною одинадцятою статті 251 КАС України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що питання належності вручення процесуальних документів учасникам справи було предметом неодноразового аналізу Верховним Судом. Так, зокрема у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/22516/18, від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20, від 31 березня 2021 року у справі № 240/13092/20, від 9 квітня 2021 року у справі №500/90/19, від 17 червня 2021 року у справі № 420/2097/20, від 1 липня 2021 року у справі №802/118/17-а, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21 та від 26 січня 2022 року у справі № 240/12515/20 Верховний Суд зазначив про необхідність застосування саме положень підпункту 15.15 пункту 15 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України та вручення судових рішень судами в паперовій формі.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що аналіз викладених вище приписів процесуального законодавства, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Подібна за змістом правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 120/2583/21-а та від 09 червня 2022 року у справі № 320/11945/20.

 

Матеріал по темі: «Судова повістка на ОФІЦІЙНУ електронну адресу, куди це?»

 

 

Теги: офіційна електронна адреса, вручення судового рішення, направлення повістки на емайл, електрона пошта учасника, електронний документообіг, судовий процес, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Забезпечення права громадян на оскарження судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення права громадян на апеляційне оскарження та касаційний перегляд судового рішення

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/4298/21-а, адміністративне провадження № К/990/281/22 (ЄДРСРУ № 105138995), від 25 травня 2022 року у справі № 380/8038/21, адміністративне провадження № К/9901/47394/21 (ЄДРСРУ № 104467132) та від 26 січня 2022 року у справі №206/2965/21, адміністративне провадження № К/9901/45466/21  досліджували питання щодо забезпечення права громадян на апеляційне оскарження судового рішення.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

У справі №1718/2-а-834/11 (постанова від 5 січня 2021 року) суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012 та пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Конституційний Суд України вважає, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень (абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Аналогічний висновок    міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №826/562/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18, від 12 червня 2019 року у справі № 381/2198/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19, від 12 грудня 2019 року у справі №819/748/17, від 21 травня 2020 року у справі №344/10095/16-а, від 19 серпня 2020 року у справі № 461/7577/16-а, від 28 квітня 2021 року у справі №640/3096/20, від 21 травня 2021 року у справі №1.380.2019.00610, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 05 липня 2021 у справі № 160/9902/19, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 802/1794/18-а, від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 460/713/21, від 01 лютого 2022 року у справі № 160/12705/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21 та від 18 лютого 2022 року у справі № 380/893/20.

В той же час, згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129), однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (речення перше і друге абзацу першого, абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

ВИСНОВОК: Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України у справі від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

 

Матеріал по темі: «Право на апеляційне оскарження судовогорішення не учасником провадження»

 

Теги: право на апеляційне оскарження, рішення суду, не учасником справи, провадження, відкриття апеляційного провадження, оскарження судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат та строки подачі відповідних доказів

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 560/3047/19, адміністративне провадження № К/9901/42886/21 (ЄДРСРУ № 105138889) досліджував питання щодо особливостей ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.

Суть питання: У постанові від 10 вересня 2019 року по справі №850/1/18 (касаційне провадження №К/9901/18419/19) Верховний Суд дійшов висновку, що порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, визначений статтею 252 КАС України, не передбачає залишення заяви про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду, тому розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення на підставі частини сьомої статті 139 КАС України є помилковим.

А у постанові від 22 листопада 2019 року по справі №810/1502/18 (касаційне провадження №К/9901/66405/18) колегія суддів Верховного Суду зауважила, що частиною сьомою статті 139 КАС України встановлений граничний строк подачі відповідних доказів та наслідки їх неподання. При цьому, наслідки у вигляді залишення заяви про ухвалення додаткового судового рішення  без розгляду, передбачені як за неподання заяви, так і у разі ненадання відповідних доказів, а тому у випадку пропуску позивачами цих строків, суд повинен застосувати процесуальний наслідок у вигляді залишення заяви без розгляду, а не відмови у її задоволенні.

Примітка: Забігаючи наперед, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18 (касаційне провадження №К/9901/18419/19).

Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодекс адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

• на професійну правничу допомогу;
• сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;
• пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
• пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
• пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Приписами частини третьої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

Частина четверта статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 5 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) (частина 6 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

(!!!) За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та підтримані 17 березня 2020 року Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/8309/18, адміністративне провадження №К/9901/17118/19.

ВАЖЛИВО: Слід враховувати, якщо справа розглядалась без проведення судових дебатів, то позивач має подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат, або заяву про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення та протягом п`яти днів до закінчення розгляду справи, виходячи з приписів частини третьої статті 143 КАС України.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, в ухвалі від 23 грудня 2021 року у справі №640/10796/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц, зазначила, що  вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

Нормами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною першою статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно частини 2 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина третя статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

(!!!) Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи.

Верховний суд зазначає, що склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення визначений статтею 252 КАС України.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 2 статті 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Приписами частини 3 статті 252 КАС України визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно частини 4 статті 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина 5 статті 252 КАС України).

Як вже зазначалось, частиною 7 статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, Верховний суд звертає увагу, що порядок розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат визначений статтею 252 КАС України.

Нормами статті 252 КАС України не передбачено процесуального порядку залишення заяви про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду.

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний Суд вважає, що розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення на підставі частини 7 статті 139 КАС України є помилковим та таким, що порушує норми законодавства України, а саме застосуванням процесуальної норми, яка не підлягала застосування до цих правовідносин.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №850/1/18, від 19 січня 2022 року у справі №600/785/21-а, від 3 лютого 2022 року у справі №420/3745/20.

 

Матеріал по темі: «Підстави для зменшення витрат на правову допомогу (ГПК України)»

 

 

Невивезення авто в режимі транзит за межі митної території України у зв`язку з його поломкою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від відповідальності за порушення митних правил у разі невивезення транспортного засобу в режимі транзит за межі митної території України у зв`язку з його поломкою

05 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 459/3035/16-а, касаційне провадження № К/9901/39217/18 (ЄДРСРУ № 95378829) досліджував питання щодо відповідальності за невивезення авто в режимі транзит за межі митної території України у зв`язку з його поломкою.

Частиною третьою статті 470 МК України передбачено, що перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно частини першої статті 90 МК України, транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до статті 381 МК України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

За змістом статті 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту та бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу.

Частиною другою статті 200 МК України передбачено, що доставка товарів та документів на них повинна бути здійснена у строк, визначений статтею 95 цього Кодексу.

Згідно частини шостої статті 379 МК України строки тимчасового ввезення громадянами товарів на митну територію України (крім випадків, передбачених статтею 380 цього Кодексу) встановлюються відповідно до статті 108 цього Кодексу, а строки ввезення з метою транзиту - відповідно до   статті 95 цього Кодексу.

Статтею 95 МК України передбачено, що строк транзитних перевезень для автомобільного транспорту становить 10 діб (у разі переміщення діяльності одного митного органу - 5 діб).

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті, до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається: час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу.

У свою чергу, статтею 192 МК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов`язаний: 1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання; 2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу.

Статтею 460 МК України передбачено, що вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.

Порядок виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 №657.

За змістом положень розділу VIII наведеного Порядку №657, аварія - небезпечна подія техногенного характеру, у зв`язку з якою товари, транспортні засоби, що перебувають під митним контролем, були пошкоджені (зіпсовані, знищені, втрачені тощо) або потребували певного часу для відновлення можливості їх переміщення з метою забезпечення виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи; обставини непереборної сили - надзвичайні та невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, зокрема стихійне лихо (землетрус, пожежа, повінь, зсув тощо), сезонне природне явище (замерзання моря, проток, портів, ожеледиця тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану, страйк, громадянські безпорядки, злочинні дії третіх осіб, прийняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру, обов`язкових для особи, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів та інші надзвичайні та невідворотні за таких умов події.

Факт аварії чи дії обставин непереборної сили - часткове чи повне пошкодження (зіпсуття, знищення, втрата тощо) товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, або позбавлення можливості виконання відповідною особою передбачених законодавством України з питань державної митної справи або встановлених відповідним митним органом України вимог щодо вчинення відповідних дій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем.

