Адвокат Морозов (судебная защита)
Судові акти, які мають преюдиційне (обов’язкове) значення для
адміністративного суду у провадженнях платника податку з фіскальним (податковим)
органом щодо визнання недійсним та скасування податкових рішень у спорах
відносно фіктивності контрагента.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що
набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з
істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності
встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність
судового акта, який вступив в законну силу.
(!!!): Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду
судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію
спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які
встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють
додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального
установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що
вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не
доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду -
на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому
процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з
точки зору процесуальної економії.
(!!!) Преюдиціальне
значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або
особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють
виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися
судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише
згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть
розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних
обставин. (Вищий господарський суд України від 22 лютого 2017 року,
справа № 927/788/16, ЄДРСРУ № 64949472).
Однак, адміністративна
преюдиція має певні особливості.
Ч. 4 ст. 72 КАС України
передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у
справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими
для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи
бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в
питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
ВАЖЛИВО: Диспозиція наведеної
правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України,
прямо вказує на те, що обов'язковими для суду,
який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній
справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.
Разом із тим
розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових
рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну
справу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне
діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або
прийнято постанову.
Отже, обов'язковими для
врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній
справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця
та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій
чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
(!!!) Водночас правова
кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або
постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших
правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для
адміністративного суду.
Висновки та оцінки
іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні
правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті
справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права
надати їм власну оцінку.
Таким чином,
адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі
встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин)
повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо
правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних
матеріально-правових норм.
Окрім того,
обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72
КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється
лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній
справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.
Відповідно обставини,
установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про
адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної
справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертої
статті 72 КАС України.
ВАЖЛИВО: Також, судам варто
враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише
на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими
є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або
притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо
інших осіб.
Необхідно також
враховувати приписи статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України,
відповідно до яких суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та
об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду
наперед встановленої сили. Суд
оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з
наведених положень вбачається, що суд має оцінити належність,
допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і
взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку
доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи
заперечень на позов . (ВСУ, справа № 2а-4201/11/2670 від
26.04.2016 р., ЄДРСРУ №58408742 ).
Аналогічну позицію
викладено у листі Вищого адміністративного суду України від 14 листопада
2012 року № 2379/12/13-12 "Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного
судочинства України".
Так, листом ВАСУ від 14.11.2012р. за
№ 2379/12/13-12 преюдицівність
вищевказаної норми права конкретизовано:
1. Судам варто
враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише
на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому
обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого
(виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної
відповідальності), а не щодо інших осіб».
2. Адміністративний суд
під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у
тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно
кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності
такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових
норм.
Вищий адміністративний
суд України в рішенні від 26.08.2015 р. по справі К/800/60969/14 (ЄДРСРУ №
49164230) вказує
наступне: «Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти,
наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про
адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру
відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є
предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи,
наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний
проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної
поведінки), не є обов'язковою для
адміністративного суду».
Більше того, докази,
на які посилаються сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень, є
обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у
адміністративній справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують
реальність здійснення самої господарської операції відображеної в податковому
обліку і які повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської
операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, тощо (Верховний суд України,
справа № 810/6201/14 від 22.03.2016 р ., ЄДРСРУ № 57067141).
Окремо необхідно
вказати, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення
Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела
права.
Так, у рішенні
Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного
урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання
загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права
людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і
якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер
проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com
S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити
внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують
ризик помилок (справи "Лелас
проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші
проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які
зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та
"Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не
впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати
можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання
своїх обов'язків (справа "Лелас проти Хорватії").
Рішення ВАСУ від 20
липня 2016 р. у справі № К/800/3837/16, (ЄДРСРУ № 59136855) передбачає наступне: «При цьому, суд вважає за потрібне
наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського
суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд
при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені Інспекцією аргументи
не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують
реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого
підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті
70 Кодексу адміністративного судочинства України».
Вищий адміністративний
суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71
Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного
позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав
людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та
Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що
«…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень
податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження
скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих
доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами,
для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
ВИСНОВОК:
По–перше: обов'язковість преюдиційних обставин в адміністративних
провадженнях (ч.4 ст. 72 КАС України) встановлюється безпосередньо: 1) або
вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок;
По-друге: стаття 62 Конституції України передбачає, що лише вирок
суду є належним актом, який підтверджує вину особи у вчиненні злочину, а не
ухвала про закриття кримінального провадження;
По-третє: матеріали досудового слідства не можуть
мати преюдиційного характеру під час розгляду адміністративної справи платника
податку з фіскальним органом;
По-четверте: обставини, установлені в інших процесуальних актах у
кримінальних провадженнях чи справах про адміністративні проступки (наприклад,
у постанові про закриття кримінального провадження), не можуть розглядатися як
преюдицівні (обов’язкові) для суду відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України.
Теги: адміністративна преюдиція, преюдиційність судових рішень, ухвала
про закриття кримінального провадження, вирок, постанова про адміністративний
проступок, обов’язковість судових рішень, податкові спори, налоги, ДФС, ГНИ,
обжалование решений налоговой, судебная защита, Адвокат Морозов
