Стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті в кредитних спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті в кредитних спорах. Застосування строків позовної давності: форма заяви (усно чи письмово). Суперечлива судова практика Верховного суду України. 

16.08.2017 р. Верховний суд України в рамках справи № 6-2667цс16 усував розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції статті 533 у поєднанні зі статтею 192 та статті 267 ЦК України, а саме:

1) Чи передбачає чинне законодавство нарахування штрафних санкцій та пені в іноземній валюті?

2) Чи може заява про застосування строків позовної давності заявлятися усно?

Суд вказав, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).


Примітка: Згідно з преамбулою Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань; суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності; дія цього закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи (перше, друге, третє речення преамбули) – Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013.

Більше того, нещодавно Верховний суд України узагальнюючи судову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національній валюті України – гривні.

Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі  № 6-145цс14   у постанові від 24.09.2014 року,  від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15   та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.

ВИСНОВОК 1: Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Разом з тим, 15.05.2017 р. під час розгляду справи № 6-211цс17   Верховним судом України висловлена інша точка зору…

Детальніше в матеріалі:«СТЯГНЕННЯ ШТРАФУ, ПЕНІ, НЕУСТОЙКИ ТА ПРОЦЕНТІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ» 

Стосовно позовної давності то суд вказав, що  відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

(!!!) Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ВАЖЛИВО: При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Більше того, 22.03.2017 р. розглядаючи справу № 6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня 2015 року, 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

ВИСНОВОК 2: Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання – письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Підсумовуючи зазначене вбачається:

1. положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово);

2.  позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції;

3.  суд за власною ініціативою не має право застосовувати позовну давність.

Матеріал по темі: «Фундаментальні принципи застосування строків позовної давності»  

В довершення необхідно вказати, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою    у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Теги: позовна давність, исковая давность, строк позовної давності, заява про застосування строків позовної давності, штаф, пеня, неустойка, іноземна валюта, стягнення в іноземній валюті, Адвокат Морозов

Податкові спори: звільнення сторони у справі від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судебная защита)

Відстрочення та розстрочення судових витрат – судового збору, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати у спорах з податковими (фіскальними) органами.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).»

Окрім цього необхідно вказати, що статтею  17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Рішення у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (Ухвала ВАСУ від 14 серпня 2017 року у справі № К/800/27434/17, ЄДРСРУ № 68310313).

У  рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст.ст.87-88 КАС України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

ВАЖЛИВО: Так, згідно з частиною першою статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічне правило закріплене й в статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Положення наведених правових норм покликані забезпечити безперешкодний доступ особи до правосуддя незважаючи на її майновий стан, а також гарантувати право на судовий захист усіх осіб, які такого потребують, але через певні фінансові (матеріальні) фактори, складнощі постійного або тимчасового характеру не можуть оплатити судові витрати повністю або частково у строк та в обсязі, встановлених законодавством.

(!!!) Разом з тим, названі правові норми Закону України "Про судовий збір" і КАС України не мають безумовного, абсолютного характеру і встановлюють певні умови, за наявності яких особа, яка звертається до суду з відповідною заявою чи скаргою, може скористатись пільгами, встановленими цими статтями щодо сплати судового збору.

При цьому, підставою для звільнення сторони у справі від сплати судового збору є відсутність у неї доходу або його наявність у розмірі, що не перевищує мінімальні соціальні стандарти, встановлені законодавством для відповідної категорії громадян, а також за інших обставин, які не дають можливості здійснити оплату судових витрат.

Натомість, розмір ставки судового збору може бути зменшений судом або розстрочений таким чином, щоб не допустити ситуації, в якій особа може залишитись без засобів для існування, проте в усіх випадках з урахуванням мінімальних соціальних гарантій у розмірах, встановлених для відповідних категорій громадян Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Також, особі, яка звертається з клопотанням в порядку вищевказаних правових норм Закону України "Про судовий збір" і КАС України необхідно врахувати і те, що воно має бути вмотивованим, а наведені в ньому доводи - підтверджені відповідними доказами.

ВИСНОВОК: Отже, наведені норми дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання враховує майновий стан сторони, при цьому, визначення майнового стану сторони залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (Ухвала ВАСУ від 15 серпня 2017 року у справі № К/800/27946/17, ЄДРСРУ № 68325975).

Теги: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Споживачі звільненні від сплати судового збору на всіх судових етапах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Із метою правильного застосування судами законодавства під час здійснення цивільного судочинства та забезпечення реалізації споживачами товарів, робіт і послуг права на судовий захист Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ у інформаційному листі від 09.08.2017 № 93-1517/0/4-17 "Щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звертає увагу на таке.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. При цьому частиною другою статті 79 ЦПК передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України "Про судовий збір" зі змінами, внесеними Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору".

Згідно із зазначеними змінами, які набули чинності 01 вересня 2015 року, статтю 5, що встановлює пільги зі сплати судового збору, викладено в новій редакції. При цьому новою редакцією зазначеної статті звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, не передбачено. У зв'язку з цим виникла колізія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 5 Закону України "Про судовий збір", яка призводить до неоднакового Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішення судами питання щодо необхідності сплати судового збору такою категорією позивачів.

Разом із тим судам слід враховувати, що реалізацію споживачем права на судовий захист, складовою якого є наявність пільг щодо сплати судового збору, регулює стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Водночас норма статті 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.

