Характеристика та класифікація товару згідно УКТ ЗЕД

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД є саме його характеристики.

20 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/7208/16, адміністративне провадження №К/9901/42880/18 (ЄДРСРУ № 82499214) досліджував питання щодо класифікації товару згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

Згідно з частиною першою статті 67 Митного кодексу України Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.

В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду (частина друга статті 67 Митного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Частиною другою статті 69 Митного кодексу України визначено, що органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (частина четверта статті 69 Митного кодексу України).

Згідно з частиною п`ятою статті 69 Митного кодексу України під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

ВАЖЛИВО: Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що класифікацію товарів за  УКТ ЗЕД здійснює особа, яка подає митну декларацію. У свою чергу, орган доходів і зборів здійснює контроль за такою класифікацією і може самостійно визначити код задекларованого товару лише в тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта. Повноваження органу доходів і зборів щодо самостійного визначення коду товару не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення правил класифікації з боку декларанта.

Для цілей митного оформлення класифікація товарів, наданих до митного оформлення, здійснюється згідно з вимогами УКТ ЗЕД - товарної номенклатури Митного тарифу України, затвердженої Законом України від 19 вересня 2013 року №584-VII «Про Митний тариф України».

Товарна номенклатура Митного тарифу України складається з трьох складових частин - Основних правил інтерпретації класифікації товарів, приміток до розділів та груп та безпосередньо номенклатури товарів (текстовий опис угруповань ТН (розділ, група - два знаки, позиція - чотири знаки, підпозиція - шість знаків, категорія - вісім знаків, підкатегорія десять знаків) та їх цифрове позначення - код товарів).

Згідно з пунктом 1 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТ ЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій.

Відповідно до пункту 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, категоріях і підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень, положень вищенаведених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації.

Пунктом 2 (b) Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД встановлено, що класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.

За правилом 3 (а) у разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (ргіmа fасіе) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару.

Відповідно до правила З (b) у разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (ргіmа fасіе) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (а), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати.

Необхідно відмітити, що під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.

Штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.

Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.

За приписами пункту 3 частини третьої статті 345 Митного кодексу України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення.

Згідно зі статтею 351 Митного кодексу України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності резидентів України.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення лише за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Судова практика вказує, що відповідачем фактично не буде доведено правомірність своїх дій щодо самостійного визначення коду товару, зокрема у випадку не проведення жодного експертного дослідження.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 814/1256/17 (адміністративне провадження №К/9901/841/18), від 20 березня 2018 року у справі №814/978/17 (адміністративне провадження №К/9901/5649/17), від 03 травня 2018 року у справі №П/811/849/17 (адміністративне провадження №К/9901/11284/18), від 07 серпня 2018 року у справі №808/2133/17 (адміністративне провадження №К/9901/36140/18).

ВИСНОВОК: При віднесенні товару до тієї чи іншої товарної підкатегорії слід виходити з більш конкретного опису товару, тобто саме характеристики товару є визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД.

Матеріал по темі: «Зміна коду товару за ініціативою фіскального органу»

Теги: митниця, УКТ ЗЕД, зміна коду товару, переміщення товарів через митний кордон, митні декларації, митна вартість товарів, встановлення митної вартості, імпорт, митний режим, метод, судова практика, Адвокат Морозов

Самостійно визначена митна вартість товару: повернення надмірно сплачених платежів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Самостійно визначена митна вартість товару у митних деклараціях не дає підстав для повернення надмірно сплачених декларантом платежів.

29 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/347/18, адміністративне провадження №К/9901/61246/18 (ЄДРСРУ № 79471438) досліджував питання щодо повернення надмірно сплачених декларантом платежів у випадку самостійного визначення митної вартості товару.

Відповідно до статті 301 Митного Кодексу України порядок повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів встановлено положеннями Бюджетного та Податкового кодексів України.

На час виникнення спірних правовідносин послідовність та порядок виконання дій посадовими особами митниць при поверненні суб'єктам господарювання платежів внормовано Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18 липня 2017 року N643 та Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року N1146.

Верховний суд підтверджує, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів щодо визначення, призначення, з'ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості, митного контролю і митного оформлення, декларант може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України 12 листопада 2014 року у справі № 21-202а14.

Окрім цього, відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначалось: грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39); податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (14.1.156.); надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату; (підпункт 14.1.115); помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань (підпункт 14.1.182).

У даному випадку, позивачем самостійно узгоджено податкові зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у період з 03.08.2014 по 31.12.2014 шляхом подання відповідних розрахунків.

