Методика розрахунку інфляційної складової у боргових зобов’язаннях

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Формула розрахунку та порядок нарахування "інфляційних втрат" на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання

25 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справ № 924/534/19 (ЄДРСРУ № 91142796), №920/710/19 (ЄДРСРУ № 91142777), від 20 серпня 2020 року у справі № 904/3546/19 (ЄДРСРУ № 91092205) досліджував питання щодо формули розрахунку та порядку нарахування "інфляційних втрат" на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078  та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265 , з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.

Згідно з частиною 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

(!!!) З огляду на таке касаційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

ВИСНОВОК: Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі  № 905/21/19.

 

P.s. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц).

Матеріал по темі: «Верховний суд: порядок нарахування боржнику інфляційних втрат»

 

 

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Стягнення інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання (незаконно стягнутий виконавчий збір), що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2552/17 (ЄДРСРУ № 77159132) досліджував питання стягнення шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби, зокрема безпідставним стягненням виконавчого збору.

Позиція Верховного Суду зводиться до того, що на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

ВАЖЛИВО: Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відшкодування незаконно стягнутої за постановою державного виконавця суми виконавчого збору має відбуватися на підставі статті 1212 ЦК України.

Окремо необхідно вказати, що в цій же Постанові зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тобто держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, має бути відповідачем (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 233/4415/16-ц, провадження № 61-12630св18 (ЄДРСРУ № 76290741).

(!!!) При цьому також у постанові Великої Палати зазначено, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись процесуальний закон не встановлює, як і не встановлювала відповідна норма у редакції ГПК України, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення  (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 вересня 2018 року по справі №  910/19960/15 (ЄДРСРУ № 76690247).

Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року по справі №  904/8399/17 (ЄДРСРУ № 76623604).

В даній справі Касаційний господарський суд вважає, що предметом позову є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд відхиляє аргументи про те, що у цьому разі до спірних правовідносин застосовуються положення статей 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, а не частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

(!!!) Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 (зобов'язання з відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 де суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що положення статті 625 ЦК України щодо індексу інфляції застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин.

P.s.  Колегія суддів також не взяла до уваги посилання на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17, в яких міститься інший правовий висновок стосовно подібних правовідносин, оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

P.s.s. Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 31.07.2018 у справі № 921/311/16-г на які посилається ВДВС у своєму відзиві, що Законом України "Про виконавче провадження" (частина 2 статті 74) встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства не відповідає предмету спору, адже  у цій справі предметом позову є стягнення згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, а не оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору.

Теги: позадоговірне грошове зобовязання, 1212 ЦК України, стягнення інфляційних втрат, виконавчий збір, оскарження рішення державного виконавця, стягнення шкоди, інфляційні збитки, відповідач держава, судова практика, Адвокат Морозов