Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду або клопотання про припинення провадження у справі у зв’язку з наявною арбітражною угодою. 

18.10.2017 року в рамках справи №3-133гс17 судові палати у господарських справах і у цивільних справах Верховного Суду України досліджували питання щодо правової можливості передання спору на розгляд третейського суду у зв’язку з наявною арбітражною угодою.

Так, згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 червня 2002 року у справі № 8/231 (№ 3-567к02) за позовом про стягнення грошового внеску до статутного капіталу (спір щодо відновлення первісного стану позивача як акціонера та засновника відповідача), позивач є стороною арбітражного застереження, яке міститься в установчому договорі, тому він повинен був звернутися для вирішення цього спору до арбітражу, передбаченого застереженням, – у Відні, Австрія.  

Постановою Верховного Суду України від 11 квітня 2006 року у справі № 8/348а за позовом про визнання недійсними договорів про блокування акцій та купівлі-продажу цінних паперів припинено провадження у справі з огляду на те, що спір щодо недійсності договору про блокування слід розглядати в контексті арбітражного застереження як такий, що виник у зв’язку з договором купівлі-продажу цінних паперів. Договором купівлі-продажу цінних паперів передбачено, що всі спори, які можуть виникнути з цього договору або у зв’язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України).

Між ти забезпечуючи єдність судової практики в цьому питанні, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходили з нижчезазначеного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

ВАЖЛИВО: Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті.

Водночас відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 1 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 1 ГПК юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

ВИСНОВОК: третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв’язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов’язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 10.02.2016р. у справі № 910/16939/15. 

Матеріал по темі: «Припинення провадження у справі за наявністю третейського застереження» 

Теги: третейське застереження, арбітражне застереження, підсудність спору, міжнародний комерційний арбітраж, припинення провадження у справі, позивач, відповідач, захист інтересів, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення провадження у справі за наявністю третейського застереження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що робити коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього або навпаки - наполягає? 

Вищий господарський суд України від 20.10. 2015 р. у справі  № 904/3608/15 вказав, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Вищенаведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням третейського застереження при виникненні господарського спору (постанови ВГСУ від 11.02.2014 у справі №914/1576/13 та від 02.08.2010 у справі №2/235-09(18/181-09)).

Стосовно припинення провадження у справі  на підставі п.5. ч.1. ст 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з наявністю третейського застереження, необхідно вказати наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії,  юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України), ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

ВАЖЛИВО: Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист зі сторони держави.

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

При цьому, Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України  юридичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відтак, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд обирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів.

ВАЖЛИВО: Третейське застереження є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 10.02.2016р. у справі № 910/16939/15.

Між тим, існує і протилежна точка судового зору, так арбітражне застереження про передання спору на розгляд міжнародного комерційного арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Уклавши арбітражне застереження, кредитор  реалізував своє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу, а тому посилання на те, що за  наявності третейської угоди у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок  звертатися до третейського суду, є помилковими.

Доводи про те, що відсутність взаємної згоди саме сторін спору на вирішення спору комерційним судом (арбітражем), незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом, також є помилковими, оскільки зобов'язання, що випливають з третейської угоди мають обов'язковий характер для сторін і за її наявності відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Саме відсутність заперечень іншої сторони щодо розгляду справи судом є умовою розгляду відповідного спору, зокрема, господарським судом (Вищий господарський суд України від 30.08.2017 р. по справі  № 910/21409/16, ЄДРСРУ № 68564111).

ВИСНОВОК: право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді все ж таки є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами, однак у разі, коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку відповідним господарським судом.

Теги: третейське застереження, арбітражне застереження, підсудність спору, міжнародний комерційний арбітраж, припинення провадження у справі, позивач, відповідач, захист інтересів, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність спору: відчуження частки у статутному капіталі товариства

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору щодо дарування частки у статутному капіталі товариства

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, виходив із того, що оскільки спір виник щодо дарування частки у статутному капіталі товариства, що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, то він є корпоративним, а отже суд касаційної інстанції вважав що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Однак, 05.04.2017 р. усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом норми процесуального права (частин 1, 2 статті 15 ЦПК України, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-381цс17 скасувала рішення суду касаційної інстанції (цивільної юрисдикції) щодо закриття провадження у справі з підстав не підсудності на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що за договором дарування  позивач подарував, а обдарований прийняв у дар в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 100 %.

Дарувальник ставить перед судом питання про визнання недійсним договору дарування з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України, а також зазначає, що на момент укладення договору дарування, останній вже не був учасником ТОВ у зв’язку з чим  не мав законних прав на відчуження вказаної частки.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із пунктом 4 статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, не є підвідомчими (підсудними) господарським судам.

Судами встановлено, що на момент укладення спірного договору, позивач не був учасником товариства, оскільки до моменту укладення цього договору він відчужив свою частку на користь третьої особи.

Із системного аналізу положень ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.ст. 88, 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

ВАЖЛИВО: При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 ГК України - корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб'єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним у пункті 4 частини першої статті 12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, то відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

(!!!) Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що предметом судового спору є визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі товариства, вимог щодо вирішення питань пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності ТОВ позивачем не заявлено.

Верховний суд України вказав, що скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, касаційний суд не повністю врахував предмет судового спору і вимоги, заявлені у суді першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про те, що між сторонами виник спір з приводу створення, діяльності, управління та припинення діяльності господарського товариства.

Між тим правова позиція ВСУ від 14 березня 2016 року у справі № 6-457цс16, (ЄДРСРУ № 57201709) передбачає, що  продаж (форма відчуження) частки у статутному капіталі товариства означає відчуження сукупності корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких, зокрема право на управління товариством, на отримання частини прибутку від діяльності товариства. Особа, яка придбала частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у встановленому порядку, одночасно отримує право на участь у вказаному  товаристві.

Оскільки спір виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, тому спір є корпоративним, а отже справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також Верховним судом України чітко зазначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-1593цс16,  ЄДРСРУ № 61260636 ).

Матеріал по темі: «Підсудність спору: законність об’єднання різних процесуальних вимог» .

ВИСНОВОК: для об’єктивності визначення юридичної підсудності відповідного виду спору необхідно встановлювати:

1. суб’єктивний склад і статус учасників провадження;
2. предмет судового спору, позовну вимогу або сферу відносин що підлягають захисту;
3. наявну судову практику або правові позиції (пленуми) вищих судов країни.

Теги: підсудність спору, юрисдикція судів, корпоративні спори, корпоративні відносини, статутний капітал товариства, відчуження частки у статутному капіталі, господарські спори, судова практика, Адвокат Морозов