Надаючи тлумачення положенням підпунктів 14.1.115, 14.1.182 пункту 14.1 статті 14, статті 43 ПК України Верховний Суду України та Верховний Суд (зокрема у постановах від 12.11.2014 у справі №21-202а14, від 12.11.2014 у справі №21-201а14, від 20.06.2018 у справі №814/122/16, від 14.08.2018 у справі №826/3531/15) вказали, що надміру сплачені грошові зобов'язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Митне та податкове законодавство не містить переліку причин, через які може статись помилкова та/або надмірна сплата сум платежів. Оскільки визначення розміру (суми) митних платежів здійснюється шляхом дій над кількісними числовими показникам (одиницями) виміру, не виключено, що операції з ними з якихось причин можуть призвести до неправильного (хибного) розрахунку чи обчислення сум платежів. Важливо, що в основі таких дій не було умисних протиправних дій суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із визначенням і справлянням митних платежів.

Підставами для перерахування надмірно сплачених грошових зобов'язань на час звернення з відповідною заявою до контролюючого органу є наявність переплати по податку та відсутність податкового боргу у платника податків.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.03.2018 у справі №818/1048/17.

Умовою повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, окрім відсутності податкового боргу у платника податку незалежно від виду боргу, є воля самого платника податків, яка виражається шляхом подачі до відповідного контролюючого органу заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №826/9675/16.

Якщо суд визнає рішення або дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов'яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства, коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу, статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядками N643 та N1146.

Верховним Судом висловлено правову позицію щодо застосування положень статті 301 Митного Кодексу України та статі 43 Податкового Кодексу України під час розгляду митними органами заяв платників податку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів.

Так, в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 814/1980/16 зазначено, що у разі якщо митний орган за результатами митного оформлення товару за окремою митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, самостійно не приймав рішення про коригування митної вартості і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК України, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надмірно сплаченими. Однак, якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту, як зазначено у статті 301 МК, відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України (постанова ВСУ від 23 лютого 2016 року, у справі  №21-328а14 , ЄДРСРУ № 56372554).

ВИСНОВОК: Самостійно визначена митна вартість товару у митних деклараціях не дає підстав для повернення надмірно сплачених декларантом платежів.

Теги: митна вартість товару, декларант, повернення платежів, надмірно сплачені, визначення вартості товару, метод визначення, митниця, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Вимога про поверненню декларанту надмірно сплачених податків і зборів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вимога про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав декларанта (платника митних платежів).

09.08.2017 р. Вищий адміністративний суд України в контексті справи № К/800/52872/15 досліджував питання щодо неповернення митницею декларанту надмірно сплачених коштів.

Суд вказав, що частинами 1, 3 статті 301 Митного кодексу України передбачено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до  Бюджетного  та  Податкового  кодексів України.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 03.02.2016 року № 826/72/15 зазначив, що митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

ВАЖЛИВО: Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за  № 1097/14364; далі  Порядок повернення), на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного  бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень  протиправними,  скасувати такі рішення та змусити його  до виконання закону.   

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

ВАЖЛИВО: За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу ІІІ Порядку повернення, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

У скарзі відповідач зазначає, що сплачені позивачем платежі, про повернення яких він ставить питання, не є надмірно або помилково сплаченими, а є передплатою, а тому Порядок повернення до спірних правовідносин не застосовується.

Проте, таке твердження відповідача не узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від  16.02.2016 року № 21-343а14, відповідно до якого у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надмірно сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

ВИСНОВОК: Згідно постанов Верховного Суду України від 31.05.2016 року по справі № 826/11379/14, від 10.05.2016 року по справі № п/800/362/15, від 20.04.2016 року по справі № 826/16796/14, від 12.04.2016 року по справі № 813/7851/13-а, від 01.03.2016 року по справі № 826/4860/13-а, від 03.02.2016 року по справі № 826/72/15, від 02.02.2016 року по справі № 804/14800/14, від 24.11.2015 року по справі № 816/1229/14 (21-3669а15), від 17.11.2015 року по справі № 2а-18442/11/2670, від 16.09.2015 року по справі № 826/4418/14 (21-1465а15) встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

А з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 (826/4418/14), від 03 листопада 2015 року у справах №№ 21-2220а15 (808/2503/14), 21-422а15 (826/1661/14), від 03 лютого 2016 року у справі №21-4107а15 (826/72/15) правильним способом захисту є зобов’язання митного органу підготувати за заявою декларанта - позивача висновок про повернення з Державного бюджету України зарахованих до бюджету митних платежів.

Матеріал по темі:«Стягнення на користь декларанта надмірно сплачених митних платежів» 

теги: митна вартість, перетинання митного кордону, обчислення вартості товару, висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, митниця, декларація, ефективний спосіб, судовий захист, рішення митного органу, судова практика, Адвокат Морозов 

Стягнення на користь декларанта надмірно сплачених митних платежів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Навіть встановивши протиправність рішення про коригування митної вартості товарів, у суду немає правових підстав для стягнення на користь декларанта надмірно сплачених митних платежів. 

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов’язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, Висновку про повернення.

ВАЖЛИВО: Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону. 

