Наслідки неповідомлення Мін’юстом скаржника про час та місце розгляду скарги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки неповідомлення Міністерством Юстиції України заінтересованої особи про час та місце розгляду скарги

13 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3599/20 досліджував питання щодо наслідків неповідомлення Мін’юстом заінтересованої особи про час та місце розгляду скарги.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Пунктом 8 частини другої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема, розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову в задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про, зокрема, скасування реєстраційної дії, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги, - у разі оскарження реєстраційної дії, рішення територіального органу Міністерства юстиції (пункт "а").

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть прийняти мотивоване рішення, в якому передбачити шляхи для задоволення скарги.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

01.01.2016 набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015 (надалі - Порядок №1128), яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Відповідно до абзацу першого пункту 1, пункту 2 Порядку №1128 цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

Для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які та їх склад затверджуються Міністерством юстиції України або відповідним територіальним органом.

Порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації визначено Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Пунктом 2 розділу 1 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 №37/5 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства (пункт 3 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації).

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов`язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Така скарга у день її надходження реєструється суб`єктом розгляду скарги відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах.

Відсутність обов`язкових відомостей у скарзі та документів, що долучаються до скарги, передбачених Законами, не є підставою для відмови у її реєстрації.

Скаржник може відкликати подану скаргу на будь-якому етапі її розгляду. У такому випадку скарга залишається без розгляду.

Розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги.

Згідно із пунктом 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови, якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

За змістом пункту 10 Порядку №1128 суб`єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); 2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту; 3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах що додаються до скарги).

Пунктом 11 Порядку №1128 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб`єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов`язково приймаються комісією до розгляду.

Верховний Суд у постановах від 12.12.2018 у справі №826/8976/17, від 28.03.2018 у справі №826/19452/16, від 25.07.2018 у справі №822/1763/16, від 17.01.2019 у справі №826/1632/17, від 27.02.2018 у справі №826/4194/16, від 30.01.2020 у справі №140/167/19, від 05.08.2020 у справі №807/2270/16, від 18.12.2020 у справі №807/203/16 дійшов висновку, що зазначення у пункті 9 Порядку розгляду скарг про обов`язковість запрошення скаржника та/або його представника (за умови, якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, свідчить про істотність вимоги про запрошення зазначених осіб для розгляду скарги по суті.

Таке запрошення має на меті не лише поінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.

За змістом пункту 9 Порядку розгляду скарг неприбуття осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Отже, неприбуття лише належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи.

При цьому зміст пункту 10 Порядку розгляду скарг не визначає вимог щодо змісту повідомлення. Разом з цим, ураховуючи мету такого повідомлення, воно повинно містити інформацію щонайменше про скаржника, суб`єкта оскарження (державного реєстратора, дії якого оскаржуються), суть скарги, час та місце розгляду скарги. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того, щоб зацікавлені особи (зокрема державний реєстратор), могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають відношення, і суть цієї скарги.

У постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №802/1421/17-а зазначено, що та обставина, що повідомлення про час і місце розгляду скарги шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту є належним повідомленням позивача, не свідчить про нівелювання обов`язку суб`єкта розгляду скарги надати заінтересованим особам копії скарги, що має на меті забезпечити обізнаність осіб, чиї інтереси зачіпаються, про її подання, зміст та розгляд.

Також у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №822/1874/17 зроблено висновок про те, що на Міністерство юстиції України покладено обов`язок забезпечення участі заінтересованих осіб у розгляді скарги шляхом належного повідомлення з метою реалізації їхнього права на захист, подання відповідних пояснень. У контексті норми пункту 11 Порядку розгляду скарг Суд дійшов висновку, що обставини належного повідомлення всіх осіб, яких стосується скарга, призначена до розгляду на засіданні відповідної комісії, сприяють належному виконанню відповідачем своїх функцій та мають істотне значення для вирішення скарги. При цьому Верховний Суд з огляду на передбачені законом вимоги зазначив, що якщо скаржника, суб`єкта, дії якого оскаржуються, або інших заінтересованих осіб не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті. В зв`язку з зазначеним Суд дійшов висновку, що позивач був фактично позбавлений можливості належним чином підготуватися до засідання Комісії та надавати відповідні письмові пояснення (хоча і був присутнім н цьому засіданні).

ВИСНОВОК: Отже, неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням та є підставою для скасування рішення.