Залежно від характеру аварії чи обставин непереборної сили документи, що підтверджують їх наявність і тривалість дії, можуть видаватися державними органами, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, іншими спеціально вповноваженими на це державними органами, а також уповноваженими на це підприємствами, установами та організаціями відповідно до їх компетенції.

Якщо факт аварії чи дії обставин непереборної сили має місце на митній території України, особа, відповідальна за виконання вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо товарів чи транспортних засобів, що перебувають під митним контролем (власник товару або уповноважена ним особа, перевізник чи особа, відповідальна за дотримання митного режиму), повинна звернутись до митного органу, в зоні діяльності якого перебувають ці товари, транспортні засоби, із письмовою заявою, яка повинна містити відомості, що надають можливість ідентифікувати товари, транспортні засоби як такі, що перебувають під митним контролем, а також інформацію про час, місце, обставини та наслідки аварії чи дії обставин непереборної сили.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що особа звільняється від відповідальності за статтею 470 МК України у разі наявності факту аварії або дії обставин непереборної сили за умови документального підтвердження такого факту та вчасного (до закінчення встановленого строку транзитного перевезення) письмового повідомлення найближчого митного органу про обставини події.

Отже, такі факти як: вихід із ладу транспортного засобу та його подальший ремонт не можуть бути прирівняні до аварії або обставин непереборної сили.

Таким чином, поломка автомобілю в розумінні наведених норм законодавства, не є аварією чи дією обставин непереборної сили, з чим законодавець пов`язує обставини звільнення від відповідальності за порушення митних правил.

ВИСНОВОК: Технічну несправність (ремонт транспортного засобу) неможливо визнати аварією, оскільки аварія, як небезпечна подія, має носити техногенний характер, а такі факти як: вихід із ладу транспортного засобу та його подальший ремонт не можуть бути прирівняні до аварії або обставин непереборної сили, з чим законодавець пов`язує обставини звільнення від відповідальності за порушення митних правил.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 січня 2021 року в справі №450/764/16-а (ЄДРСРУ № 94296815).

 

P.s.  Викрадення Автомобіля є прирівняним до обставин непереборної сили (невідворотні події, що виникли незалежно від волі особи, внаслідок злочинних дій третіх осіб) (09 березня 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суд, справа № 460/1469/18).

 

Матеріал по темі: «Порушення режиму «транзит» - триваюче правопорушення – штраф 8500 грн.»

 

 

Теги: автомобіль на іноземних номерах, митний режим транзит, порушення митних правил, авто з Європи, строки транзиту автомобіля, триваюче правопорушення,  митний кодекс, орган доходів та зборів, штраф за порушення митних правил, судова практика, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу

01 червня 2022 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/4273/21, провадження № К/9901/27591/21 (ЄДРСРУ № 104593158) досліджував питання щодо

Верховний Суд вважає, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне уточнити такий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, враховуючи таке.

Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З урахуванням вищенаведеного, суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.   

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 580/1381/19 колегія суддів Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими, оскільки відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність оскаржуваних постанов суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивача такими постановами, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

При цьому Судом було враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, і такі не є предметом оскарження (чи дії державного виконавця по примусовому виконанню).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначає, що правова позиція у справі № 580/1381/19 відповідає загальному підходу, сформованому Верховним Судом і тому немає підстав для відступу від правового висновку.

Отже, суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними (05 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/13491/21, адміністративне провадження № К/990/5726/22, ЄДРСРУ №  105086146).

ВИСНОВОК: При розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності, зокрема суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

 

Матеріал по темі: «Штрафи Держпраці на підставі акта перевірки податкової»

 

 

Теги: спори з Держпрацею, забезпечення позову, зупинення дії постанови, зупинення стягнення штрафу, направлення на перевірку, законність перевірки, підтвердження повноважень інспектора, недопущення інспектора до перевірки, підсудність спору по оскарженню штрафів, протоколи допиту свідків як доказ порушення законодавства про працю, Верховний суд, Адвокат Морозов