Приватне підприємство, як вид організаційно-правової форми юридичної особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: визначення організаційно – правової форми приватного підприємства з урахуванням положень Статуту та норм права

29 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) визначила систему ознак та характеристик для визначення організаційно – правової форми приватного підприємства.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

В свою чергу, ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України встановлює, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи), підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності), комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, державне підприємство, що діє на основі державної власності, підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ч. 1 ст. 80 ГК України)

Організаційно-правова форма приватного підприємства

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

З ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення виду підприємницького товариства слід виходити з наступного:

Якщо ПП не випускає акції, то не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

За загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).

Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, якщо статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.

З врахуванням всього вищесказаного приватне підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 (далі - Класифікатор), приватне підприємство поіменовано окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзацу другого розділу 1 (Вступ) Класифікатора об`єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах, визначених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

Водночас у пунктах 56-58 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду частково погодилась з висновком суду апеляційної інстанції стосовно можливості врегулювання положеннями статутів як нормативними актами порядку прийняття рішень за відсутності відповідного законодавчого регулювання, а також зауважила, що статут є актом, у якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на приписи частини першої статті 8 ЦК України.

А отже, у судових провадженнях стосовно реалізації та захисту корпоративних прав приватного підприємства суди керуються нормами права, якими унормовано подібні за змістом відносини - щодо реалізації та захисту корпоративних прав, повʼязаних із участю в товаристві з обмеженою відповідальністю (постанови Верховного суду від 06.03.2018 р. у справі № 907/167/17  та від 06.11.2018 р. у справі № 922/60/18)

ВИСНОВОК: Отже, у відповідності до визначеної судової практики Верховного суду приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

 

Матеріал по темі: «Використання факсимільного відтворення підпису»

 

Теги: приватне підприємство, ТОВ, юридична особа, статут, учасник товариства, збори, форма власності, вихід учасника, загальні збори, підприємництво, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов  

Вигідність плану санації боржника повинна оцінюватися в цілому

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суд не в праві здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником заходів у плані санації

26.01.2022 р.  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/965/21 (ЄДРСРУ № 103281542) досліджував питання щодо особливостей розроблення та затвердження плану санації для боржника для запобігання відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та визнання його банкрутом.

Перед зверненням до суду відбуваються збори засновника (ів) (учасника (ів)) Товариства з порядком денним:

(1) про ініціювання процедури досудової санації;

(2) доручення директору Боржника розробити план досудової санації, скликати збори кредиторів та внести план санації на їх розгляд;

(3) звернення до Господарського суду з заявою про затвердження плану досудової санації Товариства.

План санації розробляється у відповідності до вимог КУзПБ та інших нормативно-правових актів з питань банкрутства і має на меті запобігання відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та визнання його банкрутом, оздоровлення його фінансово-господарського стану і погашення вимог кредиторів;

Слід враховувати, що заходи з відновлення платоспроможності Боржника, що передбачені Планом санації розробляються, виходячи з виявлених причин кризового стану Товариства, його потенціалу та з урахуванням сьогоденного стану ринку.

Положеннями статті 5 КУзПБ визначено порядок звернення, умови, яких повинен дотриматись боржник при такому зверненні, коло учасників, а також визначено перелік відомостей, які повинен містити план санації.

Згідно з частиною першою цієї статті КУзПБ ініціатива щодо застосування процедури санації до відкриття провадження у справі про банкрутство належить Боржнику, про що його засновниками (учасниками, акціонерами) приймається відповідне рішення, а санація здійснюється відповідно до плану досудової санації.

У частині другій статті 5 КУзПБ законодавець визначив перелік умов та відомостей, що обов`язково має містити план санації, а саме: (1) розміри, порядок і строки погашення вимог кредиторів, які беруть участь у санації; (2) заходи щодо виконання плану санації та нагляду за виконанням плану санації; (3) обсяг повноважень керуючого санацією (у разі його призначення).

Окрім цього, план санації повинен містити:

• терміни відновлення платоспроможності боржника;
• порядок та строки проведення розрахунків з кредиторами;
• графік погашення заборгованості та порядок такого погашення з визначенням черговості вимог, які буде погашати боржник;
• заходи судового оскарження угод та стягнення дебіторської заборгованості;
• заходи щодо нагляду за його виконанням та ін..

