Подання неповних відомостей про майно у справі про банкрутство фізособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки подання неповних відомостей про майновий стан боржника та членів сім’ї у  справі про неплатоспроможність фізичної особи

 03 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 926/2987-б/20 (ЄДРСРУ № 112687139) досліджував питання щодо наслідків у  справі про неплатоспроможність фізичної особи у зв`язку з зазначенням боржником неповних відомостей у декларації про майновий стан.

Пунктом 11 частини третьої статті 116 КУзПБ визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20 вказав, що інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.

Саме тому реалізація обов`язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи.

Отже, надання декларації про майновий стан є процесуальним обов`язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи.

Також, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, серед яких, зокрема, передбачає закриття провадження у справі про неплатоспроможність у випадку ненадання боржником повної і достовірної інформації про власне майно, доходи і витрати та членів його сім`ї; приховування боржником власних активів через їх передачу членам сім`ї; якщо боржника притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю (пункти 1-3 частини сьомої статті 123 КУзПБ).

(!!!) Отже, право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов`язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об`єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.

Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.

Таким чином, декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є документом, що заповнюється та подається боржником для мети розкриття перед судом та кредиторами свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації боргів. Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність повинна відповідати принципам повноти та достовірності. Порушення цих принципів може свідчити про недобросовісність або необачність боржника. При цьому, встановлюючи обов`язковість надання суду декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, законодавець передбачив можливість подання виправленої декларації.

При цьому, що нормами Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено перевірку керуючим реструктуризацією виправлених декларацій, а зазначена в них інформація підлягає оцінці судом та використанню при подальшому розгляді справи (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20)

Отже, зі змісту пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ вбачається, що якщо боржник не скористався наданим йому правом усунути виявлені за наслідком перевірки керуючим реструктуризації недоліки щодо повноти та достовірності інформації, зазначеної у поданих ним (боржником) деклараціях, наступають визначені цією нормою наслідки у вигляді закриття провадження у справі. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20.

ВИСНОВКИ щодо застосування норми права:

1.   Боржник повинен відобразити в декларації свій майновий стан та членів своєї сім`ї щодо майна, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування боржника та членів сім`ї;

2.  Інформацію про майновий стан боржника та членів його сім’ї, останній повинен отримати з офіційних реєстрів, яка повинна бути бути перевірена керуючим реструктуризацією, а у разі уточнення - судом;

3. Провадження підлягає закриттю у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі п. 1 ч. 7 ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), у зв`язку з зазначенням боржником неповних відомостей у декларації про майновий стан.

 

P.s. Верховний Суд звертає увагу на те, що конструкція цієї норми побудована як безумовний захід відповідальності боржника за дії на шкоду кредиторам, тому не передбачає альтернативного вирішення та необхідності з`ясування мотивів боржника - фізичної особи, за встановлення відповідних фактів господарським судом.

До того ж, розширене коло ініціаторів застосування частини сьомої статті 123 КУзПБ та відсутність процесуальних обмежень щодо її реалізації на всіх стадіях справи про неплатоспроможність фізичної особи забезпечують невідворотність такого наслідку очевидно недобросовісних дій боржника. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.

 

Матеріал по темі: «Визнання правочинів недійсними за ознакою фраудаторності в процедурі банкрутства»

 

 

 

Теги: банкрутство, неплатоспроможність фізичної особи, декларація, майновий стан, перевірка боржника, банкрут, керуючий реструктуризацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визначення митної вартості на підставі нелегалізованих документів отриманих від інших держав

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Отримання контролюючим органом офіційної документально-підтвердженої інформації від уповноважених органів іноземних держав щодо вартості ввезених товарів

14 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/1862/20, адміністративне провадження № К/9901/144/21 (ЄДРСРУ № 106243158) досліджував питання щодо отримання контролюючим органом офіційної документально-підтвердженої інформації від уповноважених органів іноземних держав щодо вартості ввезених товарів.

Стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

В даній справі контролюючим органом було призначено перевірку та обґрунтування її висновків здійснювалось на підставі документів органу іноземної держави, без перекладу на українську мову та нелегалізованих в установлений законом спосіб.

Так, підставою для висновку про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань, під час ввезення товарів на митну територію України, може слугувати лише офіційна документально-підтверджена інформація від уповноважених органів іноземних держав щодо, зокрема, вартості ввезених товарів. Крім того, така інформація повинна підтверджувати або не підтверджувати автентичність поданих документів щодо ввезених товарів.

Указаний висновок знайшов своє відображення у постанові Верховного Суду від  05.03.2019 у справі № 820/305/17 та від 01 квітня 2021 року у справі № 140/902/19.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином Верховний суд наголошує, що копії документів, отримані від митних органів іноземних держав, на підставі яких контролюючий орган зробив висновок про заниження платником податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, ввізного мита із ввезених на митну територію України товарів та додаткового імпортного збору є неналежними доказами у адміністративній справі, оскільки не перекладені на державну мову, а тому вказане не дає можливості зробити обґрунтовані висновки щодо їх змісту.