 

Матеріал по темі: «Наслідки порушення процедури розгляду скарг у сфері державної реєстрації»

 

Теги: минюст, мінюст, скарга, розгляд скарг, неповідомлення заявника, оголошення на сайті, участь скаржника, представництво інтересів, копія скарги, розгляд за участю, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Судовий імунітет країни агресора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: судовий імунітет Російської Федерації у справі про відшкодування шкоди завданої державою-агресором

14 квітня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/9708/19, провадження № 61-18782св21 (ЄДРСРУ № 104086064) досліджував питання щодо судового імунітету Російської Федерації у справі про відшкодування шкоди завданої державою-агресором.

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

ВАЖЛИВО: Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який грунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівнимне має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення.

ВАЖЛИВО: Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/

бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

(!!!) Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, шо у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Висновки щодо застосування норм права: 

• Юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
• Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
• предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;
• місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
• передбачається, шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
• вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання
• поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;
• національне законодавство України виходить з того, що, за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті
• протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
• Верховний Суд виходить із того, шо у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.

ВИСНОВОК: Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

 

P.s. Постає лише одне питання: «А яким чином виконувати таке судове рішення?»…

…де-факто, судове рішення про стягнення з держави-агресора шкоди, можна використовувати, як підтвердження Державою факту порушення права позивача в частині відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди, а отже засвідчення права позивача на його відновлення в міжнародних інституціях.

 

Матеріал по темі: «Компенсація шкоди за знищене/пошкоджене нерухоме майно внаслідок вторгнення РФ»

  

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

 

Теги: судовий імунітет, країна агресор, судове рішення, стягнення шкоди, воєнний стан, Верховний суд, Адвокат Морозов

Пересічення кордону чоловіками призовного віку в період дії воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кому з чоловіків призовного віку дозволено пересікати кордон в період загальної мобілізації та дії воєнного стану на території України?

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455 затверджено «Порядок встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан».

Відповідно до П. 8 вказаної Постанови перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 р. передбачено затвердження Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Окрім цього, Законом України № 2264-IX від 22.05.2022 р. затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 342/2022 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації".

Таким чином, строк проведення загальної мобілізації продовжується з 25 травня 2022 року на 90 діб. 

(!!!) Обмеження на період дії правового режиму воєнного стану щодо заборони виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, вказаних у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Також, листом Адміністрації Державної прикордонної служби від 25.02.2022 р. N 23-6081/0/6-22-Вих передбачено, що у доповнення до N 23-6122/0/6-22-Вих від 24.02.2022 закріплено перелік осіб, які можуть пересікати державний кордон. В решті питань керуватися вказівками, зазначеними в листі Адміністрації Держприкордонслужби від 24.02.2022 N 23-6122/0/6-22-Вих…

… але, Державна прикордонна служба України у листі від 17.03.2022 року №23-6855/0/6-22-вих надала роз’яснення про порядок виїзду за кордон і вказала наступне: «Розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби, викладені у листах від 25.02.2022 No 23-6081/0/6-22-Вих, від 01.03.2022 No 23-6195/0/6-22-Вих та від 09.03.2022 No 23-6443/0/6-22-Вих, не застосовувати».

 Окрім цього, Державна прикордонна служба України у листі від 17.03.2022 року №23-6855/0/6-22-вих чітко вказала якими документами підтверджуються підстави, що дозволяють виїзд чоловіків за кордон.

 

 

Матеріал по темі: «Узагальнені зміни у перетинанні державного кордону станом на травень 2022 р.»

 

 «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

 

Теги: прикордонна служба, перетинання кордону, виїзд чоловіків за кордон, підтверджуючі документи, мобілізація, звільнення від військової служби, Адвокат Морозов

 

 

Державна регуляторна служба України пропонує регуляцію бізнесу «без суду та слідства»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Механізми протидії тінізації бізнесу» за версією Державної регуляторної служби України

Державна регуляторна служба України вбачаючи в діючому законодавстві «прогалини та нульову практичність деяких норм законодавства» пропонує «механізми протидії тінізації бізнесу», зокрема акцентує увагу на наступному.

Одним із механізмів протидії тінізації такого сектору виступає стаття 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, якою передбачено відповідальність за порушення законодавчих вимог ведення господарської діяльності, зокрема легалізації та отримання дозвільних документів.

З метою забезпечення балансу інтересів держави та бізнесу ДРСУ вважає за необхідне порушити питання практичної реалізації цієї норми щодо адміністративної відповідальності за порушення порядку провадження господарської діяльності.

Одним із запропонованих підходів є визначення предметом перевірки фактичну наявність документів, які є необхідними для здійснення певного виду господарської діяльності та свідчать про законність її реалізації. У разі, якщо підприємницька діяльність здійснюється без наявності відповідних документів, тобто поза межами правового поля, орган контролю має наділятись правом самостійного накладення штрафних санкцій в адміністративному порядку без обов’язковості розгляду цього питання в судовому порядку.