Також в цій частині статті 5 КУзПБ законодавець навів умови, що допускаються в плані санації, однак включаються до плану санації на умовах дискреції - за розсудом Боржника: планом санації може бути передбачено:

(1) поділ кредиторів, які беруть участь у санації, на категорії залежно від виду вимог та наявності (відсутності) забезпечення вимог таких кредиторів;

(2) різні умови задоволення вимог для кредиторів різних категорій;

(3) заходи з отримання позик чи кредитів;

(4) умови, передбачені частиною другою статті 51 цього Кодексу.

До плану санації додається ліквідаційний аналіз, який свідчить про вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника. До плану санації може додаватися фінансовий аналіз, який підтверджує здатність боржника виконувати умови плану санації (абзац 3 частини другої статті 5 КУзПБ).

Верховний Суд звертає увагу, що на відміну від положень частини другої статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність, положення статті 5 КУзПБ не містять окремо визначених обов`язкових умов, наявність яких необхідна для звернення боржника до суду з заявою про затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, недотримання процедури, визначеної положеннями статті 5 зазначеного Кодексу, може мати наслідком відмову суду у затвердженні плану санації. Крім того, законодавцем передбачено підстави для відмови судом у затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство (частина восьма статті 5 КУзПБ):

(1) при схваленні плану санації були допущені порушення законодавства, що могли вплинути на результат голосування загальних зборів кредиторів;

(2) кредитор, який не брав участі в голосуванні або проголосував проти схвалення плану санації, доведе, що в разі ліквідації боржника у порядку, визначеному цим Кодексом, його вимоги були б задоволені в розмірі, що перевищує розмір вимог, які будуть задоволені відповідно до умов плану санації;

(3) боржником були надані недостовірні відомості, що є суттєвими для визначення успішності плану санації.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 18.05.2021 у справі № 922/2071/20.

Між тим участь у санації всіх кредиторів боржника та включення всіх зобов'язань боржника до плану санації не є вимогою до плану санації у розумінні положень частини другої статті 5 КУзПБ, а невключення до плану санації всіх кредиторів Боржника не є порушенням наведених норм Закону.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі N 904/3325/20

Системний аналіз частини п`ятої статті 4, абзацу 3 частини другої статті 5 КУзПБ свідчить, що метою санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство є відновлення платоспроможності боржника, а ліквідаційний аналіз, як один із обов`язкових документів, який має бути долучено до план санації має свідчити про вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника.

Законодавець, надавши суду згідно з положеннями частини другої статті 5 КУзПБ повноваження перевіряти та оцінювати план досудової санації, між тим не надає суду повноважень здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника.

Водночас, у суду зберігається обов`язок ураховувати вирішальний критерій - вигідність виконання плану санації для кредиторів порівняно з ліквідацією, опираючись на відомості ліквідаційного аналізу (абзац другий частини другої статті 5 КУзПБ).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 904/3325/20.

Метою дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника, суд повинен займати активну процесуальну позицію при затвердженні плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, яка має полягати в повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин, які стосуються перевірки порядку його схвалення та дослідження змісту плану санації.

Під час розгляду плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство до кола обставин, які мають обов’язково бути доведені боржником та достеменно встановлені судом входять:

• наявність ознак неплатоспроможності боржника або її загрози;
• вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника.

Надання оцінки судом фінансово – економічного стану боржника в динаміці задля встановлення ознак неплатоспроможності, економічної ефективності та доцільності заходів відновлення платоспроможності боржника, з метою з’ясування доведеності ключової ознаки, що передбачена планом санації (вигідність плану санації) є правомірним та відповідає завданню і цілям процедури санації боржника процедури санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

КУзПБ передбачена певна сукупність умов, які підлягають включенню до плану санації за наявності яких, розглянутий та схвалений кредиторами з дотриманням порядку визначеного статтею 5 КУзПБ план санації, підлягає затвердженню судом. Невідповідність змісту плану санації вимогам законодавства та недотримання порядку його схвалення є підставою для відмови у його затвердженні.

Правовідносини з санації розраховані лише на сумлінних боржників та кредиторів, а застосування такого інституту не може бути інструментом зловживань для боржника, який за його допомогою ухиляється від належного виконання зобов`язань перед кредиторами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 10.02.2022 у справі № 908/1817/21 (ЄДРСРУ № 103851679).

ВИСНОВОК: Основною ознакою плану санації боржника є його вигідність перед кредиторами (порівняно з ліквідацією боржника), а тому функції суду полягають в повному, об’єктивному та процедурному з’ясуванні обставин, які стосуються перевірки порядку схвалення та дослідження змісту плану санації, втім це не надає суду повноважень здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника.