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів Державного казначейства України, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу ІІІ Порядку повернення, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує Висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов’язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 2 лютого 2016 року № 21-4125а15).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ  Порядку повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі – «Відділ») для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі – «Висновок про повернення»), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Разом з тим, взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

ВАЖЛИВО: Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії, на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі № К/800/9701/14 (ЄДРСРУ № 66271848)  вважає, що  законодавством відповідно до частини 6 статті 264 Митного кодексу України визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому у разі якщо, після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Дана правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.04.2014 року (справа № 21-29а14) та у постановах від 12.11.2014 року (справи № 21-391а14, № 21-491а14, № 21-375а14, № 21-201а14), від 09.12.2014 року (справа № 21-205а14), від 07.07.2015 року (справа № 21-324а14).

Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту, як зазначено у статті 301 МК, відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України (постанова ВСУ від 23 лютого 2016 року, у справі №21-328а14, ЄДРСРУ № 56372554).

Також необхідно враховувати позицію Верховного суду України висловлену 12 листопада 2014 року у справі № 21-202а14, яка передбачає нижчевказане.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для наступного висновку. У разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб’єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов’яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 МК, статті 43 ПК, статті 45 БК, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення коштів та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митним органом, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Цей порядок не передбачає повернення помилково та/або надміру сплачених обов’язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов’язаних з розмитненням і справлянням митних платежів.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України сформулював раніше у постановах від 15 квітня та 12 листопада 2014 року (справи №№ 21-21а14, 21-201а14 відповідно).

У разі коли право імпортера на повернення коштів митниця порушує шляхом безпідставної відмови підготувати відповідний висновок, то належним способом захисту є зобов’язання митниці підготувати такий висновок та передати його до органу державної казначейської служби (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі  № 826/4418/14, ЄДРСРУ – 52934283).

ВИСНОВОК: в судовому порядку неможна одночасно визнавати неправомірну/протиправну діяльність митного органу та стягувати безпідставно отриманні кошти, а можна лише зобов’язати митний орган розглянути (вирішити) питання щодо повернення коштів отриманих на підставі скасованого судом акту митного органу.

Стягнення надмірно сплачених митних платежів як способу захисту права імпортера на повернення цих коштів не є належним способом захисту як у разі порушення цього права митницею шляхом безпідставної відмови скласти висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, так і у разі порушення цього права органом казначейської служби шляхом  відмови виконувати такий висновок митниці.

У разі протиправного нерозгляду митницею заяви імпортера про повернення надмірно сплачених митних платежів належним способом судового захисту є зобов’язання її розглянути таку заяву відповідно до законодавства. Дослідження судом питання про наявність (відсутність) в імпортера податкового боргу, про дотримання імпортером вимог до змісту заяви у разі, коли митниця протиправно не дослідила ці обставини, є порушенням принципу розподілу влад (п. 36 та п. 37 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 р. за №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року»).

теги: митна вартість, перетинання митного кордону, обчислення вартості товару, висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів, митниця, декларація, ефективний спосіб, судовий захист, рішення митного органу, судова практика, Адвокат Морозов

СУД: наслідки різниці митної вартості товарів від аналогічних товарів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування митницею від декларанта додаткових документів при різниці митної вартості ідентичних або подібних товарів переміщених через митний кордон. Контроль за митною вартістю товарів.

У постанові від 2 червня 2015 року №21-498а15 Верховний Суд України висловив позицію, якої повинні дотримуватися всі судові органи країни і суть якої полягає в тому,  що  «…митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації»   (Постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі №805/778/13-а).

Так, 20.04.2017 р. Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/9701/14 (ЄДРСРУ № 66271848) вказав, що «під час здійснення митного контролю у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки митна вартість товарів значною мірою відрізнялась від митної вартості аналогічних товарів, ввезених на територію України за іншими угодами».

ВАЖЛИВО: Разом з тим, необхідно підкреслити, що «факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або  декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МКУ, є підставою для витребування додаткових документів» (Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 р. за №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року»).

Відповідно до статтей 49, 50 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 2 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов'язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України передбачено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно  із   частиною 1 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. 

Матеріал по темі:«ОБЧИСЛЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ ПІД ЧАС ПЕРЕТИНАННЯ КОРДОНУ» . 

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

(!!!) Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Даний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 31.03.2015 року у справі № 21-53а15.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Позиція митного органу щодо неможливості послідовного застосування методів оцінки митної вартості обов'язково повинна бути обґрунтована та відображена у рішенні про застосування іншого методу, ніж вказаний декларантом.

ВИСНОВОК: Суд вказав, що та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що товар, який задекларовано однією особою, іншими особами розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому інші обставини можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, вага, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, а сам факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних товарів, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів.

теги: митна вартість, перетинання митного кордону, обчислення вартості товару, країна походження товару, імпорт, декларант, митниця, декларація, ефективний спосіб, судовий захист, рішення митного органу, судова практика, Адвокат Морозов