Огляд водія на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння

 

Порядок проведення огляду та/або відмова водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння

Згідно п.2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

(!!!) Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

В свою чергу, п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачає, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, судам слід враховувати, що відповідальність за ст.130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника, який проводить згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів.

Інструкція «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затверджена наказом МВС та МОЗ від 09.11.2015 р.  № 1452/735 (надалі – «Інструкція) визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – стан сп’яніння), та оформлення результатів такого огляду.

П. 2. Розділу I «Загальні положення» встановлює, що огляду на стан сп’яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп’яніння є:

• запах алкоголю з порожнини рота;
• порушення координації рухів;
• порушення мови;
• виражене тремтіння пальців рук;
• різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;
• поведінка, що не відповідає обстановці.

Ознаками наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є:

• наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп’яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота);
• звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло;
• сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови;
• почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Огляд на стан сп’яніння проводиться:

• поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом;

• лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення.

(!!!) Слід враховувати, що поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп’яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Огляд на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп’яніння.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Щодо процесуального алгоритму огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

За змістом ч. 2 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я (ч. 3 ст. 266 КУпАП).

При цьому, диспозиція ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за «відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння».

Таким чином, за буквальним змістом ст. 266 КУпАП, встановленим порядком огляду водія на стан алкогольного сп`яніння є пропозиція поліцейського пройти огляд з використанням спеціальних технічних засобів.

ВАЖЛИВО: Лише у випадку незгоди водія на сам факт застосування спеціального технічного засобу або незгоди з його результатами, у поліцейського виникає обов`язок у двогодинний строк доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду.

При цьому, закон оперує правовими категоріями «відмова від огляду» та «незгода (на застосування спеціального технічного засобу або з його результатами)», які є різними видами вольових актів та тягнуть різні правові наслідки.

Відмова водія від огляду на стан сп’яніння

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Згідно абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз`яснено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

(!!!) Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

 

Матеріал по темі: «Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Загальні положення про правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

(!!!) Але для того щоб поліцейський виявив та задокументував вказане правопорушення транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в противному випадку протиправність зупинки може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

У відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зазначених справах, протокол про адміністративне правопорушення складається за порушення 1) п.2.5 (водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) та 2) п.п. «а» п.2.9 (керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) Правил дорожнього руху.

Отже, для настання адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно встановити 1) факт керування особою транспортним засобом та 2) відмова особи пройти медичний огляд з метою встановлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або 3) перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Правом складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 року №1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 та відповідно до положень ст.255 КУпАП складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП, віднесено до компетенції органів внутрішніх справ (Національної поліції), які на виконання вимог ст.256 КУпАП, повинні перевірити та зазначити в протоколі відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно роз`яснень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2003 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року №18, судам при розгляді справ необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247 і 280 КУпАП.

Адміністративне стягнення за ст. 130 КУпАП

1)  Частина 1 статті 130 КУпАП – штраф 17 000 грн. та позбавлення прав строком на 1 рік.

2)  Частина 2 статті 130 КУпАП – штраф 34 000 грн. та позбавлення прав строком на 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк 10 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (за повторне порушення протягом року).

3)  Частина 3 статті 130 КУпАП – штраф 51 000 грн. та позбавлення прав строком на 10 років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк 15 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника (якщо особа двічі протягом року притягувалась до відповідальності).

4)    Частина 4 ст.130 КУПАП – штраф 34 000 грн. або адміністративний арешт на строк п’ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки

В разі визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повернення прав можливе тільки після закінчення одного  року, причому водієві необхідно буде повторно здавати іспит на знання правил дорожнього руху.

Разом з цим, сам протокол про адміністративне правопорушення не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви.

(!!!) Водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Також, відбувається тимчасове затримання транспортного засобу, яке проводиться поліцейським відповідно до Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм учинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою статті 130 КУпАП.

 

Матеріал по темі: «Правомірність оскарження акту огляду на стан алкогольного сп`ягніння»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Підбір та виховання службового собаки в держохороні України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Інструкція з навчання, догляду, відпочинку, тренування, годування, та багато ін. для виховання службових собак для потреб УДО (що безперечно стане в нагоді будь – якому господарю домашнього улюбленця)!!!

