Сплата роботодавцем єдиного соціального внеску виключає
обов`язок штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською
діяльністю (самозайнятої особи) сплачувати єдиний соціальний внесок
04
червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
240/9527/19, адміністративне провадження №К/9901/2528/20 (ЄДРСРУ №
89627471) досліджував питання щодо сплати подвійного ЄСВ самозайнятою особою,
яка перебуває в трудових відносинах.
За
визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226
пункту 14.1
статті 14 Податкового кодексу
України (далі - ПК України), самозайнята особа - це
платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну
професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої
підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної
особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або
викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних
виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих
санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи
архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою
подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною
особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох
фізичних осіб.
Згідно
з підпунктом 14.1.195
пункту 14.1
статті 14 ПК України працівник - це фізична
особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з
укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За
приписами статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий
договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник
зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням
внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні
для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним
договором і угодою сторін.
Згідно
зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
від 5 липня 2012 року №5076-VI (надалі також -
Закон №5076-VI) адвокат
- це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в
порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна
професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та
надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно
до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону
№5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську
діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро
чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою
особою.
Отже,
проаналізувавши наведені вище положення ПК України та Закону №5076-VI,
вбачається, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну
діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у
контролюючому органі. Поряд із тим особа, яка провадить незалежну професійну
діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим
працівником. Такий висновок випливає із буквального тлумачення положень
підпункту 14.1.226
пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Аналогічного
висновку дійшов суд касаційної інстанції у постанові від 27 травня 2020 року у
справі №500/576/19.
У
свою чергу, адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних
формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання.
Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не
займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат,
який працює за трудовим договором на подібній посаді не зможе відобразити це
місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому
інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із
дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.
Тобто
адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває
у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим
договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність
індивідуально.
Більш
того, якщо адвокат обирає індивідуальну діяльність, цьому кореспондує обов`язок
стати на облік в контролюючому органі та сплачувати єдиний соціальний внесок на
умовах, визначених Законом України від 8 липня 2010
року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне
соціальне страхування» (надалі також Закон №2464-V); якщо ж особа працює за
трудовим договором, платником єдиного внеску за неї, відповідно до цього ж
Закону, є її роботодавець (підприємство, установа та організація, яке
використовує працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших
умовах, передбачених законодавством). При цьому база нарахування єдиного
соціального внеску для означених вище платників податку є різною (сума
нарахованої працівникові заробітної плати та сума доходу (прибутку), отриманого
від незалежної професійної діяльності).
Так,
відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №
2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне
соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок,
збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального
страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою
забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав
застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами
загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За
змістом статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону
поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності,
пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших
нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у
випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому
Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку
єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та
сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде
облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок
ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового
державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за
збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно
з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №
2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно
до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та
господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового
договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за
цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з
фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги)
відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного
реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії,
представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених
підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий
баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом
5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску
віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме
наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також
медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність,
або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну
діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно
до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №
2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
-для
платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини
першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої
кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають
основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні
виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно
до Закону України «Про оплату праці», та суму
винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за
цивільно-правовими договорами;
-
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які
обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього
Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає
обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не
може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі
якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або
окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу
нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного
внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути
меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В
той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному
перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на
здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди
фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний
аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного
соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють
адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою
єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є
провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської
діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є
базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від
такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного
соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску
за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального
внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу,
законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її
розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким
чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку
сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у
передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту
осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами
загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відтак,
з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля
досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове
державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати
особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання
доходу від їх діяльності.
З
урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень
можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність,
зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати
єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче
розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання
доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку
(якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником
єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його
сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше
тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску
особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на
зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових
відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та
роботодавцем) суперечить меті запровадженого державою консолідованого
страхового внеску.
Якщо
самозайнята особа є застрахованою, і єдиний внесок за нього у відповідний
період нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, це
виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску платником ще і як
особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала
дохід від неї у відповідному періоді.
Аналогічна
правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019
року (справа №160/3114/19), від 5 грудня
2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня
2020 року (справа №480/4656/18), від 27
лютого 2020 року (справа №0440/5632/18), від
28 травня 2020 року (справа №200/10723/18-а).
ВИСНОВОК: Самозайнята особа зобов’язана сплачувати
ЄСВ лише за умови, якщо вона не є найманим працівником.
P.s.
В газеті "Голос України" опубліковано Закон «Про внесення змін до
Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» № 592-ІХ
згідно з яким, самозайнятих
осіб та ФОП, які мають основне місце роботи, звільнять від сплати за себе
єдиного соціального внеску за місяці, за які роботодавець сплатив страховий
внесок за них, з 1 січня 2021 року.
Матеріал по темі: «Подвійна сплата ЄСВ ФОПом, який одночасно є найманим працівником»
Теги:
фоп, фізична особа підприємець, самозайнята особа, незалежна діяльність,
податки, найманий працівник, єсв, єдиний соціальний внесок, єдиний внесок,
трудові відносини, работодавець, судова практика, Адвокат Морозов