Таким чином, за позицією ДРС, прийняття відповідних змін до чинного законодавства, а саме до статті 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, забезпечить можливість збалансованої та ефективної протидії здійсненню нелегальної господарської діяльності, що стимулюватиме розвиток легального бізнесу.

Між тим, ч.1 ст.164 КУпАП передбачено відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Також, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року «Про застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» господарська діяльність це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов`язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов`язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення, з метою отримання прибутку.

З аналізу вказаних правових норм слідує, що відповідальність за ч. 1 ст. 164 КУпАП настає у разі доведення систематичної діяльності особи, спрямованої на отримання доходу, зокрема, від продажу товарів, при цьому, така діяльність повинна містити саме ознаки господарської (підприємницької) діяльності в розумінні чинного законодавства.

З положень ст.164КУпАП вбачається, що відповідальність за цією нормою настає зокрема, у разі провадження господарської діяльності без одержання дозволу, якщо його одержання передбачене законом, тобто норма ч. 1 ст.164КУпАП носить бланкетний характер, оскільки у своїй диспозиції відсилає до закону, що регулює певні види господарської діяльності, тобто в протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатися відповідна норма спеціального закону, який регламентує господарську діяльність, що потребує одержання дозволу на проведення певного виду господарської діяльності.

Більше того, конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації.

Згідно із зазначеним, під час проведення правової кваліфікації діяння необхідно обов`язково встановити, який саме нормативно правовий акт та у якій редакції був чинним на момент вчинення конкретного правопорушення та встановлював порядок здійснення діяльності, який особа, що притягається до відповідальності, порушила, в чому полягає невідповідність її дій закону.

ВАЖЛИВО: Всупереч цьому зміст об`єктивної сторони правопорушення при викладенні обставин його вчинення в більшості випадків не розкрито і не описано, а лише констатовано факт вчинення такого порушення, без посилання на норму Закону, що є недопустимим, так як порушує право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст.245КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст.252 КУпАП оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також слід враховувати, що відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві.

Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією із яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України. Згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

ВИСНОВОК: Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу, в тому числі і на свободу підприємницької діяльності…

… з урахуванням вказаного, може взагалі необхідно обмежити втручання Держави в права і свободи громадянина («принципи лібертаріанства») , або хоча б керуватися декларативним принципом підприємницької діяльності!!!

 

Матеріал по темі: «Декларативний принцип ведення бізнесу в умовах воєнного стану»

 

 

Теги: дозвіл, ліцензії, декларація, спрощення бізнесу, декларативний характер, отримання ліцензії, надання дозволу, роботи, Адвокат Морозов

Як повернутися в Україну з домашніми тваринами?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Держпродспоживслужба надала вичерпні роз’яснення щодо того як повернутися в Україну з домашніми тваринами

Як повернутися в Україну з домашніми тваринами: розповідає Держпродспоживслужба.

Вимоги щодо ввезення на митну територію України домашніх тварин, призначених для некомерційного переміщення, встановлені главою 24 Вимог щодо ввезення на митну територію України живих тварин та їхнього репродуктивного матеріалу, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.2018 N 553, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2019 за N 346/33317.

Найголовніше правило живі тварини повинні бути ідентифікованими, а поводження з живими тваринами перед завантаженням, під час завантаження та транспортування має відповідати вимогам законодавства України про благополуччя тварин або еквівалентним вимогам!!!

До ввезення на митну територію України допускаються клінічно здорові домашні тварини (собаки (Canis lupus familiaris), коти (Felis silvestris catus), тхори (фретки) (Mustela putorius furo), безхребетні (за винятком бджіл, джмелів, молюсків і ракоподібних), декоративні гідробіонти, амфібії, рептилії, птахи (за винятком свійської птиці), гризуни та кролі (за винятком гризунів та кролів, призначених для виробництва харчових продуктів), призначені для некомерційного переміщення, які супроводжуються і знаходяться під відповідальністю їх власника або уповноваженої особи.

Зразок міжнародного сертифіката для ввезення (пересилання) на митну територію України собак, котів та тхорів, призначених для некомерційного переміщення, оприлюднено на офіційному сайті Держпродспоживслужби за посиланням.

Правила переміщення домашніх тварин (коти, собаки, фрески) з документами:

• тварина ідентифікована за допомогою мікрочіпу;
• тварина вакцинована від сказу (щеплення діє) ;
• тварина має актуальний результат серологічного тесту для визначення антитіл до збудника сказу;
• тварина має дійсний паспорт Європейського зразка або сертифікат про стан здоров’я, видається ветеринарними установами Держпродспоживслужби.