Наказом Управління державної охорони України від 30 грудня 2021 року № 1036, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2022 р. за №434/37770 затверджена Інструкція про утримання та використання службових собак в Управлінні державної охорони України.

Вказана інструкція передбачає, що на службу в УДО України підбираються незалежно від статевої ознаки собаки таких порід:

пошукові собаки - німецька вівчарка, бельгійська вівчарка, лабрадор, спанієль, а також інші породи, які відрізняються гострим чуттям;

сторожові собаки - німецька вівчарка, середньоазіатська вівчарка, доберман, ротвейлер, а також інші породи, які відрізняються активною оборонною реакцією поведінки.

Вимоги до собак:

Собаки, які підбираються на службу в УДО України, повинні бути віком, від шести місяців до трьох років, фізично придатними до виконання визначених завдань, мати міцну нервову систему, певний тип поведінки та схильність до відповідної роботи та відповідати наступним вимогам:

• мати гарні природні дані нюху, слуху, зору;

• виявляти рішучість дій в напружених та небезпечних обставинах (вивчається реакція на постріл з відстані 20 м, на рухомий автотранспорт, скупчення людей, ходьбу по сходах, на висоті та інше);

• пошукові собаки - мати відповідно до властивостей типу вищої нервової діяльності, сангвінічний або холеричний темперамент, яскраво виявлені такі безумовні рефлекси як гра та пошук здобичі, виявляти бажання і спробу володіння та пошуку апортирувального предмету, бути неагресивними по відношенню до людей та домашніх тварин.

(!!!) Собаки, які потребують додаткових зусиль для формування зазначених якостей, до дресирування для пошуку ВР непридатні.

Собаки, які виявляють страх, пасивно-оборонні реакції, непередбачену поведінку та мають переважаючу харчову або статеву реакцію ))), для дресирування непридатні.

Оцінка робочих якостей при підборі службових собак, а також їх вибракування здійснюється спеціально створеною комісією, до складу якої обов’язково залучаються представник зацікавленого підрозділу, спеціаліст ветеринарної медицини та кінолог, для якого здійснюється підбір собаки.

Огляд собаки:

Для визначення придатності собаки до несення пошукової або сторожової служби комісією проводиться:

• зовнішній огляд собаки;
• оцінюється стан його здоров’я;
• виявляються можливі пороки, хвороби та недоліки, наявність яких виключає можливість використання службових собак .

Вигул собак:

Службових собак зазвичай вигулюють 2-3 рази на добу в час, установлений розпорядком дня для догляду за ними. Тривалість кожного вигулу - у межах 30 хвилин.

Догляд за тваринами:

Чищення проводиться не менше двох разів на добу (ранком та ввечері) перед годуванням та після вигулу, а також у всіх випадках забруднення шерсті.

У зимовий період службових собак миють один раз на два-три місяці у спеціально обладнаному для цього приміщенні, де службовий собака перебуває, доки не висохне.

У літній період службових собак миють один-два рази на місяць.

Годування собак:

Доступ до свіжої питної води повинен бути постійним, однак одразу після фізичних навантажень воду службовим собакам не дають.

Одним із основних правил годування є дотримання режиму годування службових собак. Правильний режим забезпечує високу перетравлюваність корму й засвоєння поживних речовин раціону та добрий стан службового собаки.

Годувати службових собак необхідно в чітко визначений час для формування умовного рефлексу на цей час. Службових собак годують два рази на добу, вранці та ввечері, за 1-2 години до роботи і через одну годину після роботи, залежно від розпорядку роботи при правильному розподілі корму.

Корм, який службовий собака не з’їв протягом 15 хвилин, прибирають.

Після годування службовому собаці надається відпочинок 1-2 години.

Вагітні суки годуються в першій половині вагітності три рази на день, у другій половині - чотири рази невеликими порціями через рівні проміжки часу.