Зазначені висновки також узгоджуються із правовими позиціями викладених у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 821/2067/17 та від 08.08.2019 у справі №  2а/0370/1152/12.

 

Матеріал по темі: «Визначення та коригування митної вартості за другорядним методом»

 

 

Теги: митниця, визначення митної вартості, ціна договору, декларація, основний метод, коригування, оскарження рішення митниці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визначення та коригування митної вартості за другорядним методом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення та коригування митної вартості за другорядним методом у зв’язку із ненаданням додатково запитаних митним органом документів

18 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/3805/16, касаційне провадження № К/9901/30484/18 (ЄДРСРУ № 105290434) досліджував питання щодо визначення митної вартості за другорядним методом у зв’язку із ненаданням додатково запитаних митним органом документів.

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частиною першою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

При цьому, згідно з приписами пункту 2 частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зокрема, мають право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

• у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;
• у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
• у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу (пункт 2 частини третьої статті 52 Митного кодексу України).

Окрім цього, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

Частиною четвертою статті 52 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

За змістом частини першої статті 260 Митного кодексу України, якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати органу доходів і зборів тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.

Відповідно до частин першої - третьої статті 57 цього Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

ВАЖЛИВО: Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з приписами статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Таким чином, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України, зокрема, у постановах від 31.03.2015 року у справі №21-127а15, від 30.06.2015 року у справі № 21 -591а15(814/283/14), Верховним Судом, зокрема, постановах від 20.02.2018 року № 826/997/16, від 20.02.2015 року № 826/8799/16, від 17.04.2018 року № 815/329/17, від 14.09.2018 року №821/1617/17.

(!!!) З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (Контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Послідовність дій посадових осіб органів доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом ДМС України від 13.07.2012 №362.

Згідно з приписами пункту 6 глави 2 вказаних Методичних рекомендацій при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується:

• включення всіх складових митної вартості;
• включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
• наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості (далі - ДМВ);
• наявність арифметичних помилок в митній декларації, ДМВ або документах, які підтверджують митну вартість товарів;
• наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах;
• наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок);
• наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.

При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 глави 2 Методичних рекомендацій).

Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно до положень частини шостої статті 54 Митного кодексу України, підставами для відмови у коригуванні митної вартості, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

За змістом статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції).

ВАЖЛИВО: Тобто, згідно норм Митного кодексу України, митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Також згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав:

• надані декларантом документи містять розбіжності,
• наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені  статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

ВИСНОВОК: Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані її складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України, зокрема, у постановах від 31.03.2015 року у справі № 21-127а15, від 30.06.2015 року у справі №21-591а15 (814/283/14).

 

Матеріал по темі: «Право на податковий кредит за умови подання тимчасової митної декларації»

 

 

Теги: митниця, визначення митної вартості, ціна договору, декларація, основний метод, коригування, оскарження рішення митниці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Державна регуляторна служба України пропонує регуляцію бізнесу «без суду та слідства»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

«Механізми протидії тінізації бізнесу» за версією Державної регуляторної служби України

Державна регуляторна служба України вбачаючи в діючому законодавстві «прогалини та нульову практичність деяких норм законодавства» пропонує «механізми протидії тінізації бізнесу», зокрема акцентує увагу на наступному.

Одним із механізмів протидії тінізації такого сектору виступає стаття 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, якою передбачено відповідальність за порушення законодавчих вимог ведення господарської діяльності, зокрема легалізації та отримання дозвільних документів.

З метою забезпечення балансу інтересів держави та бізнесу ДРСУ вважає за необхідне порушити питання практичної реалізації цієї норми щодо адміністративної відповідальності за порушення порядку провадження господарської діяльності.

Одним із запропонованих підходів є визначення предметом перевірки фактичну наявність документів, які є необхідними для здійснення певного виду господарської діяльності та свідчать про законність її реалізації. У разі, якщо підприємницька діяльність здійснюється без наявності відповідних документів, тобто поза межами правового поля, орган контролю має наділятись правом самостійного накладення штрафних санкцій в адміністративному порядку без обов’язковості розгляду цього питання в судовому порядку.

Таким чином, за позицією ДРС, прийняття відповідних змін до чинного законодавства, а саме до статті 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, забезпечить можливість збалансованої та ефективної протидії здійсненню нелегальної господарської діяльності, що стимулюватиме розвиток легального бізнесу.

Між тим, ч.1 ст.164 КУпАП передбачено відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Також, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року «Про застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» господарська діяльність це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов`язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов`язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення, з метою отримання прибутку.