Тимчасово впроваджені правила переміщення домашніх тварин в супроводі їх власників або опікунів (уповноважених осіб) тварин продовжують діяти для тимчасово переміщених осіб, які не можуть повністю виконати вимоги ЄС.

Проте, враховуючи діючий в Україні воєнний стан, повернення домашніх тварин в Україну у супроводі їх власників, які вибули з України починаючи з 24 лютого, можливе за умови супроводу документами, виданими в країнах-членах ЄС, які підтверджують належну ідентифікацію тварин, а також наявність профілактичного щеплення проти сказу (відповідно до умов тимчасових процедур щодо переміщення домашніх тварин до ЄС, розміщених за посиланням).

 

Матеріал по темі: «Спори з Держпродспоживслужбою: ідентифікація особи постачальника продукції»

 

Теги: Держпродспоживслужба, Державна службу України з питань безпечності харчових продуктів, домашня тварина, собака, пересічення кордону, документи на тварину, ЄС, Адвокат Морозов

 

Обмежено придатний до військової служби призовник

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008  № 402 затверджено  Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (надалі – «Положення»).

В розділі «Медичний огляд призовників (допризовників)», зокрема в п. 2.9 Положення передбачено, що лікар за результатами огляду призовника виносить одну з таких постанов:

а) придатний до військової служби за графами ТДВ "А" 1-11;

б) тимчасово непридатний до військової служби. Потребує лікування (динамічного спостереження) на термін до ________ (указати дату);

в) підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та повторний медичний огляд;

г) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час;

ґ) непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.

В свою чергу п. 20.3. Положення встановлює, що при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема: б) "Непридатний": до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: "Обмежено придатний до військової служби").

За графами ТДВ, які передбачають індивідуальне визначення придатності до служби (роботи) за військовою спеціальністю, ВЛК приймає одну з таких постанов:

• "придатний до служби (роботи)";
• "тимчасово непридатний до служби (роботи)";
• "непридатний до служби (роботи)".

Відповідно до п.п. г п. 20.3 Положення дає визначення терміну "Обмежено придатний до військової служби".

Так, одночасно з постановою ВЛК в індивідуальному порядку з урахуванням військової спеціальності, займаної посади, віку, роботи, що фактично виконується, пристосованості до неї того, хто пройшов медичний огляд, у постанові у довільній формі вказується, які види служби та роботи протипоказані цій особі.

(!!!) Особи, визнані обмежено придатними до військової служби, - непридатні до служби у високомобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах.

Втім, військовослужбовці, визнані обмежено придатними до військової служби, придатні до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.

З метою медичної та соціальної реабілітації зазначені особи можуть бути переоглянуті госпітальними (гарнізонними) ВЛК ВМКЦ, але не раніше ніж через 3 роки після прийняття постанови про обмежену придатність до військової служби.

Щодо військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори і визнані ВЛК непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби або потребують відпустки за станом здоров'я, одночасно приймається постанова "непридатний для подальшого проходження зборів" (п. 20.5 Положення).

Відповідно до п. 22.12 Положення постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду.

Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.

ВИСНОВОК: З урахуванням вказаного, призовник, який за результатами медичного обстеження є «обмежено придатний до військової служби» має отримати від медкомісії (ВЛК або ЦВЛК) копію постанови, з переліком тих робіт та видів служби, які йому протипоказані за станом здоров'я, однак не слід забувати, що військовослужбовці, визнані обмежено придатними до військової служби, придатні до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.

 

P.s. Постанова військово-лікарської комісії (ВЛК) регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10 Положення), а постанови Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) можуть бути оскаржені в судовому порядку (п. 2.3.5 Положення).

 

Матеріал по темі: «Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 3»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

Теги: військово-лікарська комісія, ВЛК, війсбкомат, призов, мобілізація, обмежено придатний до військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, Адвокат Морозов

 

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 3

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 3

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 342/2022 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації".

Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 р. передбачено затвердження Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року  № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня  2022 року № 2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Цей Закон негайно оголошується через засоби масової інформації та набирає чинності з дня його опублікування.

Окрім цього, Законом України № 2264-IX від 22.05.2022 р. затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 342/2022 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації".

Таким чином, строк проведення загальної мобілізації продовжується з 25 травня 2022 року на 90 діб.  

Цей Закон негайно оголошується через засоби масової інформації та набирає чинності з 24 травня 2022 року.

Більше того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" залишаються незмінними, а саме: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"».

 

Матеріал по темі: "Пересічення кордону чоловіками призовного віку в період дії воєнного стану "

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»