Прибирання місць утримання:

Щоденне прибирання місць утримання службових собак і території повинно передбачатися розпорядком дня. Будки й кабіни у вольєрах миються водою не рідше двох разів на місяць у теплий час доби, а вигул - щоденно. У холодну пору року в кабіні (будці) проводиться заміна настеленої соломи, сіна, тирси тощо.

Диспансеризація службових собак:

Диспансеризація службових собак - комплекс діагностичних, лікувально-оздоровчих та профілактичних заходів, спрямований на забезпечення працездатності та життєдіяльності тварин, своєчасну діагностику прихованих форм хвороб.

Проходження служби:

Зараховані службові собаки з метою адаптації до нових умов протягом двадцяти діб звільняються від служби. У цей період їх необхідно вигулювати та працювати з ними за простішою програмою не більше чотирьох годин на добу.

Тренування пошукових собак - це регулярні вправи з пошуковим собакою щодо розвитку, вдосконалення та закріплення навичок, вироблених при дресируванні (через відсутність тренувальних занять із дресирування та при нечастому використанні в оперативно-технічних оглядах, а також через недостатнє підкріплення умовних подразників безумовними у корі головного мозку пошукового собаки з’являється гальмування, в результаті якого умовні рефлекси поступово послаблюються та перестають проявлятись).

Тренування повинні проводитися з урахуванням реальних умов обстановки на об’єктах та конкретних додаткових подразників, що впливають на роботу пошукового собаки.

Команди та навики для собак:

• Підхід пошукового собаки до дресирувальника та повернення на місце.
• За командою «Поруч» пошуковий собака займає положення біля лівої ноги.
• За командою «Місце» пошуковий собака швидко повертається до залишеного предмета.
• Рух поряд із дресирувальником.
• Знаходячись без повідка біля лівої ноги дресирувальника, пошуковий собака за командою «Поруч» зберігає це положення під час руху в різних умовах, а також під час зупинок та зміні напрямку руху.
• Виконання команд «Сидіти», «Лежати», «Стояти».
• Відмова від знайденого чи запропонованого корму.
• Пошуковий собака, знаходячись у вільному стані на відстані 20-25 м від дресирувальника, не бере шматочки м’яса, що розкидані на ділянці 5 х 5 м, а також корм, запропонований іншою особою.
• Підношення апортирувального предмета.
• Припинення небажаних дій за допомогою команди «Фу».
• Подолання смуги перешкод.
• По команді «Вперед» пошуковий собака долає перешкоди по черзі.
• Для сторожових собак: сторожування на місці; сторожування в русі; удосконалення навичок сторожування в комплексі з іншими видами спеціального дресирування, тобто наближення дресирування сторожових собак до реальних умов служби та ін.

При передачі службового собаки від одного кінолога до іншого проводиться обов’язкове стажування з подальшим атестуванням для допуску їх до роботи.

(!) У разі переходу кінолога на іншу роботу, звільнення з УДО України або в інших випадках закріплений за ним службовий собака залишається в УДО України.

Списання службового собаки:

Списання службового собаки здійснюється:

• після досягнення ним віку 8 років (у разі непридатності до служби);

• за наявності пороків, хвороб та недоліків, наявність яких виключає можливість використання службових собак згідно Переліку та ін. (хвороба, смерть).

Та ще багато цікавого (навчання, догляд, відпочинок, тренування, годування, та ін.) що безперечно стане в нагоді будь – якому господарю домашнього улюбленця!!!

ІНСТРУКЦІЯ (повна версія)

 

Матеріал по темі: «Шкода заподіяна безпритульними або бродячими тваринами»

 

Відшкодування одним із батьків додаткових витрат на дитину

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування одним із батьків половини вартості додаткових витрат, що не охоплюються розміром аліментів, які вже стягуються на утримання дитини

12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 545/3115/19 (провадження № 61-18145св20, ЄДРСРУ № 102562701) досліджував питання щодо відшкодування одним із батьків половини вартості ремонту технічних пристроїв, половини вартості витрат на лікування, відвідування секцій та позашкільних закладів не є додатковими витратами у розумінні вимог Сімейного кодексу України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з нього на утримання дитини на користь іншого з батьків.