 

Матеріал по темі: «Оскаржити результати торгів може «НЕ зареєстрований учасник аукціону»»

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Закриття кримінального провадження без згоди особи у зв’язку з декриміналізацією діяння

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Конституційний Суд України: «…надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння обов’язкове»!

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі  від 08.06.2022 р. щодо відповідності Конституції України  пункту 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (справа щодо презумпції невинуватості) пункт 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України «кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою» визнаний неконституційним! 

Конституційний Суд України в Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що „важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості“; „елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості“; „презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу“ (перше речення абзацу першого, абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини).

Принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції України, визнано на міжнародному рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (пункт 2 статті 6).

ВАЖЛИВО: За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

Європейський суд з прав людини наголосив, що загальна мета презумпції полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих правопорушеннях, у яких їх обвинувачували.[рішення у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява № 25424/09), § 94].

Конституційний Суд України поділяє позиції Конституційного Суду Литовської Республіки щодо розуміння вказаного принципу так як особливо важливо, щоб державні органи та їх посадові особи дотримувалися презумпції невинуватості, щоб останні утримувалися від поводження з особою як зі злочинцем доки особу не буде визнано винною у вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно до процедури, встановленої законом“ (абзаци другий, третій підпункту 2.3 пункту 2 розділу II мотивувальної частини Постанови від 27 червня 2016 року № KT19-№ 10/2016).

Відповідно до спеціального Дослідження Європейської Комісії „За демократію через право“ (Венеційська Комісія) „Мірило правовладдя“ аби презумпцію безвинності було ґарантовано, тягар доведення вини має бути покладено на сторону звинувачення. Правила і практика щодо доказування, яке вимагається, мають бути зрозумілими й справедливими. Не повинен чинитись ненавмисно чи навмисно вплив з боку інших гілок влади на компетентний судовий орган шляхом висловлення заздалегідь своєї оцінки фактів судового рішення. Те саме стосується й певних приватних джерел думки, як-то медійних“ (CDL-AD(2016)007, пункт II.E.2.104).

Також Конституційний Суд України звертає увагу на те, що в національній судовій практиці підставу для закриття кримінального провадження, визначену пунктом 4 частини першої статті 284 Кодексу, прийнято відносити до нереабілітаційних підстав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вважає, що „враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, з урахуванням того, що її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв’язку з усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, а суд, в свою чергу, - перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і стадії судового розгляду“ (постанова від 11 грудня 2019 року у справі № 153/1289/18).

На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, „коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і тягнуть за собою зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації“ (постанова від 25 лютого 2020 року у справі № 599/593/18).

На підставі наведеного Конституційний Суд України вважає, що пункт 4 частини першої статті 284 Кодексу визначає нереабілітаційну підставу для закриття кримінального провадження, яка в контексті наявного національного юридичного регулювання та правозастосування спричиняє несприятливі наслідки для репутації, честі, гідності особи, стосовно якої відбулося таке закриття, і це певно вказує на ставлення публічної влади до такої особи як до винної, але без обвинувального вироку суду. Тому закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування за нереабілітаційною підставою, визначеною оспорюваним приписом статті 284 Кодексу, обумовлює закономірний сумнів у невинуватості особи, стосовно якої у такий спосіб закрито кримінальне провадження, негативно впливає на її репутацію, честь та гідність, а також спричиняє суперечливе сприйняття такої особи в суспільстві.

ВИСНОВОК: Конституційний Суд України вважає, що закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди та ефективного судового захисту, внаслідок чого залишається сумнів у невинуватості особи, унеможливлення реабілітації особи після такого закриття є порушенням конституційного права на судовий захист.

На думку Конституційного Суду України, згідно з принципом верховенства права надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння обов’язкове, оскільки це є умовою здійснення її права викласти свою позицію стосовно власної невинуватості.

 

Матеріал по темі: «Закриття кримінальної справи у зв`язку із декриміналізацією діяння»

 

Відповідальність за порушення комендантської години

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність (штраф, затримання) за порушення комендантської години

Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 р. передбачено затвердження Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року  № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня  2022 року № 2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Більше того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" залишаються незмінними, а саме: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"».

Так, визначення терміну комендантська година міститься у п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а саме «комендантська година» – це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень,  яка запроваджується у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок, визначений Урядом 8 липня 2020 р. за № 573 у Постанові про «Питання запровадження та здійснення деяких заходів правового режиму воєнного стану».