(!!!) Тому сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому в зазначеній нормі переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки вона встановлена спеціальним Законом, який гарантує реалізацію та захист їх прав.

Такий висновок узгоджується з пунктом 7 постанови пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року N 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати" (ППВССУ N 10). У ньому зазначено: оскільки стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 14 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", статтею 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

ВАЖЛИВО: Крім того, судам також слід враховувати, що відповідно до абзацу другого пункту 6 ППВССУ N 10 застосування передбаченої статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підстави для звільнення від сплати судового збору не обмежується розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки статтею 13 ЦПК споживачу гарантується апеляційне та касаційне оскарження судового рішення (рішень), прийнятого за результатами розгляду його позову.

ВССУ як суд касаційної інстанції у своїй практиці дотримується наведеної позиції щодо звільнення споживачів від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (ухвали ВССУ від 26 квітня 2017 року (провадження N 6-30030св16), від 29 березня 2017 року (провадження N 6-24156св16), від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-18695св16), від 21 вересня 2016 року (провадження N 6-15256св16)).

Сайт ВССУ 

Матеріал по темі: «СПОЖИВАЧІ (НЕ) ЗВІЛЬНЕНІ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ» 

теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, споживачі судовий збір, судова практика, Адвокат Морозов

Вимога про поверненню декларанту надмірно сплачених податків і зборів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимога про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав декларанта (платника митних платежів).

09.08.2017 р. Вищий адміністративний суд України в контексті справи № К/800/52872/15 досліджував питання щодо неповернення митницею декларанту надмірно сплачених коштів.

Суд вказав, що частинами 1, 3 статті 301 Митного кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до  Бюджетного  та  Податкового  кодексів України.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 03.02.2016 року № 826/72/15 зазначив, що митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

ВАЖЛИВО: Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за  № 1097/14364; далі  Порядок повернення), на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного  бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень  протиправними,  скасувати такі рішення та змусити його  до виконання закону.   

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

ВАЖЛИВО: За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу ІІІ Порядку повернення, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

У скарзі відповідач зазначає, що сплачені позивачем платежі, про повернення яких він ставить питання, не є надмірно або помилково сплаченими, а є передплатою, а тому Порядок повернення до спірних правовідносин не застосовується.

Проте, таке твердження відповідача не узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від  16.02.2016 року № 21-343а14, відповідно до якого у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надмірно сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

ВИСНОВОК: Згідно постанов Верховного Суду України від 31.05.2016 року по справі № 826/11379/14, від 10.05.2016 року по справі № п/800/362/15, від 20.04.2016 року по справі № 826/16796/14, від 12.04.2016 року по справі № 813/7851/13-а, від 01.03.2016 року по справі № 826/4860/13-а, від 03.02.2016 року по справі № 826/72/15, від 02.02.2016 року по справі № 804/14800/14, від 24.11.2015 року по справі № 816/1229/14 (21-3669а15), від 17.11.2015 року по справі № 2а-18442/11/2670, від 16.09.2015 року по справі № 826/4418/14 (21-1465а15) встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

А з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 (826/4418/14), від 03 листопада 2015 року у справах №№ 21-2220а15 (808/2503/14), 21-422а15 (826/1661/14), від 03 лютого 2016 року у справі №21-4107а15 (826/72/15) правильним способом захисту є зобов’язання митного органу підготувати за заявою декларанта - позивача висновок про повернення з Державного бюджету України зарахованих до бюджету митних платежів.

Матеріал по темі:«Стягнення на користь декларанта надмірно сплачених митних платежів» 

теги: митна вартість, перетинання митного кордону, обчислення вартості товару, висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, митниця, декларація, ефективний спосіб, судовий захист, рішення митного органу, судова практика, Адвокат Морозов 

Помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання? 

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно статті 4 Закону № 2464-VI зокрема є:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

ВАЖЛИВО: Відповідно до статті 9 вказаного вище Закону для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розрахункове обслуговування органу доходів і зборів здійснюється відповідно до умов договорів між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, і власниками рахунків.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Приписами п.2 частини одинадцятої статті 25 вказаного Закону, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно зі статтею 25 Закону № 2464-VI, про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

У відповідності до частини четвертої статті 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Приписами частини п'ятої  статті 45 БК України передбачено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

ВАЖЛИВО: Аналіз норм БК України дає підстави зробити висновок, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами державного бюджету, які визнаються зарахованими до бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Поняття «єдиний казначейський рахунок» закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затверджене Наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122 (далі - Положення №   122), та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 цього Положення встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Зі змісту пунктів Положення № 122 слідує, що всі сплачені податки і збори (обов'язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, яка відображена в постанові від 16 червня 2015 року по справі №   21-377а15.

У вказаному рішенні колегія суду дійшла висновку, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 статті 57 Податкового кодексу (далі - ПК України), має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 статті 126 ПК України.

ВИСНОВОК:  оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

Аналогічне твердження міститься в ухвалі Верховного суду України від 10 травня 2017 року  по справі № 2а-13500/12/2670 (ЄДРСРУ № 66663341).

Матеріал по темі:«Податкові спори: не перерахування податків до бюджету з вини банку» 

Теги: податки, налоги, збори, помилкове визначення коду бюджетної класифікації, платіжне доручення, не перерахування коштів, звільнення від відповідальності, податкова вимога, судовий захист, Адвокат Морозов