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Втім, Верховний Суд в постанові від 12.12.2019 року у справі № 756/4947/17-ц, вказав, що вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як:

1) негативними фактами (хворобами), так і

2) позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Однак, відповідно до позиції Верховного суду, не відноситься до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, а саме:

– навчання дитини з метою здобуття професійної освіти (висновок Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 року у справі №336/1488/19);

– витрати одного із батьків на відвідування дитиною спортивної секції та дитячого гуртка (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 205/4622/16-ц);

– витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка (постанова Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі №369/11745/16-ц).

– вартість поїздки та відпочинку на морі, придбаних медикаментів першої необхідності і харчування(без надання доказів наявності потреби в такому відпочинку, викликаної хронічною хворобою, лікуванням), (постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 720/1119/17 (провадження № 61-3891св18)

– придбання шкільного одягу, взуття та шкільного приладдя (постанова Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 484/2230/17 (провадження № 61-1460св18)

Також, щодо відшкодування половини вартості ремонту технічних пристроїв; половини вартості витрат на лікування; відвідування секцій та позашкільних закладів Верховний Суд погоджується, що ці витрати не є додатковими витратами у розумінні вимог СК України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з батька на утримання дитини на користь матері.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19).

ВИСНОВОК: Другий із батьків зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, але вони стягуються в залежності від особистих, індивідуальних особливостей дитини, а також фактичного матеріального стану боржника/стягувача.

 

Матеріал по темі: «Підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини та штраф за несплату»

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, додаткові витрати на дитину,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, судова практика, пеня аліменти, Адвокат Морозов

Підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини та штраф за несплату

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд вказав на правову можливість та підставу для збільшення розміру аліментів на утримання дитини в судовому порядку та міру відповідальності боржника за несплату

12 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 545/3115/19 (провадження № 61-18145св20, ЄДРСРУ №102562701) досліджував питання щодо правової можливості та підстав збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

1. Щодо вимоги про збільшення розміру аліментів 

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з положеннями статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Законом України від 17 травня 2017 року № 037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: "Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку".

Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін до статті 182 СК України - 30 %).

З урахуванням того, що з 1 липня прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становитиме 2 201 грн, а від 6 до 18 років 2 744 грн., то мінімальний гарантований розмір аліментів з 1 липня 2022 року становить:

• Для дітей віком до 6 років – 1 010,5 грн.;
• Для дітей віком від 6 до 18 років – 1372 грн.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів у цьому році становить:

• з 1 січня: для дітей віком до 6 років – 2100 грн; для дітей віком від 6 до 18 років – 2618 грн;
• З 1 липня: для дітей віком до 6 років – 2201 грн; для дітей віком від 6 до 18 років – 2744 грн;
• з 1 грудня: для дітей віком до 6 років – 2272 грн; для дітей віком від 6 до 18 років – 2833 грн.

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").

Аналогічні висновки містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 536/1557/17 (провадження № 61-7584св18), від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20).

2.      Відповідальність за несплату (несвоєчасну) сплату аліментів

2.1. ПЕНЯ: одержувач аліментів має право на стягнення з боржника в судовому порядку неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 Сімейного кодексу України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.196 Сімейного кодексу України передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

У Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

(!!!) Для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови:

1) існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 Сімейного кодексу України;

2) наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

2.2. Адміністративна відповідальність

Частиною дванадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1831 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 183-1 КУпАП за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, - до винної особи може застосовуватися покарання у вигляді суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

2.3. Кримінальна відповідальність

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець роз'яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів щодо кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 164 КК України, частиною першою статті 165 КК України у формі приватного обвинувачення.

2.4. Додаткові заходи впливу на боржника 

ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ за наявності заборгованості із сплати аліментів:

• понад три місяці: стягнення може бути звернено на майно боржника;
• понад чотири місяці:  виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві:
• виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
• керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
• користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю.

ШТРАФ: Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду, а саме виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів:

• за один рік, виконавець накладає на боржника штраф у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів;
• за два роки - 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів;
• за три роки – 50 відсотків.

  

Матеріал по темі: «Компенсація вартості реалізованого майна при його поділі між подружжям»

 

 

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, судова практика, пеня аліменти, Адвокат Морозов