З аналізу вказаних правових норм слідує, що відповідальність за ч. 1 ст. 164 КУпАП настає у разі доведення систематичної діяльності особи, спрямованої на отримання доходу, зокрема, від продажу товарів, при цьому, така діяльність повинна містити саме ознаки господарської (підприємницької) діяльності в розумінні чинного законодавства.

З положень ст.164КУпАП вбачається, що відповідальність за цією нормою настає зокрема, у разі провадження господарської діяльності без одержання дозволу, якщо його одержання передбачене законом, тобто норма ч. 1 ст.164КУпАП носить бланкетний характер, оскільки у своїй диспозиції відсилає до закону, що регулює певні види господарської діяльності, тобто в протоколі про адміністративне правопорушення має зазначатися відповідна норма спеціального закону, який регламентує господарську діяльність, що потребує одержання дозволу на проведення певного виду господарської діяльності.

Більше того, конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації.

Згідно із зазначеним, під час проведення правової кваліфікації діяння необхідно обов`язково встановити, який саме нормативно правовий акт та у якій редакції був чинним на момент вчинення конкретного правопорушення та встановлював порядок здійснення діяльності, який особа, що притягається до відповідальності, порушила, в чому полягає невідповідність її дій закону.

ВАЖЛИВО: Всупереч цьому зміст об`єктивної сторони правопорушення при викладенні обставин його вчинення в більшості випадків не розкрито і не описано, а лише констатовано факт вчинення такого порушення, без посилання на норму Закону, що є недопустимим, так як порушує право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст.245КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст.252 КУпАП оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також слід враховувати, що відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві.

Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією із яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України. Згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

ВИСНОВОК: Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу, в тому числі і на свободу підприємницької діяльності…

… з урахуванням вказаного, може взагалі необхідно обмежити втручання Держави в права і свободи громадянина («принципи лібертаріанства») , або хоча б керуватися декларативним принципом підприємницької діяльності!!!

 

Матеріал по темі: «Декларативний принцип ведення бізнесу в умовах воєнного стану»

 

 

Теги: дозвіл, ліцензії, декларація, спрощення бізнесу, декларативний характер, отримання ліцензії, надання дозволу, роботи, Адвокат Морозов

Декларативний принцип ведення бізнесу в умовах воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спрощення умов для бізнес в умовах воєнного стану: дозволи, ліцензії чи декларативний принцип?

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 № 535 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314» (далі – Постанова № 535) удосконалено окремі питання провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану.

Так, у період воєнного стану право на провадження господарської діяльності може набуватися суб’єктами господарювання на підставі безоплатного подання до органів ліцензування, дозвільних органів та суб’єктів надання публічних (електронних публічних) послуг декларації про провадження господарської діяльності без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензій або інших результатів надання публічних послуг).

Між тим, Уповноважений Верховної Ради з прав людини  повідомляє що до введення в експлуатацію системи подання декларацій через Портал Дія застосовуються вимоги попередньої редакції постанови № 314, тобто заявнику слід звертатися до Міністерства економіки або до Міністерства внутрішніх справ (щодо ведення охоронної діяльності).

Переліки поданих декларацій розміщуються на офіційних вебсайтах уповноважених суб’єктів.

Визначено, що суб’єкт господарювання може подати декларацію незалежно від місця проживання чи провадження господарської діяльності в один із таких способів:

- в електронній формі – через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, зокрема, за допомогою мобільного додатку Порталу Дія (у разі подання декларації фізичною особою - підприємцем);

- у паперовій формі – через центр надання адміністративних   послуг (далі – ЦНАП). Уточнено, що подана через ЦНАП інформація підлягає подальшій передачі уповноваженим суб’єктам за допомогою засобів Порталу Дія, після чого декларація повертається заявнику.

Також Постанова № 535 збільшує з одного до трьох місяців строк, протягом якого після припинення чи скасування воєнного стану суб’єкти, які розпочали свою діяльність на підставі декларації, зобов’язані звернутися до уповноважених суб’єктів для отримання відповідних дозвільних документів.

Водночас Постановою № 535 передбачено, що строки дії чинних ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються не лише на період воєнного стану, але й на три місяці після його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на зазначений вище строк.

Державна регуляторна служба України надала інформацію для бізнесу, якому потрібні дозволи та ліцензії для провадження своєї діяльності.

Перелік сфер, для яких необхідна лише декларація: https://bit.ly/3NkShsn

Сфери діяльності, де все ж таки необхідно отримувати:

ліцензію: https://bit.ly/39zKDMl

дозвіл: https://bit.ly/3wo6Wxr

ВИСНОВОК: Внесені зміни дозволяють максимально спростити умови для продовження роботи бізнесу в умовах воєнного стану без тривалої процедури отримання документів дозвільного характеру та ліцензій.

 

Матеріал по темі: «Оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

 

Теги: дозволи, ліцензії, декларація, спрощення бізнесу, декларативний характер, отримання ліцензії, надання дозволу, роботи, Адвокат Морозов