Порядок здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан (надалі – «Порядок») передбачає, що комендантська година та встановлення спеціального режиму світломаскування запроваджується шляхом видання наказу військовим командуванням або військовою адміністрацією.

П. 8 Порядку встановлює, що на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.

Дозволяється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях, де запроваджено комендантську годину, без виданих перепусток особам та рух транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДФС, ДМС, ДСНС, які залучаються до здійснення заходів під час запровадження комендантської години, транспортним засобам спеціалізованого призначення, які виконують невідкладне службове завдання, за умови ввімкнення спеціальних світлових сигнальних пристроїв.

(!!!) Особи, які вчинили кримінальні та адміністративні правопорушення, затримуються в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Під час комендантської години в’їзд/виїзд (вхід/вихід) на територію/з території,  де запроваджено комендантську годину, здійснюється лише через визначені комендатурою блокпости.

В свою чергу, п. 16 Порядку вказує, що патрулям на території, де запроваджено комендантську годину та встановлено спеціальний режим світломаскування, в установленому законодавством порядку надано право:

1) затримувати і доставляти в органи або підрозділи Національної поліції осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення;

2) перевіряти в осіб посвідчення, документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи,  а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти в органи або підрозділи Національної поліції для встановлення особи;

3) вилучати в осіб предмети, які є знаряддям, засобом або предметом правопорушення;

4) тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об’єктів, евакуйовувати транспортні засоби;

5) входити (проникати) на територію та у приміщення підприємств, установ і організацій, у житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать особам, під час припинення кримінального правопорушення та в разі переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров’ю осіб;

6) використовувати із службовою метою засоби зв’язку і транспортні засоби, що належать особам (за їх згодою), підприємствам, установам і організаціям, за винятком транспортних засобів іноземних консульських установ чи представництв міжнародних організацій, для запобігання вчиненню кримінального правопорушення, переслідування та затримання осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, або для доставки до лікувальних закладів осіб, які потребують медичної допомоги, проїзду до місця злочину;

7) застосовувати відповідно до законодавства заходи фізичного впливу, зброю і спеціальні засоби.

Відповідальність

Адміністративна:

Стаття 185 КУпАП - злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку при виконанні ним службових обов'язків

Примітка:

За змістом  ст.  185  названого  Кодексу злісною непокорою  є  відмова  від  виконання  наполегливих,  неодноразово повторених  законних  вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні  ним  службових  обов'язків  або  відмова,  виражена   в зухвалій  формі,  що  свідчить  про  явну  зневагу  до  осіб,  які охороняють громадський порядок (Постанова Голови Верховного суду України від 10.07.98  «Щодо злісної непокори законним вимогам чи розпорядженням   працівника  міліції  при виконанні   ним   службових    обов'язків»)

Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» роз`яснив, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, а також, що адміністративна відповідальність за ст. 185 КУпАП настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

З об`єктивної сторони злісна непокора виражається у відмові від обов`язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо.

(!!!) Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора це пасивна поведінка.

З системного аналізу положень КУпАП з урахуванням позиції Верховного Суду України, висловленої в узагальненні «Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185-185-2 КУпАП) випливає, що дане правопорушення обов`язково передбачає наявність законної вимоги поліцейського, саме законної, адже його вимоги та розпорядження акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі,мають бути законодавчо обґрунтовані, зокрема, про перебування його при виконанні службових обов`язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред`явлене відповідне посвідчення, у зв`язку з чим у протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути відображені які саме законні вимоги були висунуті поліцейським, дані про те, що він знаходився при виконанні службових обов`язків.

Кримінальна:

Стаття 342 КК України опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного можна зробити висновок, що відповідальності за порушення комендантської години НЕ ІСНУЄ, окрім «опору представнику комендантського патруля» або «злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського», яке повинно бути в рамках «ЗАКОННИХ» вимог!!!

Таким чином, якщо Ви опинились у комендантську годину на вулиці ви зобов’язані:

• пред’явити документи, що посвідчують Вашу особу патрулю (в противному випадку Вас можуть затримати та доставити в органи або підрозділи Національної поліції) та не заважати виконувати функції по охороні громадського порядку та контрольно - пропускного режиму.

 

P.s. Не зважаючи на відсутність відповідальності за порушення комендантської години, враховуючи воєнний стан в країні, ДОЦІЛЬНО ТА РОЗУМНО дотримуватися та виконувати розпорядження військової адміністрації, адже це робиться виключно в Ваших інтересах!

 

Матеріал по темі: «Загальні заходи правового режиму в умовах воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»